28 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та захисником ОСОБА_6 , який використовував власний технічний засіб, кримінальне провадження № 12024100040001175 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 13.12.2006 Мелітопольським міським судом Запорізької області за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 2 роки;
- 16.07.2008 Мелітопольським міським судом Запорізької області за ч. 1 ст. 186 КК України до штрафу в розмірі 1020 грн.;
- 06.11.2009 Якимівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна та штрафу у дохід держави у розмірі 1020 грн.;
- 17.07.2017 Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі;
- 16.12.2021 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,
Справа №11-кп/824/2692/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 4 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Суд визнав доведеним, що у ОСОБА_7 в невстановлену досудовим розслідуванням дату та час, однак не пізніше 08:30 год. 30 березня 2024 року, виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, вчиненого в умовах воєнного стану, вчиненого повторно.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, поєднаного з проникненням у житло, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 прийшов до багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , де зайшов до під'їзду № 2 вказаного будинку, піднявся на поверх та підійшов до дверей квартири № 38 . Переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії несуть таємний характер, ОСОБА_7 , за допомогою заздалегідь заготовлених предметів, що мав при собі, відчинив двері шляхом пошкодження механізму замка, таким чином проникнувши в приміщення даної квартири.
Перебуваючи в приміщенні квартири, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, ОСОБА_7 викрав наступні речі: каблучку із золота 585 проби зі вставками каміння, вагою 2,54 г, вартістю 3444 гривні, що належать ОСОБА_9 .
Надалі, утримуючи при собі викрадене майно, що стало об'єктом злочинного посягання, ОСОБА_7 вийшов через вхідні двері з вищевказаної квартири та залишив місце вчинення кримінального правопорушення, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім того, 05 квітня 2024 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше ніж 16:00 год., у ОСОБА_7 виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, вчиненого в умовах воєнного стану, вчиненого повторно.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, поєднаного з проникненням у житло, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 прийшов до багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , де зайшов до під'їзду № 8 вказаного будинку, піднявся на 3 поверх та підійшов до дверей квартири № 104 . Переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії несуть таємний характер, ОСОБА_7 , за допомогою заздалегідь заготовлених предметів, що мав при собі, відчинив двері шляхом пошкодження механізму замка, таким чином проникнувши в приміщення даної квартири.
Перебуваючи в приміщенні квартири, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, ОСОБА_7 викрав ноутбук марки «ASUS», серійний номер K3604ZA-MB-108, вартість якого складає 21 499 гривень, що належать ОСОБА_10 .
Надалі, утримуючи при собі викрадене майно та грошові кошти, що стали об'єктом злочинного посягання, ОСОБА_7 вийшов через вхідні двері з вищевказаної квартири та залишив місце вчинення кримінального правопорушення, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_10 матеріальної шкоди на вказану суму.
Окрім того, 03 червня 2024 року близько 11:46 год. ОСОБА_7 перебував у дворі багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 , де у нього виник злочинний умисел спрямований на таємне, повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне, повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, ОСОБА_7 зайшов до під'їзду № 2 будинку за вказаною адресою та піднявся на 2 поверх, де наблизився до дверей квартири № 18 , яка належить ОСОБА_11 , обравши об'єктом свого злочинного посягання майно, що знаходиться в приміщенні квартири.
Переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії несуть таємний характер, ОСОБА_7 , за допомогою заздалегідь заготовлених предметів, що мав при собі, відчинив вхідні двері шляхом пошкодження механізму замка, таким чином проник в приміщення квартири.
Продовжуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні квартири, впевнившись, що мешканці в квартирі відсутні, таємно викрав наступні речі, що належать ОСОБА_12 , а саме: акумуляторний дриль-шуроповерт ТМ «Дніпро-М», з серійним номером 80992000ZMT11181204828, вартістю 2298 грн.; кутову шліфувальну машину ТМ «Дніпро-М», з серійним номером 80985000WHE08180300377, вартістю 969 грн.; електричний лобзик ТМ «Grand ЛЭ-1050-100», вартістю 756,67 грн. В подальшому, близько 12:01 год., утримуючи при собі викрадене майно, що стало об'єктом злочинного посягання, склавши його до поліетиленового пакету білого кольору, ОСОБА_7 вийшов через вхідні двері з вищевказаної квартири та спустився в двір вищевказаного будинку, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Після чого, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, чим спричинив потерпілому ОСОБА_12 матеріальної шкоди на загальну суму 4 023, 67 гривень.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не заперечуючи проти доведеності вини в інкримінованому правопорушенні, просить переглянути вирок суду та пом'якшити міру покарання призначену йому судом.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , які підтримали доводи апеляційної скарги, при цьому захисник, вказуючи на наявність таких пом'якшуючих покарання обвинуваченого обставин, як визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, просив застосувати ст. 69 КК України та призначити обвинуваченому покарання нижче від нижчої межі, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК України, а також заперечення прокурора проти її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, колегія суддів не перевіряє, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується покарання, то, всупереч тверджень апелянта, міра покарання призначена ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Згідно з вимогами ст.ст. 50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, включаючироль, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінку під час його вчинення та інші фактори, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватця. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_7 , який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має місце проживання, його стан здоров'я, спосіб життя, відповідно до даних установчої частини вироку, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки, а також позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання, відношення обвинуваченого до вчиненого, який вину у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Належним чином при цьому враховано судом і обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутність таких обставин, які його обтяжують.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_13 покарання саме у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень неможливе без ізоляції від суспільства, при цьому визначивши йому таке покарання у виді 5 років позбавлення волі, тобто у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 185 КК України.
Призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому з доводами апелянта про суворість призначеного йому вироком суду першої інстанції покарання колегія суддів погодитись не може.
Посилання захисника ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду щодо визнання та врахування наявності таких пом'якшуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_7 обставин, як повне визнання ним вини у вчиненні інкримінованого правопорушення, його щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину, як підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 судом покарання шляхом застосування до нього положень ст. 69 КК України, не можуть бути задоволені, оскільки вказані обставини не лише було враховано судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання, але й, на переконання колегії суддів, не є тими обставинами, які в даному випадку давали б підстави для пом'якшення призначеного обвинуваченому судом покарання, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, кількість епізодів його злочинної діяльності (три епізоди таємного викрадення чужого майна з кваліфікуючими ознаками), його відношення до скоєного, невжиття ним заходів для пошуку законного джерела доходів, а обрання такого виключно шляхом вчинення корисливих злочинів, інаведені вище дані про його особу, з яких слідує, що ОСОБА_7 раніше неодноразово засуджувався, в тому числі і за скоєння кримінальних правопорушень проти власності, та відбував покарання у виді позбавлення волі тривалий строк, що не мало свого результату та мета покарання не була досягнута, адже ОСОБА_7 на шлях виправлення не став та, в чергове, звільнившись 06.10.2023 року з місць позбавлення волі, повторно та ще й в умовах воєнного стану, вчинив корисливий тяжкий злочин, що в своїй сукупності переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 , відсутність у нього критичної оцінки своїх дій, його небажання вести законослухняний спосіб життя і дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві правил поведінки.
А відтак, призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання її копії.
Судді:
___________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3