02 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12022100070000595 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року,
Вироком Подільського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.
Суд визнав доведеним, що 02 квітня 2022 року приблизно о 23 годині ОСОБА_8 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/640/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач ОСОБА_1
АДРЕСА_3 , вживав алкогольні напої разом з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .
В цей час між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт. У зв'язку зі словесним конфліктом, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_12 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 вхопив зі столу ніж та діючи умисно, з метою заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_12 , наніс один удар ножем в область черевної порожнини потерпілого.
У подальшому потерпілого госпіталізовано до лікарні, де останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При судово-медичному дослідженні встановлено, що смерть ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , настала від проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини, з ушкодженням внутрішніх органів та кровоносних судин, яке призвело до розвитку крововтрати та шоку. Така причина смерті підтверджується наявністю проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини, на животі зліва, на рівні пупка, в проекції середньо-ключичної лінії, на висоті 116 см від підошв. В самій черевній порожнині наявні ушкодження сальника з гранулюючими краями, роз'єднана попереко-ободова кишка в середній третині, лівий кінець - ушита сталим швом, правий - виведена двоствольна транасверзостома, на брижі до кореня накладені сталі шви в стані загоєння, ушкодження відповідають напрямку раньового каналу в напрямку спереду назад, зліва направо, знизу вверх, довжиною близько 11 см.
Проникаюче колото-різане поранення живота з ушкодженням внутрішніх органів, як небезпечне для життя, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень в момент спричинення та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку безпосередньо з причиною смерті.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не погоджуючись з вироком суду через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості, та неправильну кваліфікацію кримінального правопорушення, просить його змінити та перекваліфікувати його дії на ст. 118, 124 КК України (перевищення самооборони), або скасувати через істотні порушення вимог КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом не було досліджено та доведено скоєного ним злочину за ст. 121 КК України, оскільки в той момент, коли ніж потрапив йому під руки, в його умислі не було завдати шкоди ним та їхньому здоров'ю, а було саме налякати та припинити посягання на нього та його здоров'я, тому вважає, що він діяв в стані необхідної оборони допустивши перевищення його меж, що, відповідно до КК України, тягне кримінальну відповідальність, передбачену ст.ст. 118, 124 КК України, а тому його дії повинні кваліфікуватись за ст.ст. 118, 124 КК України, як перевищення меж самооборони.
Окрім цього, вказує й на те, що під час розгляду справи судом було допущено грубе порушення ст. 20 КПК України, оскільки йому не було надано по першій вимозі захисника до першого допиту, якого не було надано і протягом двох місяців, однак у даному випадку участь захисника є обов'язковою. Тому, оскільки судове провадження здійснено за відсутності захисника, участь якого є обов'язковою, судом було істотно порушено вимоги КПК України, а також порушено правила підсудності.
Також зазначає, що в порушення вимог ст. 317 КПК України на його клопотання йому не було надано на ознайомлення матеріали кримінального провадження.
Вказує й на те, що в порушення вимог КПК України, оскаржуваний вирок винесено заочно без його присутності і повідомлення та проголошено без нього та його захисника.
Таким чином, вважає, що висновки суду щодо його винуватості за ст. 121 КК України не підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, до того ж суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та під час розгляду справи допустив істотні порушення вимог КПК України.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який підтримавши апеляційну скаргу, уточнив свої вимоги та просив змінити вирок, перекваліфікувавши його дії на ст. 124 КК України, а також захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги з її уточненням, та заперечення прокурора проти її задоволення, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявленого та підтриманого стороною захисту клопотання, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що, всупереч тверджень апелянта, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, що відповідає юридичній кваліфікації діяння, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності, які оцінені судом першої інстанції відповідно до положень ст. 94 КПК України.
При цьому повно та всебічно у судовому засіданні були перевірені доводи сторони захисту щодо наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_7 необхідної оборони, що наміру спричиняти ушкодження ОСОБА_8 він не мав, а захищався від протиправних дій останнього.
Проте, ці доводи судом першої інстанції обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки спростовуються об'єктивними доказами у провадженні, які змістовно наведені у вироку та яким суд першої інстанції дав належну оцінку, обґрунтовано визнавши їх належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність достатньою для взаємозв'язку.
