Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5782/2025
30 жовтня 2025року місто Київ
справа № 752/10628/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 рокута на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Данілової Т.М., у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості по орендній платі, неустойки та заборгованості за спожиті комунальні послуги,-
У травні 2024 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просили:
розірвати договір оренди (найму) житла б/н від 20 травня 2023 року, укладений між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;
виселити відповідачів шляхом вивільнення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути солідарно з відповідачів:
заборгованість по орендній платі у розмірі 90589 грн.;
неустойку у розмірі 83016,32 грн.;
заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 33908,83 грн.
В обґрунтування вимог посилалися на те, що вони є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 09 січня 1998 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» та рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2022 року.
Вказували, що 20 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір оренди житла б/н строком на 12 місяців.
Зазначали, що відповідно до п.2.2 договору розмір орендної плати за користування житлом за взаємною згодою сторін склала 12000 грн. щомісячно, однак відповідач ОСОБА_10 несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувала орендну плату.
Вказували, що крім сплати орендної плати орендар зобов'язалася здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги (згідно лічильників: елекроенергію, газ, холодну воду та водовідведення), опалення та послуги ЖЕКу згідно отриманих квитанцій.
Посилалися на те, що відповідач ОСОБА_10 почала порушувати взяті на себе зобов'язання за договором оренди по оплаті орендної плати та комунальних платежів. Станом на 16 жовтня 2023 року заборгованість по сплаті орендної плати становить 6589 грн., а за період з 16 жовтня 2023 року по 16 травня 2024 року заборгованість становить 84000 грн.
Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України відповідачі також повинні сплатити неустойку.
Вказували, що для врегулювання спору позивачі направили відповідачу ОСОБА_11 письмові претензії про припинення договору, односторонню відмову від договору та вимогу звільнити приміщення квартири, проте вказані вимоги залишилась без реагування.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року закрито провадження в частині вимог заявлених до ОСОБА_12 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року закрито провадження в частині вимог заявлених до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Розірвано укладений 20 травня 2023 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 договір оренди (найму) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати у розмірі 90589,00 грн., 83016,32 грн. неустойки та 2075,14 грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 12500 грн.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_10 подала апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову та стягненні витрат на правову допомогу відмовити.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що з оскаржуваного не зрозуміло: з яких підстав частково задоволено позов ОСОБА_2 , оскільки він не підписував договір оренди квартири та судом не надано оцінки тій обставині, що договір підписаний лише одним співвласником: з яких підстав та з якої дати розірвано договір оренди.
Вказувала, що в рішенні суду відсутня оцінка доказів, а саме договору оренди в частині відсутності підпису ОСОБА_2 на договорі, відсутності права власності у орендарів на все майно, яке мало бути передано в оренду та інші обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.
Зазначала, що в договорі оренди зазначено, що його укладено між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар). На договорі оренди та в акті прийому-передачі житла від 16 травня 2023 року не має підпису ОСОБА_2 , є тільки підпис іншого співвласника ОСОБА_3 .
Посилалася на те, що у матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували, що ОСОБА_3 був уповноважений від імені ОСОБА_2 на укладення договору оренди та між співвласниками існувала домовленість щодо порядку передання житла в оренду.
Вказувала, що договір найму (оренди) житла, що не підписаний другим співвласником ОСОБА_2 (що є стороною договору), не можна вважати укладеним, а грошові кошти, сплачені на його виконання, мають бути повернуті як безпідставно набуті відповідно до положень cт.1212 ЦК України.
Зазначала, що оскільки у позові слід відмовити, а тому відсутні правові підстави для стягнення з неї витрат на правову допомогу.
20 серпня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_14 надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких остання просила відмовити у задоволенні апеляційних скарг, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2025 року постановленою, не виходячи до нарадчої кімнати, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі як правонаступника померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив судові рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідачі: ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідач ОСОБА_10 надала суду апеляційної інстанції заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність, вимоги апеляційних скарг підтримала.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,5 кв.м, жтловою площею 36,2 кв.м, на час звернення позивачів з даним позовом належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме:
1/20 частина ОСОБА_2 на підставі договору міни від 09 січня 1998 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна»;
5/20 частину ОСОБА_2 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2022 року;
9/20 частин ОСОБА_3 на підставі договору міни від 09 січня 1998 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна»;
5/20 частина ОСОБА_3 на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2022 року.
16 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди житла, відповідно до п.1.2 якого в користування була передана квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Житло передавалося орендарю строком на 12 місяців з 16 травня 2023 року по 15 травня 2024 року (п.1.4 договору).
Згідно з п.1.5 договору оренди житло використовується для проживання у ньому згідно терміну договору наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Розмір орендної плати за користування житлом за взаємною згодою сторін складає 12000 грн. щомісячно. Орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно з 10 по 15 число попереднього місяця оренди, за поточний місяць оренди. (п.п.2.2 та 2.3 договору оренди)
Відповідно до п.2.5 договору крім сплати орендної плати орендар зобов'язується здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги (згідно лічильників: елекроенергію, газ, холодну воду та водовідведення) опалення та послуги ЖЕКу згідно отриманих квитанцій.
У позовній заяві зазначено, що з вересня 2023 року відповідач ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов'язання за договором оренди по оплаті орендної плати, у зв'язку з чим станом на 30 серпня 2024 року сума заборгованості по сплаті орендної плати становить 90589,00 грн., яка складається з: 6589,00 грн. - недоплати з орендної плати за період з 16 травня 2023 року по 16 вересня 2023 року, 84000 грн. - орендної плати за період з 16 жовтня 2023 року по 16 травня 2024 року
23 серпня 2023 року позивачі на адресу відповідачів направили повідомлення про припинення договору.
21 вересня 2023 року позивачі повторно направили відповідачам повідомлення-вимогу про односторонню відмову від договору та звільнення приміщення квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 померла, що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 12 січня 2024 року.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ч.1 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона- власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
За правилами ч.1 ст.811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ч.1 ст.812 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло.
За змістом частин першої-третьої статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, плата, визначена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Відповідно до ч.1 ст.821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.825 ЦК України договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: невнесення наймачем плати за найм житла за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 порушила свої зобов'язання за договором оренди, у зв'язку з чим має заборгованість по сплаті орендної плати, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , який є стороною договору оренди про розірвання договору оренди від 16 травня 2023 року, укладеного з ОСОБА_1 та стягнення з неї заборгованості з орендної плати у розмірі 90589,00 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди не звернув увагу на те, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.
Оскільки, позивачі звернулися до суду з позовом про розірвання договору оренди житла - 17 травня 2024 року, тобто після закінчення строку дії цього договору, визначеного сторонами у пункті 1.4 (15 травня 2024 року), а відтак відсутні правові підстави для його розірвання.
Отже, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року в частині задоволення позовної вимоги про розірвання укладеного 20 травня 2023 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 договору оренди (найму) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором оренди з відповідача ОСОБА_13 підлягає стягненню заборгованість з орендної плати у розмірі 90589,00 грн., яка складається з: 6589,00 грн. - недоплати з орендної плати за період з 16 травня 2023 року по 16 вересня 2023 року, 84000 грн. - орендної плати за період з 16 жовтня 2023 року по 16травня 2024 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_10 не надала суду належних та допустимих доказів виконання своїх зобов'язань за договором оренди, а також на спростування розміру заборгованості.
За частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Судом встановлено, що строк дії договору оренди від 16 травня 2023 року сторонами визначено з 16 травня 2023 року по 15 травня 2024 року.
З 16 травня 2024 року, тобто після припинення строку дії договору оренди відповідач продовжувала користуватись належною позивачам квартирою без укладення з ними відповідного договору.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.
Встановивши, що орендоване майно власнику не повернуто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 неустойки відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України за період з 16 травня 2024 року по 30 серпня 2024 року у розмірі 83016,32 грн. (41 508,16 х 2).
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості з комунальних платежів у розмірі 33908,83 грн. позивачем не оскаржувалося, а відтак в цій частині не перевіряється судом апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір найму (оренди) житла, що не підписаний другим співвласником ОСОБА_2 (що є стороною договору), не можна вважати укладеним, а грошові кошти, сплачені на його виконання, мають бути повернуті як безпідставно набуті відповідно до положень cт.1212 ЦК України, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Жоден зі співвласників не має права самочинно укладати правочини щодо всього спільного майна без згоди інших. Проте Закон не містить прямої вказівки щодо обов'язкової письмової форми надання згоди.
У даній ситуації другий співвласник фактично дав таку згоду і не заперечував проти укладення договору,оскільки у договорі вказано що саме на банківський рахунок ОСОБА_2 мають здійснюватися належні платежі за договором.
Відсутність підпису другого співвласника під текстом договору не означає відсутності його згоди. Враховуючи наведене, договір був укладений за необхідної згоди всіх співвласників і є чинним.
Законом також визначено, що лише співвласник, який не давав згоди на оренду, має право вимагати визнання такого договору недійсним. Треті особи - зокрема сам орендар (відповідач) - не наділені законом правом посилатися на відсутність підпису чи згоди співвласника як на підставу для невиконання своїх зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17).
Крім того, ОСОБА_1 частково виконувала умови підписаного нею договору оренди житла, чим підтвердила, що згодна з його умовами.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі фактично користувались предметом договору - квартирою, а отже відсутні підстави для застосуванняст.1212 ЦК України до даних правовідносин.
Стягуючи з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 12500 грн., суд першої інстанції виходив з обсягу реально виконаних адвокатом робіт, категорії справи, ціни позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 суми витрат на професійну правничу допомогу, проте не погоджується з визначеною судом сумою правової допомоги у розмірі 12500 грн., виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування було надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Репецької Є.М., 2 ордери серії АА адвоката Репецької Є.М., 2 акта приймання-передачі від 17 травня 2024 року на суму по 6500 грн., 2 акти приймання-передачі від 15 листопада 2024 року на суму по 16872,27грн., договір про надання правничої допомоги №12/24 від 27 грудня 2023 року, укладений між адвокатом Репецькою Є.М. та ОСОБА_3 , договір про надання правничої допомоги №12/23 від 27 грудня 2023 року, укладений між адвокатом Репецькою Є.М. та ОСОБА_2 та платіжну інструкцію №0.0.3873901060.1 на суму 12500 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заперечувала проти стягнення з неї витрат на правову допомогу.
Беручи до уваги заперечення відповідача ОСОБА_1 , пропорційність задоволених вимог, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 до 7000 грн.
З врахуванням викладеного, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року підлягає зміні шляхом зменшеннясуми витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 12500 грн. до 7000 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2075,14 грн. слід змінити, зменшити суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 2075,14 грн. до 1736,05 грн.
Також стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1816,80 грн. пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року та на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року в частині задоволення позовної вимоги про розірвання укладеного 20 травня 2023 року між ОСОБА_16 им ОСОБА_17 ем та Катасоновою Наталією Вячеславівною договору оренди (найму) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 2075 грн. 14 коп. змінити, зменшити суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 2075 грн. 14 коп. до 1736 грн. 05 коп.
В решті рішення - залишити без змін.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року змінити, зменшити суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 12500 грн. до 7000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1816 грн. 80 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: