03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/4783/2025
18 червня 2025 року м. Київ
Справа № 758/12670/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Захарчук С.С.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, 3 % річних, пені та інфляційних втрат,
встановив:
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, трьох відсотків річних, пені та інфляційних втрат.
Зазначала, що 25 березня 2019 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до пункту 1 якого вона передала відповідачу грошові кошти у розмірі 404 414 грн., що на момент підписання договору становить еквівалент 15 000 дол. США, а позичальник зобов'язалася повернути суму коштів, яка має відповідати еквівалентові суми 15 000 дол. США за офіційним курсом Національного банку України на день повернення грошових коштів.
Згідно з пунктом 4 договору позичальник зобов'язалась повернути позику у строк до 29 квітня 2019 року. Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконала.
Вже після закінчення строку виконання зобов'язання відповідач повернула частину коштів у розмірі 133 096 грн. 64 коп., що еквівалентно 5000 доларів США.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не повернула суму позики у встановлений в договорі строк, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики у розмірі 266 193 грн. 28 коп., що еквівалентно 10 000 дол. США. за офіційним курсом НБ України станом на 29 квітня 2019 року.
Крім того, позивач просила стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 12 255 грн. 22 коп., 6 684 грн. 44 коп. інфляційних втрат, пеню у розмірі 48 880 грн. 62 коп. та судові витрати.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 266 193 грн. 28 коп., пеню в розмірі 48 880 грн. 62 коп. за період з 10 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року, три відсотки річних у розмірі 12 255 грн. 22 коп. за період з 30 квітня 2019 року по 10 листопада 2020 року та 6 681 грн. 44 коп. інфляційних втрат за період з травня 2019 по вересень 2020.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 12 000 грн. понесених нею витрат на професійну правничу допомогу 3 340 грн. 11 коп. та судового збору.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що позивачем не надано до суду жодних доказів невиконання відповідачем свого обов'язку і що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження стягнення з відповідача відсотків та індексу інфляції відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України.
Вважає, що позивач не надав до суду розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та графіку розрахунку заборгованості, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.
Звертає увагу на те, що позивач не надсилав відповідачу письмову вимогу про повернення коштів за договором позики.
Також, суд застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, яка поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц, а також в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції - залишити без змін, вважає заочне рішення суду законним та обґрунтованим.
Вказує, що відповідач не надав до суду жодного доказу належного виконання зобов'язання згідно з вимогами статті 545 ЦК України, а саме договір, розписку чи квитанцію про перерахунок коштів позивачу.
Доводи відповідача про повернення позики у валюті долар, до якої не застосовується частина друга статті 625 ЦК України щодо інфляційних втрат, є необґрунтованими, оскільки в пункті 1 договору позики вказано, що грошові кошти мають бути повернуті не в доларах, а в національній валюті гривня в еквіваленті 15 000 доларів США, а тому заочне рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат є правильним.
Щодо неотримання відповідачем письмової вимоги про повернення коштів за договором позики, вказує, що згідно з пунктом 4 договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк до 29 квітня 2019 року. Враховуючи приписи статті 530 ЦК України, підстав для направлення вимоги не існувало, адже строк виконання був встановлений домовленістю сторін.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Зазначив, що договором був визначений строк виконання зобов'язання, тож відповідач повинна була погасити заборгованість, не чекаючи пред'явлення позивачем вимоги про її погашення. Заперечив проти доводів представника відповідача, що тягар доказування факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики повинен був бути покладений на сторону позивача, вважаючи такі доводи необґрунтованими, адже у володінні позивача знаходиться оригінальний примірник договору позики.
В судове засідання відповідач та його представник не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала частково, оскільки до 29 квітня 2019 року, тобто протягом встановленого договором строку, не повернула різницю між фактично повернутою сумою коштів та сумою коштів, що була передана в борг відповідачу, в розмірі 266 193 грн. 28 коп., що еквівалентно 10 000 дол. США за офіційним курсом НБ України станом на день повернення позики; доказів, що свідчать про зворотне, сторона відповідача не надала.