Так, на наявність в діях ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а саме - його винуватість у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 , вказують, зокрема:
- показання потерпілого ОСОБА_13 , який, будучи допитаним в суді першої інстанції, показав, що ОСОБА_8 є його батьком. Вранці йому зателефонувала ОСОБА_11 та повідомила, що батько перебуває в лікарні, що перед цим вони сиділи вдома ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ) та між батьком і обвинуваченим стався конфлікт;
- показання свідка ОСОБА_10 в суді першої інстанції про те, що він разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вживали спиртні напої у нього в дома в АДРЕСА_3 . Коли закінчився алкоголь, він залишився вдома, а ОСОБА_11 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 пішли ще купувати. Коли прийшли, він пішов спати, а вони втрьох залишилися на кухні. Він прокинувся, коли вже була поліція в квартирі. В нього була розмова із ОСОБА_11 , яка йому повідомила, що коли він пішов відпочивати, стався конфлікт між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 і останній зарізав ОСОБА_8 ;
- показання свідка ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні показала, що являється дружиною ОСОБА_7 . В той день вона, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були у ОСОБА_10 , всі разом вживали спиртні напої. Коли закінчився алкоголь, вони втрьох пішли купувати ще, а ОСОБА_10 залишився вдома. Коли повернулися, ОСОБА_10 почав заводити сварку між нею і ОСОБА_7 , після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 почали боротися на руках, ОСОБА_10 почав обзиватися. Вона пішла в іншу кімнату, щоб зателефонувати ОСОБА_14 , а коли повернулася, то бачила як ОСОБА_7 душили ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . При цьому ОСОБА_7 сидів на "корточках", ОСОБА_10 сидів на стулі і душив ОСОБА_7 , а ОСОБА_8 був ліворуч і також душив ОСОБА_7 . Як ОСОБА_7 вдарив ножем ОСОБА_8 вона не бачила. ОСОБА_7 сказав, щоб викликали швидку і вийшов з квартири. Вона викликала швидку, ОСОБА_8 ще перебував в свідомості;
- показання свідка ОСОБА_14 , згідно яких ОСОБА_7 та ОСОБА_11 на той момент проживали у нього. В той день (квітень 2022 року) вони пішли до ОСОБА_8 в гості. Приблизно після 22 години йому зателефонувала ОСОБА_11 і попросила про допомогу, пояснивши, що на ОСОБА_7 напали ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Він відмовився йти, так як була вже комендантська година та запропонував викликати поліцію. Приблизно через 5 хвилин вона знову зателефонувала, повідомила, що заховалася у туалеті (оскільки їй страшно), просила прийти. ОСОБА_11 повідомила, що ніби ОСОБА_7 почав душити спочатку ОСОБА_10 , а потім ОСОБА_8 .
Крім цього, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підтверджується іншими зібраними по справі доказами, а саме даними, що містяться у:
- протоколі обшуку від 03 квітня 2022 року, з доданим до нього відеозаписом, згідно якого було оглянуто квартиру АДРЕСА_4 (за згодою ОСОБА_10 ). В ході проведення обшуку, зокрема, виявлено в спальній кімнаті на тумбі під телевізором ніж, на якому наявна речовина бурого кольору, зовні схожа на кров (т. 1 а.с. 54-60). Вказаний обшук був легалізований постановою керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_15 про проведення обшуку від 03 квітня 2022 року (т. 1 а.с. 61-63);
- протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 03 квітня 2022 року, згідно якого 03 квітня 2022 року в порядку ст. 208 КПК України за адресою: АДРЕСА_2 , було затримано ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 72-74);
- протоколі огляду від 09 квітня 2022 року, згідно якого в приміщенні моргу було оглянуто труп ОСОБА_8 , на якому виявлені сліди рани на животі (т. 1 а.с. 92-93);
- протоколі проведення слідчого експерименту від 25 травня 2022 року з відеозаписом даної слідчої дії, яка була проведена за участю ОСОБА_7 , в ході якого відтворено обставини, з яких вбачається, що ОСОБА_7 разом з ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 вживали спиртні напої за адресою: АДРЕСА_5 . В ході суперечки, яка виникла між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 встромив ніж у ліву частину черевної порожнини ОСОБА_8 , вийняв його, кинув та залишив квартиру (т. 1 а.с. 120-124);
- постанові про визнання речовим доказом - ножа, який був вилучений під час проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_4 , та безпосередньо досліджений в судовому засіданні (т. 1 а.с. 64-65);
- висновку експерта № 147/22 від 21 квітня 2022 року, відповідно до якого: при судово-медичному дослідженні трупа та медичної документації ОСОБА_8 виявлено ушкодження: в ділянці передньої стінки живота зліва по середньо-ключичній лінії на рівні пупка проникаюче колото-різане (ножове) поранення черевної порожнини, розміром до 5-6 см, з рівними лінійними краями, в рані пролабує сальник, від рани відходить раньовий канал в напрямку спереду назад, зліва направо, знизу вверх, по ходу якого відмічаються ушкодження попереково-ободової кишки (посередині до 70% окружності, з якого виділяється каловий вміст), брижі попереково-ободової кишки (глибокий дефект протяжністю до 10 см зі струмінною артеріальною та венозною кровотечою в басейні середньої ободової артерії та вени); накладені пошарові шви.
