печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37833/25-ц
Пр. № 2-8532/25
10 листопада 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради «Київтеплоенерго»
відповідач: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго»), звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути заборгованість за теплову енергію за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року у розмірі 71 388,45 грн., інфляційну складову боргу у розмір 36 846,32 грн., 3% річних у розмірі 8 911,80 грн.; заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 252 686,21 грн., пеню у розмірі 821,04 грн., інфляційну складову боргу у розмір 55 599,84 грн., 3% річних у розмірі 14 195,62 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування для послуг з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 1 437, 35 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 760,10 грн.; внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2020 по травень 2025 у розмірі 247,24 грн. та 6643,41 грн. витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 19 (групи приміщень 137), загальною площею 220,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 2 червня 2016 року.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року постачання теплової енергії здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».
8 лютого 2021 року КП «Київтеплоенерго» на адресу відповідача направило лист № 30/5/3/1835 з проектом Договору № 521426-0301 від 05.02.2021 на постачання теплової енергії, згідно якого сторони домовилися про те, що дія цього договору поширюється на правовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 8.1. Договору).
Відповідач на вказаний лист відповіді не надала, запропонований проект договору не погодила та не підписала, зауваження або пропозиції відносно змісту запропоновано правочину не надала, протокол розбіжностей до нього не склала.
Облік споживання теплової енергії в будинку за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Проте, відповідач своєчасно не вносить плату за поставлену теплову енергію, в результаті чого утворилася заборгованість за період з лютого 2021 року по травень 2025 року (фактичні нарахування з листопада 2018 року по жовтень 2021 року) у розмірі 71 388,45 грн. Також позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), нараховано інфляційні втрати у розмірі 36 846,32 грн. та 3% річних у розмірі 8 911,80 грн.
Крім того, 30.09.2021 позивачем на офіційному веб-сайті КП «Київтеплоенерго» було опубліковано текст Договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Вважають, що вказаний Договір між «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 є укладеним, та присвоєно відповідачу особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Позивач свої зобов'язання за Договором про надання послуг з постачання теплової енергії виконав та надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії, проте останній свої зобов'язання за Договором не виконав в повному обсязі, та не сплатив вартість отриманої послуги з постачання теплової енергії, у зв'язку з чим, за період з листопада 2021 по травень 2025 року утворилася заборгованість, яка станом на травень 2025 року становить 252 686,21 грн.
Також позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), нараховано інфляційні втрати у розмірі 55 599,84 грн., 3% річних у розмірі 14 195,62 грн., та пеня у розмірі 821,04 грн.
Ухвалою судді від 14 серпня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
12 вересня 2025 року відповідачка подала клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання відповідачки про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.
22 жовтня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надійшов.
Відповідач, повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суду не повідомила.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Суд встановив, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року постачання теплової енергії здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».
Так, ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 19 (групи приміщень 137), загальною площею 220,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 3 червня 2016 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 липня 2019 року.
8 лютого 2021 року КП «Київтеплоенерго» на адресу відповідача направило лист № 30/5/3/1835 з проектом Договору на постачання теплової енергії № 521426-0301 від 05.02.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим Договором. Крім того, сторони домовилися про те, що дія цього договору поширюється на правовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 8.1. Договору).
Облік споживання теплової енергії в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
30 вересня 2021 року КП «Київтеплоенерго» на своєму офіційному веб-сайті опублікувало текст Договору про надання послуг з постачання теплової енергії, предметом якого є: виконавець зобов'язується надати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим Договором.
Облік споживання теплової енергії будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_2 .
Відповідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Згідно п. 40 Правил користування теплової енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Відповідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Як передбачено у ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
За приписами ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Як визначено у ч 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За приписами ст. 525 цього Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідач одержує житлово-комунальні послуги, проте, за них не сплачує в установленому законом порядку. Згідно з розрахунками заборгованості, наданими позивачем, у зв'язку з несплатою відповідачем у повному обсязі грошових коштів за надану теплову енергію за період з лютого 2021 року по травень 2025 року (фактичні нарахування з листопада 2018 року по жовтень 2021 року) у розмірі 71 388,45 грн., та за період з листопада 2021 по травень 2025 року у розмірі 252 686,21 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження оплати послуг з постачання теплової енергії у визначеному чинним законодавством розмірі.
За таких обставин, позовні вимоги КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з лютого 2021 року по травень 2025 року (фактичні нарахування з листопада 2018 року по жовтень 2021 року) у розмірі 71 388,45 грн., та за період з листопада 2021 по травень 2025 року у розмірі 252 686,21 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004, а також Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов'язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також й плату за абонентське обслуговування.
Таким чином, за вказаною адресою, у відповідача також існує заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 1437,35 грн.; з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 760,10 грн.; внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2020 року по травень 2025 року у розмірі 247,24 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені за період з травня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 821,04 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Пунктом 45 Договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмір 0,01 відсотка від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченою пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого для, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з травня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 821,04 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Загальновідомим є той факт, що з 12.03.2020 на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (530-ІХ від 17.03.2020), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних.
Згідно з положеннями ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційні втрати вказаним Законом не передбачено.
Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природною.
Відтак, доводи позовної заяви про наявність правових підстав для нарахування цих складових (3% річних та інфляційних втрат) ґрунтуються на вимогах закону.
Водночас, 05.03.2022 Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 пункту 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
29.12.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 № 285). Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Тобто, основні зміни полягають в тому, що з 30.12.2023 заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв'язку з не оплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Так, м. Київ не відноситься до територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, отже право на нарахування штрафних санкцій у зв'язку з не оплатою житлово-комунальних послуг у позивача виникає лише з 30.12.2023.
А тому, КП «Київтеплоенерго» мало право нарахування ОСОБА_1 інфляційної складової, 3% річних та пені до 23.02.2022 та з 31.12.2023.
Відповідно до наданих КП «Київтеплоенерго» розрахунків, заборгованість із 3 % річних, інфляційній складовій та пені була нарахована ОСОБА_1 за загальний період з 01.02.2021 по 31.05.2025, що суперечить положенням, викладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 05.12.2022 № 206.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, зокрема стягненню підлягають за період з лютого 2021 року по січень 2022 року інфляційні втрати у розмірі 5076,02 грн. та 3% річних у розмірі 1776,65 грн., та за період з січня 2024 року по травень 2025 року інфляційні втрати у розмірі 10636,89 грн. та 3% річних у розмірі 3033,50 грн. за спожиті послуги з постачання теплової енергії ор № 521426-0301; за період з листопада 2021 року по січень 2022 року інфляційні втрати у розмірі 1274,53 грн. та 3% річних у розмірі 219,49 грн., та за період з січня 2024 року по травень 2025 року інфляційні втрати у розмірі 30513,83 грн. та 3% річних у розмірі 8421,37 грн. за спожиті послуги з постачання теплової енергії ор № 052142611360106.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 5824,27 грн. (6643,41/100%*87,67%) відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 526, 530, 611, 625 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за теплову енергію (ор № 521426-0301) за період з лютого 2021 року по травень 2025 року у розмірі 71 388,45 грн.; інфляційні втрати у розмірі 5076,02 грн. та 3% річних у розмірі 1776,65 грн. за період з лютого 2021 року по січень 2022 року та інфляційні втрати у розмірі 10636,89 грн. та 3% річних у розмірі 3033,50 грн. за період з січня 2024 року по травень 2025 року; заборгованість за теплову енергію (ор № 052142611360106) за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 252 686,21 грн.; інфляційні втрати у розмірі 1274,53 грн. та 3% річних у розмірі 219,49 грн. за період з листопада 2021 року по січень 2022 року, та інфляційні втрати у розмірі 30513,83 грн. та 3% річних у розмірі 8421,37 грн. за період з січня 2024 року по травень 2025 року; заборгованість за пенею за період з травня 2024 року по травень 2025 року у розмірі 821,04 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування для послуг з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 1437,35 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води за період з листопада 2021 року по травень 2025 року у розмірі 760,10 грн.; внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2020 по травень 2025 у розмірі 247,24 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору у розмірі 5824,27 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 40538421).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик