справа № 754/17137/23
головуючий у суді І інстанції Панченко О.М.
провадження № 22-ц/824/1353/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченка Миколи Петровича на рішення Деснянського районного суд міста Києва від 03 травня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовна заява обґрунтована тим, що 10 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у простій письмовій формі у розмірі 450 000 грн, які відповідно до умов договору позичальник зобов'язався повернути позикодавцю готівкою у строк до 10 листопада 2022 року.
На підтвердження укладення вказаного договору відповідачем була надана розписка про отримання грошових коштів у розмірі 450 000 грн строком до 10 листопада 2022 року.
Позикодавець виконав умови договору, надавши позичальнику грошові кошти, позичальник, в свою чергу, не виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів у визначений строк, вимогу позивача повернути йому грошові кошти ігнорує, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення боргу.
Рішенням Деснянського районного суд міста Києва від 03 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 10 листопада 2020 року у сумі 450 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 500 грн.
Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену у договорі позики та у розписці суму у передбачені строки не повернув. Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 10 листопада 2020 року у розмірі 450 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Стариченко М.П. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суд міста Києва від 03 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу отримання відповідачем у справі судових повісток, платіжних вимог від позивача тощо. Навпаки, усі поштові відправлення на нібито відому адресу проживання відповідача: АДРЕСА_1 поверталися у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою адресата.
Апелянт вказує, що за вказаною адресою розташований багатоквартирний гуртожиток, в якому ОСОБА_1 ніколи не мешкав та не має жодного відношення до вказаного будинку.
Скаржник додатково зазначає, що відносно відповідача перебувають провадження і в інших судах міста Києва і відповідно, в цих справах адреси відомого місця проживання ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає зовсім інші.
Вказує, що відповідач є громадянином російської федерації, однак в Україні проживав усе своє свідоме життя. Згідно з посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 28 січня 2011 року.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України мусив виїхати за кордон та по цей час перебуває там. Як наслідок, жодного із поштових відправлень фізично отримати не міг та не отримував. За вказаною позивачем адресою ніколи не проживав.
Апелянт вказує, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про визнання позовних вимог, та наголошує на тому, що існують сумніви щодо складання саме відповідачем, а не іншою сторонньою особою, цієї заяви про визнання позову.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду саме на особу позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб від 03 червня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Під час моніторингу сайту «Судова влада» було встановлено, що ОСОБА_2 є учасником безлічі судових процесів у судах Запорізької області, та проходить у справах в основному, як «особа, яка притягується до адміністративної відповідальності», «обвинувачений», «відповідач» та «боржник». Перевіряючи Єдиний реєстр боржників, виявилось, що відносно останнього перебуває більше 120 виконавчих проваджень щодо стягнення з боржника - ОСОБА_2 грошових коштів.
Наголошує на тому, що в жодному із проваджень ОСОБА_2 не проходить, як стягувач, навпаки - усюди відзначено, що ОСОБА_2 є боржником.
Враховуючи наведене, знову з'являються обґрунтовані сумніви, як у людини в якої безліч судових процесів більше 100 виконавчих проваджень, може «з легкої руки» надавати у борг кошти у розмірі більше ніж три мільйони гривень людям, які йому не відомі. Разом з тим, усі виконавчі провадження здійснюються на території Запорізької області, що підтверджує те, що позивач не проживає у місті Києві.
На думку скаржника, реєстрація місця проживання позивача та фактичне його проживання також не відповідає дійсності.
Звертає увагу суду, що судова повістка, яка була направлена судом на адресу позивача, яку останній сам же і зазначив, повернулась на адресу суду у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою адресата.
Апелянт вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів того факту, що позивач на адресу відповідача направляв вимоги про повернення боргу. Сама копія вимоги не може слугувати доказом того, що вона була направлена.
Скаржник зазначає, що також існує вірогідність фальсифікації боргової розписки та договору позики та відсутності її оригіналу в матеріалах справи.
Посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що матеріали справи не містили оригіналу боргової розписки та договору позики, а сам суд не переконався, що позивач мав її оригінал.
Апелянт зазначає, що договором позики встановлено місце виконання договору позики - АДРЕСА_1 .
Саме тому позов подається за місцем виконання договору позики до Деснянського районного суду міста Києва.
Однак, беручи до уваги той факт, що боргова розписка і договір позики мають усі ознаки фальсифікації, а зазначена позивачем адреса є вигаданою, то взагалі доводи щодо визначення підсудності за вищеперерахованих обставин є нікчемними.
Звертає увагу апеляційного суду, що позивачем в позовній заяві зазначено про те, що аналогічних позовів до інших судів не подано, оскільки сторони визначили альтернативну підсудність і договором визначено, що спір буде розглядатися в Дніпровському районному суді міста Києва.
На думку скаржника, що доводи щодо існування інших проваджень по справах за позовними заявами у судах різних районів Києва повністю спростовують вищевикладену брехню позивача.
Вказує, щодо твердження позивача «Мною були вжиті заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу вимог про повернення позики». Однак, просто копії вимог про повернення позики не можуть бути доказом їх поштового відправлення на адресу відповідача.
Щодо правової позиції позивача.
Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Апеляційним судом встановлено, що у всіх поданих позивачем процесуальних документам, останній зазначав свою поштову адресу: АДРЕСА_4 .
Апеляційний суд направляв на адресу позивача, визначену ним як адресу для отримання процесуальних документів, повідомлення разом з копіями ухвали про призначення розгляду справи, апеляційної скарги та доданих до неї документів.
Якщо позивач (учасник справи) надав суду адресу, зазначивши її у позовній заяві, то можна припустити, що він не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, у свою чергу, покладає на особу обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
Отже, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою вказаних ним засобів зв'язку, діє правомірно й добросовісно (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року, справа № 757/48467/21, провадження № 61-10924св22, постанова Верховного Суду 23 січня 2025 року, справа № 591/4693/15, провадження № 51-3209км24).
Однак, позивач кореспонденцію суду апеляційної інстанції не отримав, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Апеляційним судом в порядку статті 187 ЦПК України направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - позивача.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1292693 від 15 квітня 2025 року за вказаними параметрами особу не знайдено.
Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення позивача, апеляційним судом розміщувалося оголошення на сайті судової влади про призначення розгляду справи.
Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка позивача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Зважаючи на те, що позивача належним чином повідомлено про розгляд справи, незалежно від того чи отримав позивач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо позивача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від позивача не надходило, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Стариченко М.П. подав заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі, у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, враховує таке.
У апеляційній скарзі наведено доводи про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції, матеріали справи не містять жодного доказу отримання відповідачем у справі судових повісток, вимог від позивача тощо. Навпаки, усі поштові відправлення на нібито відому адресу проживання відповідача: АДРЕСА_1 поверталися у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою адресата. Апелянт вказує, що за вказаною адресою розташований багатоквартирний гуртожиток, в якому ОСОБА_1 ніколи не мешкав та не має жодного відношення до вказаного будинку. Згідно з посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 28 січня 2011 року.
Надаючи оцінку указаним доводам, апеляційний суд враховує таке.
Частиною 1 статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина 2 статті 211 ЦПК України).
Відповідно до частини 6, 7 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини 3 статті 376 ЦПК України).
Тлумачення частини 1 статті 8, частини 2 статті 211, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23 січня 2024 року о 09 год 30 хв.
Враховуючи положення частин 6, 7 статті 187 ЦПК України судом першої інстанції було направлено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в місті Києві та Київській області.
Згідно з отриманою відповіддю відділу обліку та моніторингу інформації від 20 грудня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрованим не значиться.
Судом першої інстанції в порядку статті 187 ЦПК України запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача до Єдиного державного демографічного реєстру не направлявся.
Відповідно до вимог частини 10 статті 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Докази повідомлення відповідача у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в матеріалах справи відсутні.
Копія указаної ухвали та копія позовної заяви з додатками направлялися судом першої інстанції ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , однак повернута до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 20 т. 1).
Судові повістки, які також направлялися судом першої інстанції ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , повернуті до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 26, 28 т. 1).
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), повернення судової повістки з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є належним повідомленням про дату судового засідання.
03 травня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва ухвалив рішення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, докази про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання відсутні.
Указані обставини відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Враховуючи викладене, рішення Деснянського районного суд міста Києва від 03 травня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, під час ухвалення якого, колегія апеляційного суду вирішуватиме такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується факту укладення 10 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики у простій письмовій формі у розмірі 450 000 грн, його змісту та виконання/невиконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що між ним і ОСОБА_1 10 листопада 2020 року був укладений договір позики, відповідно до договору позики ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 450 000 грн на строк до 10 листопада 2022 року, копію якого позивач додав до позовної заяви (а.с. 4 т. 1).