Також, посилаючись на пункт 9 договору та статтю 625 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання за період з 10 листопада 2019 року по 10 листопада 2020 року в розмірі 48 880 грн. 62 коп., трьох відсотків річних в розмірі 12 255 грн. 22 коп. за період з 30 квітня 2019 року по 10 листопада 2020 року та інфляційних втрат за період з травня 2019 року по вересень 2020 року в розмірі 6 681 грн. 44 коп.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам, наявним у матеріалах справи доказам і зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 березня 2019 року ОСОБА_3 , як позикодавець, та ОСОБА_1 , як позичальник, уклали договір позики грошових коштів, за умовами якого:
- позикодавець передала у власність відповідача грошові кошти в сумі 404 414 грн., що на момент підписання цього договору дорівнювало сумі 15 000 дол. США за офіційним курсом НБ України 26,960935 грн. за 1 дол. США, а позичальник взяла на себе зобов'язання повернути позивачу суму грошових коштів яка має відповідати еквіваленту сумі 15 000 дол. США за офіційним курсом НБ України на день повернення грошових коштів (пункт 1 договору);
- передачу коштів здійснено до моменту підписання договору (пункт 3 договору);
- позичальник взяла на себе зобов'язання повернути кошти до 29 квітня 2019 року (пункт 4 договору);
- сума позики, що підлягає поверненню, має відповідати еквіваленту суми 15 000 дол. США за офіційним курсом НБ України на день повернення коштів (пункт 5 договору);
- у разі прострочення виконання позичальником зобов'язання з повернення коштів, остання взяла на себе зобов'язання зі сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми несвоєчасно повернених грошових коштів за кожен день прострочення повернення суми позики (пункт 9 договору).
Водночас, відповідно до пунктів 17 і 18 договору, його складено у двох примірниках, один з яких залишається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Арестович-Корнійчук О.М., а інший було видано позикодавцю.
Після повного виконання позичальником зобов'язань за цим договором позикодавець повинна була передати свій примірник договору з відміткою про одержання грошей позичальнику, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яка підлягала видачі позикодавцем позичальнику відповідно до вимог статті 545 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другоюстатті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, згідно з якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі №464/5314/17 .
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15 , від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 .
Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Оригінал зазначеного договору позики був оглянутий колегією суддів у судовому засіданні на підставі частини шостої статті 95 ЦПК України.
Натомість, відповідач не надала доказів виконання зобов'язання з повернення позивачу обумовленої договором суми коштів, зокрема, доказів передачі відповідної суми готівкою чи шляхом банківського або поштового переказу, боргової розписки з відміткою позивача про виконання відповідачем зазначеного зобов'язання тощо.
Крім цього, при апеляційному перегляді судового рішення судом апеляційної інстанції було встановлено, що оригінал договору позики знаходиться у позивача, що, в силу пункту 18 договору, свідчить про невиконання відповідачем зобов'язання з повернення коштів та спростовує доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем жодних доказів невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення коштів.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не містить періодів заборгованості, відсоткових ставок і графіку повернення коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вбачається з позовної заяви, у ній наведено детальний розрахунок сум, що пред'явлені до стягнення.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того, відповідно до п. 9 договору позики, у разі прострочення виконання зобов'язання, позичальник сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно повернених грошових коштів за кожен день прострочення суми позики.
З урахуванням вимог ст. 625 ЦК України та п. 9 договору позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат за період з 30 квітня 2019 року по 10 листопада 2020 року.
Враховуючи, що відповідно до умов договору сума боргу повинна була бути повернута у гривнях 29 квітня 2019 року, то починаючи з дня прострочення повернення вказаної суми, визначеної у національній валюті, позивачем підставно нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних за вказаних період.
Розрахунок інфляційних втрат містить період нарахування, суму сукупного індексу інфляції за вказаний у розрахунку період, а також кількість прострочених днів ( 561 день), відсоткову ставку - 3% для нарахування процентів згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Також у позовній заяві наведено розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, сплата якої була передбачена умовами договору. Пеня нарахована за період - один рік до звернення позивача з даним позовом до суду, з 10 листопада 2019 року до 10 листопада 2020 року, у розрахунку наведено кількість прострочених днів, облікову ставку НБУ та подвійну облікову ставку у відповідні періоди.
Натомість власного розрахунку ( контррозрахунку), який би спростовував наведений позивачем у позовній заяві, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено та не спростовано правильність обчислених позивачем сум.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що інфляційні втрати не повинні були нараховуватись, оскільки сума боргу була передана у гривнях, однак було визначено еквівалент позиченої суми у доларах США - 15 000 доларів США, колегія суддів також відхиляє, оскільки за умовами договору сума боргу була визначена в еквіваленті до долара США станом на визначену договором дату повернення боргу, тобто сума заборгованості була визначена позивачем у гривнях станом на 29 квітня 2019 року (2661,9328 гривень за 100 доларів США), тоді як інфляційні втрати пред'явлено до стягнення за період після дати виникнення заборгованості - з 30 квітня 2019 року по 10 листопада 2020 року, що є обґрунтованим.
Також не спростовують висновків суду та не є підставою для скасування судового рішення доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надсилала досудову вимогу про повернення боргу, адже строк виконання зобов'язання визначений у самому договорі позики, тому відповідно до ст. 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у встановлений договором строк.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів та посилання на відповідну практику Верховного Суду, колегія суддів вважає надуманими та безпідставними, оскільки правовідносини за нотаріально посвідченим договором позики виникли між фізичними особами, та у договорі зафіксовано, що передачу грошей було здійснено до підписання цього договору, що скріплено підписами сторін у договорі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Отже, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.