При дослідженні трупа: ушита сталим швом, горизонтальна, в стані загоєння первинним натягом рана (колото-різана (ножова) - за даними медичної документації) на животі зліва, на рівні пупка, в проекції середньо ключичної лінії, на висоті 116 см від підошов; в черевній порожнині: ушкодження сальника з гранулюючими краями; роз'єднана попереково-ободова кишка в середній третині, лівий кінець ушита сталим швом, правий - виведена двоствольна транасверзостома; на брижі до кореня накладені сталі шви в стані загоєння (брижа попереково-ободової кишки зі струмінною артеріальною та венозною кровотечою в басейні середньої ободової артерії та вени - судини ліговані кровотеча зупинена); ушкодження відповідають напрямку раньового каналу в напрямку спереду назад, зліва направо, знизу вверх, довжиною близько 11 см, що відповідає описаному в протоколі операції № 123.
Проникаюче колото-різане поранення живота з ушкодженням внутрішніх органів, як небезпечне для життя, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень в момент спричинення, та знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку безпосередньо з причиною смерті.
Смерть ОСОБА_8 настала від проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини, з ушкодженням внутрішніх органів та кровоносних судин, яке призвело до розвитку крововтрати та шоку, на що вказано в п. 1 Висновку; стан клінічна смерть 04 квітня 2022 року в 08:27 год., після чого хворий знаходився без свідомості на апараті штучної вентиляції легень.
Колото-різана рана могла виникнути від дії предмета, якому притаманні колючо-ріжучі властивості типу клинка ножа в строк та за обставин, на які вказано в постанові.
Кров з трупа ОСОБА_8 для проведення судово-токсикологічного аналізу на вміст та концентрацію спиртів не відбиралась, так як останній на стаціонарному лікуванні провів 7 ліжко-днів, але в наданій медичній карті стаціонарного хворого № 135998/101518 є запис, що ОСОБА_8 , поступив в клініку КШД 02 квітня 2022 року о 23.29 годин в стані алкогольного сп'яніння (т. 1 а.с. 107-112);
- висновку експерта № 091-71-2022 від 11 липня 2022 року, відповідно до якого - на дослідження було надано предмет, схожий на ніж, вилучений 03 квітня 2022 року в АДРЕСА_3 . При судово-цитологічному дослідженні клинка (об. 1) та рукоятки (об. 2) кухонного ножа виявлено: кров (об. 1, 2) особи чоловічої генетичної статі; мікрофрагмент м'язової тканини (об. 1) особи чоловічої генетичної статі, кількість клітин замала для визначення їх групової належності; клітини багатошарового плаского незроговілого епітелію (об. 1) людини, статева належність яких не визначена через деструктивні зміни ядер, кількість клітин замала для визначення їх групової належності; піт (об. 2). Клітини з ядрами в об. 2 не знайдені. При серологічному дослідженні крові в об. 1 виявлений антиген Н ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливість її походження за рахунок потерпілого ОСОБА_8 . При серологічному дослідженні крові і поту в об. 2 виявлені антигени А, В, Н ізосерологічної системи АВО, що не виключає можливість походження антигену Н за рахунок крові і поту потерпілого ОСОБА_8 , а антигенів А і В за рахунок крові чоловіка і поту особи, яким вони властиві (т. а.с. 113-118).
З огляду на наведені докази, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки сукупність зібраних доказів поза розумним сумнівом вказують, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 02 квітня 2022 року приблизно о 23 год. знаходились за адресою: АДРЕСА_3 , де вживали алкогольні напої. У цей час між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт, у зв'язку з яким у ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження. Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_7 вхопив зі столу ніж та діючи умисно, з метою заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_12 , наніс один удар ножем в область черевної порожнини потерпілого, спричинивши таким чином ОСОБА_12 тяжке тілесне ушкодження, яке знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті.
Cуд дослідив надані йому докази з точки зору належності і допустимості, а сукупність доказів - достатності та взаємозв'язку, та прийшов до висновку, що всі докази зібрані у процесуальний спосіб, належними особами та мають відомості, які безпосередньо стосуються обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, з чим погоджується і колегія суддів.
Таким чином, твердження обвинуваченого, що у нього не було умислу на заподіяння ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, є безпідставними.
Також, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, на задоволення клопотання сторони захисту в підтриманій нею частині, судом апеляційної інстанції було переглянуто відеозапис до протоколу слідчого експерименту від 25 травня 2022 року за участю ОСОБА_7 , з якого вбачається, що в ході проведення даної слідчої дії ОСОБА_7 на місці події відтворив та продемонстрував обставини, які передували події та механізм нанесення ним удару ножем ОСОБА_8 (т.1 а.с. 124).
При цьому сторона захисту не оспорює факту спричинення ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження у виді колото-різаного (ножового) поранення черевної порожнини, що призвело до його смерті.
Водночас, стороною захисту стверджується, що ці дії ОСОБА_7 було вчинено з необережності, так як умислу щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 він не мав, а захищаючись від ОСОБА_8 і ОСОБА_10 , які душили його, взяв зі столу ніж, та придавив ножем у живіт ОСОБА_8 .
Між тим, незважаючи на часткове визнання обвинуваченим своєї вини, колегія суддів вважає, що доводи обвинуваченого про необхідність перекваліфікації його дій на ст.ст. 118 або 124 КК Українине заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, характеризуються суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.
Суб'єктивна сторона цього кримінального правопорушення характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
Встановлюючи суб'єктивні ознаки складу кримінального правопорушення - умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно виходити з того, що ознаками суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і у прямій, і в непрямій формі. Зокрема, непрямий умисел наявний тоді, якщо винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на певні обставини, які могли б його відвернути. Також непрямий умисел має місце в тому випадку, якщо у засудженого не було чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Питання про умисел винного або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Відмінність між кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 121 КК України, і кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 118 КК України - умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, полягає в його об'єктивній стороні: вбивство, вчинене в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж, або при затриманні злочинця, якщо при цьому були перевищені необхідні заходи.
В свою чергу ст. 124 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту). Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, такою підставою є лише вчинення особою суспільно небезпечного посягання.
Тож при вирішенні даного питання необхідно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Для того щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, слід враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Отже, для констатації того, що оборона перебуває у межах необхідності, дії щодо оборони повинні відповідати конкретній обстановці з урахуванням особистих уявлень особи, що обороняється.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 21.11.2019 у справі №190/409/17 (провадження №51-5130км18) звертає увагу, що у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Водночас з наданих суду матеріалів не вбачається, що по відношенню до ОСОБА_7 з боку потерпілого були вчинені дії, які б вказували на реальну небезпеку його життю чи здоров'ю, або підстави підозрювати таке.
Жодних доказів на підтвердження того, що обвинувачений захищався від протиправних дій потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_10 , які душили його, і що такі дії становили реальну загрозу життю обвинуваченого, матеріали кримінального провадження не містять.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що, відповідно до переглянутого в апеляційному суді відеозапису слідчого експерименту, який був проведений з ОСОБА_7 , останній, відтворюючи обставини, показав, як ОСОБА_10 тримав його за руки, заперечуючи, щоб він йшов додому, а не душив, як надалі в своїй процесуальній позиції вказував ОСОБА_7 . Водночас продемонстровані ним обставини цих подій та приєднання до них ОСОБА_8 , який своєю правою рукою обхопив його за шию, а лівою тримав за горло, при дійсності цієї ситуації, вочевидь вказують на можливість тримання ОСОБА_10 в цій ситуації лише однієї руки ОСОБА_7 , адже ОСОБА_7 іншою вільною рукою взяв ніж, а то й взагалі - відтиснення ОСОБА_10 від нього з ОСОБА_8 , зважаючи на їх розташування в цей момент. З чого слідує, що ОСОБА_10 ніяких протиправних дій по відношенню до ОСОБА_7 не вчиняв. Аналізуючи надалі відтворені ОСОБА_7 при слідчому експерименті обставини, слід вказати, що, попри захват ОСОБА_8 шиї ОСОБА_7 , при якому як стверджує останній він почав задихатися та втрачати свідомість, ОСОБА_7 безперешкодно дотягнувся до ножа, який знаходився на столі та на відстані приблизно півтора метри від їх спільного знаходження із ОСОБА_8 , а взявши ножа до рук та повернувшись в попереднє положення, притиснув його до живота ОСОБА_8 , а надалі з невеликим розмахом надавив ним у його живіт. Тож зазначене свідчить, що ОСОБА_7 не зазнавав такого суспільно небезпечного посягання, яке б вимагало необхідності такого захисту із застосуванням ножа та ще й в життєво важливу частину тіла, де зосереджені основні внутрішні органи, а вочевидь вказує на наявність у ОСОБА_7 умислу саме на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Поряд з цим такі показання ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_8 його душив, а ОСОБА_10 тримав за руки, що викликало у нього необхідність оборонятися, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що він взагалі спав, а прокинувся, коли вже була поліція в квартирі.
Що стосується показань ОСОБА_11 , що коли вона повернулася на кухню, то побачила, як ОСОБА_8 душив ОСОБА_7 , а ОСОБА_10 тримав його за руки, то до них слід поставитись критично, з огляду на те, що вона є дружиною обвинуваченого.
Крім того, показання ОСОБА_11 суперечать з іншими доказами по справі, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_10 , згідно яких під час сварки між потерпілим і обвинуваченим він перебував в іншій кімнаті та спав, а про те, що сталося, дізнався, коли приїхала поліція, і пізніше ОСОБА_11 йому повідомила, що коли він пішов відпочивати, стався конфлікт між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 і останній зарізав ОСОБА_8 , а також з протоколом слідчого експерименту від 25 травня 2022 року, в ході якого обвинувачений показав як він наніс ОСОБА_8 ножове поранення у черевну порожнину.
З огляду на наведені обставини колегія суддів вважає, що у такий спосіб свідок ОСОБА_11 намагається допомогти обвинуваченому уникнути кримінальної відповідальності.
При цьому заслуговує на увагу і поведінка обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, який, знаючи, що завдав ОСОБА_8 удару ножем у живіт, покинув місце пригоди. Тобто обвинувачений не вчинив жодних дій, щоб відвернути настання наслідків у виді смерті потерпілого, хоча, враховуючи характер і локалізацію нанесених ним тілесних ушкоджень, він міг і повинен був їх передбачити.
Отже, зважаючи на фактичні обставини, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що обвинувачений, під час заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 , знаходився у стані необхідної оборони, оскільки рішення про застосування ножа він приймав під впливом факторів, які не зумовлювали вжиття заходів для свого захисту, а, керуючись умислом на протиправне заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_8 , який був мотивований раптово виниклими неприязними відносинами на ґрунті їх попереднього словесного конфлікту.
Відтак, доводи обвинуваченого щодо неправильної кваліфікації його дій є необґрунтованими та спростовуються вище наведеним.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді провадження в суді були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення, наведені у вироку докази зібрані у відповідності до вимог КПК України, обґрунтовано визнані належними і допустимими та такими, що доводять винуватість ОСОБА_7 у заподіянні ОСОБА_8 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, внаслідок чого вимоги апеляційної скарги обвинуваченого про перекваліфікацію його дій на ст. 118 КК України або ст. 124 КК України не можуть бути задоволені через відсутність для цього законних підстав.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 про порушення його права на захист, то вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
Вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, а тому участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов'язковою. ОСОБА_7 було роз'яснено право на захист при затриманні та пред'явленні підозри, однак він вказав, що послуг захисника не потребує (т. 1 а.с 72-74, 75-78, 79, 80, 105, 106). В подальшому, за вимогою обвинуваченого, в порядку ст. 48 КПК України було залучено адвоката ОСОБА_6 , якій здійснював захист обвинуваченого в тому числі і в ході судового провадження, як суду першої інстанції, так і апеляційної (т. 1 а.с. 141-142, 143).
Твердження обвинуваченого, що йому не було надано для ознайомлення матеріалів кримінального провадження спростовуються відповідним протоколом з розпискою обвинуваченого та його захисника про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження без жодних зауважень і заперечень (т. 1 а.с. 149-152). Під час судового провадження відсутні дані, що ОСОБА_7 звертався до суду з усними чи письмовими клопотаннями про ознайомлення з матеріалами провадження.
Також кримінальне провадження розглянуто судом першої інстанції з дотриманням правил підсудності, адже подія кримінального правопорушення мала місце в кв. АДРЕСА_4 , тобто в межах територіальної юрисдикції Подільського районного суду м. Києва.
Поряд з цим обвинувачений ОСОБА_7 , вказуючи на порушення правил підсудності, в апеляційній скарзі жодним чином таке твердження не аргументував, як і не повідомив своєї позиції з цього приводу під час апеляційного розгляду.
Також матеріалами кримінального провадження, зокрема вироком і журналом судового засідання спростовуються доводи ОСОБА_7 , що обвинувальний вирок було ухвалено та проголошено за його відсутності та його захисника.
Інші доводи апеляційної скарги не вказують на допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог КПК України, а тому не є підставою для скасування ухваленого судом рішення.
Призначене покарання ОСОБА_7 відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, і є необхідним та достатнім для його виправлення, перевиховання і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Подільського районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання її копії.
Судді:
____________________ ____________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3