10 листопада 2020 року на підтвердження наявного боргу перед позивачем ОСОБА_1 склав відповідну розписку із зобов'язанням повернення коштів до 10 листопада 2022 року, копію якої позивач додав до позовної заяви (а.с. 5 т. 1).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції встановив, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти, а відповідач в свою чергу грошові зобов'язання за договором позики не виконав та обставини, викладені у позовній заяві, не спростував.
Суд першої інстанції вважав, що вказані обставини підтверджуються копіями договору позики та розписки про отримання коштів від 10 листопада 2020 року, долучених судом до матеріалів справи. Оригінали договору позики та розписки про отримання коштів від 10 листопада 2020 року перебувають у позивача у справі.
Разом з тим, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Як було з'ясовано апеляційним судом, відповідач ОСОБА_1 згідно з посвідки на постійне проживання зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 28 січня 2011 року, не був належним чином повідомлений про розгляд справи про стягнення з нього заборгованості за договором позики від 10 листопада 2020 року.
В апеляційній скарзі представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Стариченко М.П. заявлене клопотання про витребування у позивача ОСОБА_2 оригіналу розписки для подальшого вирішення питання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Стариченко М.П. підтримав заявлене клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року витребувано у ОСОБА_2 оригінал договору позики від 10 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та оригінал розписки ОСОБА_1 до договору позики від 10 листопада 2020 року, копії яких знаходяться на аркушах справи 4, 5.
Зобов'язано витребувані докази надати протягом 10 днів з дня отримання ухвали апеляційного суду. Роз'яснено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин.
Апеляційний суд направляв на адресу позивача, визначену ним у позовній заяві, вказану ухвалу про витребування у ОСОБА_2 оригіналу розписки для подальшого вирішення питання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Кореспонденція суду апеляційної інстанції не отримана позивачем та повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу позивач, який вказав свої місце проживання за певною адресою в позовній заяві, діючи розумно та добросовісно, повинен дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану йому кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою.
Натомість у апеляційного суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції позивачу, який не бажає її отримувати або не проживає за вказаною ним адресою, при тому, що інформація про зареєстроване місце проживання позивача в Єдиному державному демографічному реєстрі- відсутня.
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 1, 2 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до частини 6 статті 95 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
До позовної заяви позивачем додано копії договору позики від 10 листопада 2020 року та розписки від 10 листопада 2020 року, засвідчені його підписом, та зазначено про наявність у нього оригіналів (а.с.4, 5 т. 1).
В суді першої інстанції оригінали договору позики та розписки від 10 листопада 2020 року у позивача не витребовувалися та в судовому засіданні не оглядалися.
Позивач або його представник участі у судових засіданнях суду першої інстанції не приймали, кореспонденцію суду першої інстанції позивач не отримував, надіслана судом кореспонденція повернулася до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Стариченко М.П. заперечував факт укладення цього договору, його підписання, написання розписки, отримання грошових коштів на виконання договору позики, а також указував, що не визнавав позовні вимоги та заявив клопотання про витребування у позивача ОСОБА_2 оригіналу розписки для подальшого вирішення питання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи наявні копії договору позики від 10 листопада 2020 року та розписки від 10 листопада 2020 року, засвідчені підписом позивача, однак відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналам.
Позивач вимоги ухвали апеляційного суду від 16 квітня 2025 року не виконав, оригінал договору позики від 10 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та оригінал розписки ОСОБА_1 до договору позики від 10 листопада 2020 року - до апеляційного суду не надав.
У апеляційного суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції позивачу, який не бажає її отримувати або не проживає за вказаною ним адресою, при тому, що інформація про зареєстроване місце проживання позивача в Єдиному державному демографічному реєстрі- відсутня.
Таким чином, відповідно до частини 6 статті 95 ЦПК України, апеляційним судом копія договору позики від 10 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та копія розписки ОСОБА_1 до договору позики від 10 листопада 2020 року - як докази не беруться до уваги.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено факт наявності між ним і відповідачем правовідносин за договором позики.
Оскільки, апеляційна скарга задоволена, то слід стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 750 грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стариченка Миколи Петровича задовольнити.
Рішення Деснянського районного суд міста Києва від 03 травня 2024 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 750 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська