апеляційне провадження №22-ц/824/14166/2025
справа №755/8515/24
10 листопада 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Ткаченко Наталією Володимирівною, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Яровенко Н.О., повне судове рішення складено 19 травня 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дітей.
Вимоги позову мотивує тим, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
За час перебування у шлюбі у сторін народились ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 березня 2024 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано.
Після розірвання шлюбу постало питання визначення місця проживання дітей. Оскільки місце реєстрації у батьків неповнолітніх дітей різне, позивач вважає за необхідне визначити місце проживання синів.
Вказує, що діти зареєстровані за адресою місця реєстрації матері, мають вирішувати з ким вони хочуть проживати. Мати фактично проживає у АДРЕСА_1 .
Разом з цим, діти виявили бажання і хочуть проживати з батьком після розірвання шлюбу за місцем їх фактичного проживання АДРЕСА_2 .
Позивач відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків. Має статус суб'єкта підприємницької діяльності, стабільний дохід, який дозволяв утримувати сім'ю до розлучення та дозволяє утримувати дітей.
Діти навчаються у школі, займаються футболом у спортивних гуртках. Позивач на постійній основі забезпечує їх відвідування з використанням власного транспорту, що значно полегшує, пришвидшує та убезпечує шлях дітей до школи, гуртків та до місяця проживання.
Вказує, що відповідачка не заперечує проти проживання дітей із батьком. Звертає увагу, що відповідачка є інвалідом довічно за загальним захворюванням, що створює певні складнощі при фактичному проживанні дітей з матір'ю. Крім цього, розмір отримуваного матір'ю доходу не відповідає потребам дітей.
Мотивуючи наведеним, просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із позивачем - ОСОБА_1 .
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року прийнято відмову від позову в частині позовних вимог представника позивача ОСОБА_5 . Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей в частині позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визначення місця проживання дитини, між батьками не виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки мати дитини ОСОБА_4 не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідач участі не приймала, проте в поясненнях не заперечувала проти визначення місця проживання дитини з батьком.
Суд вказав, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
Відхиливши висновок органу опіки та піклування, суд зазначив, що такий є необґрунтованим, оскільки не містить даних щодо намагання органу опіки та піклування провести опитування дитини, крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси дитини враховано. Орган опіки та піклування, складаючи висновок, не звернув увагу, що мати дитини не заперечує щодо визначення місця проживання дитини із батьком, що фактично є підтвердженням відсутності спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Ткаченко Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначає, що на момент подачі позову спір між сторонами існував, зокрема щодо обмеження можливості матері в односторонньому вивозі дітей за кордон.
Звертає увагу, що відповідачка підтвердила, що проживає здебільшого за кордоном та не заперечує проти задоволення позову, внаслідок чого звернулась до суду із заявою про визнання позову.
Суд першої інстанції неправомірно відмовив у врахуванні цього факту. Висновок органу опіки та піклування від 08 січня 2025 року підтверджує, що дитина бажає проживати з батьком, що спростовує твердження суду про нібито недостатність доказів.
Вказує, що вирішення цього спору передбачає пріоритет інтересів дитини, зокрема, її безпечного та стабільного проживання з урахуванням соціальних зв'язків і розвитку, а права батьків мають узгоджуватися з цими інтересами.
Позивач фактично утримує дітей, забезпечує їх виховання та розвиток, тоді як відповідачка має обмежені можливості через інвалідність та низький дохід. Судове рішення необхідне для гарантування соціальних та правових прав позивача при одноосібному утриманні дітей.
Отже, суд порушив принцип всебічного, об'єктивного та повного дослідження доказів, неправильно оцінив надані документи та висновки органу опіки.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
5. Позиція учасників справи.
В судове засідання справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З матеріалів справи установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстровану шлюбі. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 25 березня 2024 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10-11).
За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с. 7).
З даних довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1278892-2023 від 06 січня 2023 року убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_3 значиться АДРЕСА_2 (а.с. 8).
Згідно даних довідки про реєстрацію місця проживання особи убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_4 значиться АДРЕСА_2 (а.с. 9).
З даних відповіді №647954 від 18 червня 2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 (а.с. 29).
З даних висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання №103-324 від 10 січня 2025 року убачається, що орган опіки та піклування уважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 (а.с.82).
Із змісту висновку убачається, що на засіданні комісії був присутній малолітній ОСОБА_4 , 2012 року народження, який повідомив, що він і надалі бажає проживати з батьком.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року прийнято відмову від частини позовних вимог. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей - в частині позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 117).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини 1 статті 18, частини 2 статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 161 СК України).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
У частині 6 статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
Відповідно до абзацу 2 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) визначено, що «малолітня, яка проживає разом із батьком, а мати дитини як на час подання позову, так і під час розгляду справи в суді не заперечувала проти цього, підтвердивши тим самим, що сторони дійшли домовленості щодо проживання доньки саме з позивачем. З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24) зазначено, що «у розглядуваній справі суди встановили, що: батьки, які проживають окремо, за взаємною згодою визначили місце проживання дитини з матір'ю; дитина проживає з матір'ю за своїм зареєстрованим місцем проживання; батько не заявляє про необхідність зміни місця проживання дочки та не вчиняє будь-яких дій спрямованих на зміну такого місця проживання; дитина, яка досягла десяти років, в судовому засіданні висловила бажання і надалі проживати з матір'ю. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку, про відмову у позові зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у визначення місця проживання дитини у конкретній сімейній ситуації та недоведеність порушення (невизнання або оспорювання) прав і законних інтересів позивачки та/або малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень».
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі №161/352023, від 10 квітня 2025 року у справі №189/1176/24.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так місцевим судом встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина фактично проживала, при цьому, мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
Мати не заперечувала, що діти проживають з батьком, а останній не забороняє відповідачці бачитися з дитиною.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано уважав, що у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не досягнуто домовленостей щодо місця проживання сина, колегія суддів відхиляє, оскільки ці аргументи не підтверджені жодними доказами та не спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, на час розгляду справи в суді право позивача, з яким дитина проживає, не є порушеним, що правильно установлено судом першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання дітей, а за відсутності згоди звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або суду повторно.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 , підписану адвокатом Ткаченко Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова