Номер провадження: 22-ц/813/172/25
Справа № 523/2192/19
Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.
Доповідач Кострицький В. В.
11.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК"
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Дяченка В.Г., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15.09.2017 між ПАТ КБ «Акцент-Банк» (змінив назву на АТ КБ «Акцент-Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір. Згідно цього кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 25999,00 грн. зі сплатою фіксованої ставки 0,12% річних за користування кредитними коштами.
Станом на 05.12.2018 року відповідач не виконує умови погашення кредиту і заборгованість складає 33882,9 грн., яка складається з наступного: - 21482.38 грн. - заборгованість за кредитом; - 17.24 грн. - заборгованість по процентами за користування кредитом; - 8319.70 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 1973.92 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; - штрафи: 500.00 грн. - (фіксована частина); -1589.66 грн. - (процентна складова).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року позов акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи те, що відповідач порушує права позивача як кредитора на повернення кредиту та сплати відсотків, суд вважає, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що у нього було вкрадено документи, та він не підписував будь яких кредитних договорів та не брав кредит у вказаному банку.
Під час прийняття рішення не був повідомлений про час та дату розгляду справи, а тому вважає що було порушеного його процесуальні права.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року.
Вказує, що дійсно, 01 жовтня 2018 року до банку звернувся відповідач, який зазначив, що він не оформлював в А-Банку жоден кредит. На підтвердження він зазначив, що втратив паспорт 28.08.2017 року разом з довідкою ІПН та посвідченням водія та технічнім паспортом на автомобіль. На підтвердження надав ряд документів, а саме - новий паспорт, довідку ІПН та талон-повідомлення про звернення до поліції.
При проведенні перевірки даного звернення було встановлено наступні обставини, а саме: старий паспорт НОМЕР_1 не занесено до жодного реєстру викрадений чи втрачених документів; довідку ІПН клієнтом в жовтня при зверненні до банку надано туж саму, що і в вересні при оформленні кредитів; клієнтом не надано витяг з ЄРДР.
За результатами перевірки відповідачу надано відповідь щодо необхідності надання витягу з ЄРДР щодо крадіжки, витягу з ЄРДР щодо шахрайства, та звернутися до будь-якого відділення банку щодо отримання фото клієнта та зняття копії з нового паспорту та довідки ІПН.
Нажаль в подальшому клієнт до банку не звертався.
Щодо явки сторін.
В судове засідання з'явився ОСОБА_1 та надав свої пояснення, інші учасники справи належним чином повідомлені про місце, час та дату судового засідання, що не заважає апеляційному перегляду справи.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.09.2017 року між ПАТ КБ «Акцент-Банк» (змінив назву на АТ КБ «Акцент-Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір.
Згідно цього кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 25999,00 грн. зі сплатою фіксованої ставки 0,12% річних за користування кредитними коштами.
На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернув.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 05.12.2018 загальна сума заборгованості складає 33882,90.
Суд першої інстанції задовольнивши позов зазначив, що відповідач порушує права позивача як кредитора на повернення кредиту та сплати відсотків, суд вважає, що позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач заперечує факт підписання договору, однак достовірно встановити, ким саме виконано підпис у спірному документі, неможливо лише на підставі пояснень сторін або письмових доказів.
Відповідно до ст. 103 ЦПК України, для встановлення автентичності підпису необхідні спеціальні знання у галузі судового почеркознавства.
Тому без проведення почеркознавчої експертизи встановити, що договір підписано не відповідачем, неможливо.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яке судом було задоволено, однак експертиза проведена не була, оскільки відповідачем не було оплачено виконання вказаної експертизи.
Таким чином суд апеляційної інстанції позбавлений можливості достовірно встановити факт підписання чи не підписання відповідачем спірного кредитного договору.
Надане стороною фото паспорту, на якому, за твердженням відповідача, зображена інша особа під час укладення кредитного договору та витребувані матеріали, самі по собі не можуть бути достовірним доказом того, що відповідач не підписував зазначений договір.
Відповідно до положень статей 76, 77, 78, 81, 89 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін, отримані у передбаченому законом порядку.
Згідно з положеннями ЦПК України, суд оцінює докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності й взаємного зв'язку у сукупності.
Разом із тим, достовірність та автентичність фото- або відеоматеріалів потребують підтвердження спеціальними знаннями у сфері криміналістики та ідентифікації осіб, що виходить за межі звичайного сприйняття суду.
У даному випадку не проводилася судова почеркознавча експертиза чи експертиза з ідентифікації особи на фото, тому суд не має об'єктивної можливості достовірно встановити, чи дійсно договір підписувала саме інша особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Отже, відсутність експертного підтвердження достовірності фотозображення позбавляє його статусу належного та допустимого доказу в розумінні ЦПК України.
Таким чином, надане фото може бути оцінене судом лише у сукупності з іншими доказами, але не є самостійною і достатньою підставою для висновку, що договір не був підписаний відповідною особою.
Посилання скаржника на те, що він не був сповіщений про дату судового засідання, апеляційний суд відхиляє, оскільки судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення, яке за заявою відповідача переглядалось, та при перегляді відповідач приймав участь у судовому засіданні.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявяності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Фактично судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання скаржника про проведення почеркозанвчої експертизи, однак вона не була проведена у зв'язку з відсутності оплати за виконання вказаної експертизи.
Будь яких інших доказів, що саме відповідач не підписував спірний договір матеріали справи не містять.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко