справа №372/6758/24 Головуючий у І інстанції - Проць Т.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/13914/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
04 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
установив:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «Арсенал страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову зазначала, що 09 лютого 2024 року в с. Креничі, Обухівського району мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_1 який, керуючи автомобілем Mercedes-benz Vito д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, спускаючись по дорозі не вибрав безпечного інтервалу при роз'їзді з автомобілем, керованим нею Hyundai 120 д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався назустріч, внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів.
Вказувала, що вона та її неповнолітні діти, які знаходились в автомобілі на момент ДТП отримали тілесні ушкодження.
Вину ОСОБА_1 у ДТП встановлено постановою Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2024 року у справі №372/766/24.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку вартість ремонту тз становить 117496,63 грн.
Страховою компанією ПрАТ «СК «Арсенал страхування» відшкодовано власнику транспортного засобу ОСОБА_3 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу без ПДВ. в розмірі 49959,13 грн.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню різниця між реальними збитками та шкодою, що відшкодовує страховик.
Просила суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь різницю між реальними збитками та шкодою, що відшкодовує страховик в розмірі 63035 грн., моральну шкоду, визначена висновком комплексної психолого-соціальної експертизи №16-1-24 від 16 жовтня 2024 року у розмірі 140000 грн., витрати на її проведення 8000 грн., витрати за визначення матеріального збитку 2500 грн., сплачену комісію, судовий збір у розмірі 4239,20 грн. та 6000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної ДТП 50428 грн., 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 6000 грн. витрат на правничу допомогу, 1045,70 грн. сплаченого судового збору, а всього стягнуто 67473,70 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.
Вказує, що на час ДТП його транспортний засіб був застрахований в ПрАТ «СК «Арсенал страхування», згідно полісу №216306597 та електронного договору №19657/Ц17/19ДЦВ23.
Відповідно до полісу та договору встановлена сума за шкоду майну - 160000 грн. та 300000 грн., що перевищує розмір матеріального збитку, який був стягнутий судом першої інстанції з нього.
Вказує, що позивач, отримавши кошти від страхової компанії у розмірі 49959,13 грн, не оспорювала дану суму. Крім того, позивач отримала від страхової компанії відшкодування витрат на лікування, проте, відповідно до постанови Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2024 року у справі №372/766/24, ніхто тілесних ушкоджень не отримав.
Зазначив, що суд першої інстанції стягнув з нього 50418 грн., як відшкодування вартості матеріального збитку, але позивач транспортний засіб не відремонтувала, тим самим ніяких витрат не понесла, що також вказує на безпідставність стягнення даних коштів.
Також не вказує, що не погоджується з розміром стягненої моральної шкоди, оскільки отримання тілесних ушкоджень під час ДТП позивачем та її дітьми не встановлювалось при розгляді адміністративних матеріалів відносно нього.
Просив суд, скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 50428 грн. та моральної шкоди у розмірі 10000 грн. та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача 6000 грн. відшкодування моральної шкоди, а в частині відшкодування матеріальних збитків - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
На вказану апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Арсенал страхування» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, щозаконом покладено обов'язок саме на нього, як Страховика, встановлювати причини та обставини настання страхового випадку та оцінити розмір збитків.
Згідно Звіту №61295 від 14 березня 2024 року, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу Hyundai І20, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 0,7, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai І20, реєстраційний номер НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 54461,63 грн. з ПДВ та 49 959,13 грн. без ПДВ.
Отже, сума страхового відшкодування, а саме: витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством та за вирахуванням ПДВ становить 49959,13 грн., а отже воно визначило розмір страхового відшкодування у цілковитій відповідності до вимог ст. 29 Закону України«Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, воно, у встановлені Законом строки, повністю виконало свої обов'язки, щодо виплати страхового відшкодування позивачу у розмірі, який розрахований на підставі норм Закону.
Відтак, відповідач помилково вважає, що воно має обов'язок відшкодувати позивачу різницю між фактично понесеними витратами та здійсненим страховим відшкодуванням.
Просило суд, враховувати дані пояснення.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, щостраховик несе додаткову відповідальність (договірну) у вигляді доплати ПДВ. Проте, решта суми збитку: саме ремонту КТЗ, без врахування КФЗ, підлягає стягненню відповідно до ст. 1194 ЦК України з винуватця ДТП.
У даній справі, суд першої інстанції зменшив її майнову вимогу на ПДВ та залишив суму коефіцієнту фізичного зносу, що повністю відповідає вимогам Закону тароз'ясненням Верховного суду.
Щодо оскарження відповідачем розміру стягнуто моральної шкоди, то наголошує, що відповідно до журналу судового засідання і запису судового процесу, суд першої інстанції питав думку представника відповідача, щодо позовних вимог, в тому числі, щодо розміру моральної шкоди. На що, представник відповідача сказав, що суму моральної шкоди визнають частково, але суму просили визначити суд, оскільки сам відповідач не може визначити об'єктивну суму розміру моральної шкоди позивача. Що, власне, суд першої інстанції і зробив, визначив суму моральної шкоди.
Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі матеріали справи та ухвалив своє рішення. Незгода з рішенням не є підставою для його скасування.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 10 жовтня 2012 року є власником автомобіля Hyundai р.н. НОМЕР_2 .
Згідно нотаріально посвідченої 22 березня 2022 року за №320 довіреності ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 користуватися, а також розпоряджатися (продати, здати в оренду, обміняти, списувати (вибраковувати), заставляти, тощо), тим, що належить йому автомобілем Hyundai, 2012 року випуску, р.н. НОМЕР_2 . Довіреність видана строком на п'ять років.
09 лютого 2024 року о 16 год 10 хв в Обухівському р-н, с. Креничі, вул. Центральна, буд. 17, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mercedes-benz Vito д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, спускаючись по дорозі не вибрав безпечного інтервалу при роз'їзді з автомобілем Hyundai 120 д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався назустріч, внаслідок чого відбулось зіткнення.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2024 року у справі №372/766/24, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді.
Постановою Обухівського районного суду від 29 лютого 2024 року провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, факт винуватості відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 09 лютого 2024 року, є встановленим та не підлягає доказуванню.
Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль керований позивачем, ОСОБА_2 та її неповнолітні діти отримали тілесні ушкодження.
ПрАТ «СК «Арсенал страхування» було укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №216306597, забезпечений транспортний засіб Mercedes-benz Vito д.н.з. НОМЕР_1 . Згідно вказаного договору страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров'ю 320000 грн.; за шкоду заподіяну майну 160000 грн., розмір франшизи 0,00. Вказаний договір був чинним на момент ДТП.
Позивач звернулася до ПрАТ «СК «Арсенал страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування.
Згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №61295 від 14 березня 2024 року виконаного ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту КТЗ Hyundai 120 д.н.з. НОМЕР_2 становить 117496,63 грн. з ПДВ на запасні частини; вартість матеріального збитку завданого власнику вказаного КТЗ становить 54461,63 грн. з ПДВ на запасні частини або 49959,13 грн. без ПДВ на запасні частини. З вказаного звіту вбачається, що коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу Hyundai І120, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 0,7
25 березня 2025 року ПрАТ «СК «Арсенал страхування» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок власника транспортного засобу Hyundai 120 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_3 в сумі 49959,13 грн., що підтверджується випискою по рахунку та не заперечується сторонами.
Позивач вказала, що на даний момент автомобіль повністю не відремонтовано, оскільки виплаченої суми страхового відшкодування було недостатньо для його повного відновлення.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції враховував обставини справи, доведеність вини відповідача у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач у зв'язку з пошкодженням майна, характер майнових втрат, зокрема, враховано зміни звичайного укладу життя позивача та додаткові зусилля для його організації у зв'язку неможливістю експлуатації транспортного засобу, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану транспортного засобу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на те, що постанова суду в адміністративній справі, за якою відповідача визнано винним у вчиненні ДТП, набрала законної сили, і на підставі даного рішення потерпілій стороні відшкодована матеріальна шкода не у повному розмірі, то у позивача виникло право вимоги саме до відповідача, як до винної особи, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникання цивільних прав та обов'язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК.
Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.
Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягненняз відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 50428 грн. (вартість відновлювального ремонту - 117496,63 грн., сплачене страхове відшкодування з ПДВ - 54461,63 грн., ПДВ - 12607 грн.), оскільки майнова шкода є доведеною та обґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги про те, що за полісом №216306597 та договором №19657/Ц17/19ДЦВ23 встановлена сума за шкоду майну - 160000 грн. та 300000 грн., що значно перевищує розмір матеріального збитку, який був стягнутий судом першої інстанції з нього, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_2 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що розмір завданої майнової шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика і це є підставою для відмови у стягненні майнової шкоди з ОСОБА_2 не відповідає фактичним обставинам розглядуваної справи та є помилковими.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц (провадження №61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі №587/1080/16-ц (провадження №61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі №370/2787/18 (провадження №61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі №753/4696/16-ц (провадження №61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 (провадження №61-12032св19) підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.
Таким чином, страховик несе додаткову відповідальність (договірну) у вигляді доплати ПДВ, проте, решта суми збитку: саме ремонту КТЗ, без врахування КФЗ, підлягає стягненню відповідно до ст.1194 ЦК України з винуватця ДТП.
Як встановлено судом ПрАТ «СК «Арсенал страхування», у встановлені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки, повністю виконало свої обов'язки, щодо виплати страхового відшкодування позивачу у розмірі, який розрахований на підставі норм зазначеного Закону.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Відтак, доводи апеляційної скарги, що страховик має обов'язок відшкодувати позивачу різницю між фактично понесеними витратами та здійсненим страховим відшкодуванням є помилковими.
Щодо заперечень апелянта в частині суми стягнутої моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.
Вимоги частин 2 та 3 ст.23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).
Отже, обов'язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року №14-463цс18 (справа №210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року №61-44173св18 (справа №336/3665/16-ц).
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.
Разом із цим, відповідачем не доведено наявність підстав для зменшення розміру моральної шкоди у зв'язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно практики ЄСПЛ деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При ньому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує па розумно очікуваних. передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власного практикою в аналогічних справах.
Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди необхідно виходити з того, що моральна шкода позивачу завдана внаслідок пошкодження майна, втрати нормальних життєвих зав'язків, які вимагали від останньої додаткових зусиль для організації свого життя, відчуття нею негативних емоцій, перебування у стресовій ситуації, тривалого захисту в суді свого порушеного права.
Отже, беручи до уваги характер моральних страждань, які перенесла позивач, враховуючи її турботи і хвилювання, необхідність звернення до суду, щодо захисту своїх прав, ставлення відповідача до виниклих правовідносин, а також виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., що є справедливим та співмірним перенесеним ОСОБА_2 моральним стражданням.
Доводи апеляційної скарги не спростовують визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, то рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба