Справа № 209/8299/24
Провадження № 1-кп/209/150/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
12 листопада 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янське кримінальне провадження, внесене 20.07.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041790000610 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -
В провадженні суду знаходиться дане кримінальне провадження.
Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 22.09.2025 продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 20.11.2025 включно, без визначення розміру застави.
11.11.2025 прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Обґрунтування клопотань.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначила про обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення та продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: (1) переховуватися від суду; (2) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи існування ризику переховування обвинуваченого від суду, прокурор вказує про те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке віднесене Кримінальним кодексом України до категорії тяжких злочинів, та за який законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, загроза реального відбуття якого з високою ймовірністю може спонукати обвинуваченого до переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Обвинувачений усвідомлює можливість застосування до нього такого покарання у разі визнання судом його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Тому обвинувачений не маючи місця роботи, постійного джерела доходу, утриманців, тобто сталих соціальних зв'язків, які б могли утримувати його в межах міста, у будь який час, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може залишити межі міста та області.
Щодо актуальності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вказала, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_4 раніше знайомий зі свідками. Усвідомлюючи загрозу реального відбуття покарання, а також враховуючи, що свідки не давали показання суду, оскільки свідки допитуються судом безпосередньо, існує ризик того, що ОСОБА_4 перебуваючи під дією іншого, більш м'якого запобіжного заходу, зможе вчинити спроби незаконного впливу на свідків, з метою спонукання їх до зміни показань у суді.
Також просить врахувати, що інші, більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобігання вищенаведеним ризикам. Таким чином запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків і виконання процесуальних рішень.
Обвинувачений ОСОБА_4 подав клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Зазначив, що прокурором не доведено ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, не надано посилання на матеріали, що півдтверджують обставини на підставі яких він дійшов висновку про наявність ризиків, тобто не надано фактично обгрунтованих, доведених та достатніх доказів, які б дали підстави вважати, що обвинуваченим буде здійснено дії, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також зокрема вказав про те, що його вина стороною обвинувачяення не доведена, а винуватість не може грунтуватись на припущеннях, а тому за сукупністю зібраних доказів у цьому криміналоьному провадженні, на його думку було недостатньою для встановлення факту доведеності його вини. Просив суд про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні надала суду пояснення, аналогічні тексту клопотання, просила суд клопотання задовольнити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт заперечила.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, просив змінити запобіжний захід тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, зазначив, що не має будь-якого наміру покидати межі міста та переховуватися від суду, має постійне місце мешкання та у нього міцні соціальні зв'язки.
Захисник обвинуваченого заперечив проти задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що обвинувачений не має будь-якого наміру покидати межі міста та переховуватися від суду, має постійне місце мешкання тому просив запобіжний захід тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Щодо покликання прокурора про те, що обвинувачений може впливати на свідків, захисник зазначив, що такий ризик є необґрунтованим, зазначені в клопотанні ризики не доведені.
Оцінка та висновки суду.
Перевіривши доводи клопотання прокурора, доводи клопотання обвинуваченого та його захисника щодо зміни запобіжного заходу, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно змісту ст.ст.131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою досягнення дієвості цього провадження.
За положеннями ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.177 КПК України).
Частинами 1, 3 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 1 статті 197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 22.09.2025 завершується 20.11.2025.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, визначені п.п.. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В ході розгляду клопотання судом встановлено, що з моменту обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Наявність ризику переховування від суду у відповідності до КПК України не означає, що обвинувачений обов'язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
На думку суду, тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та суворість покарання за його вчинення може свідчити про наявність ризику переховування від суду.
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Варто також зазначити, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
У своєму рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.93 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке є тяжким злочином у розумінні ст.12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, відтак з метою уникнення покарання, існують ризики того, що він може переховуватись від суду.
Відтак, суд не бере до уваги твердження сторони захисту про те, що ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, не існує, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду.
Крім цього, наявні підстави вважати, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема домашній арешт, на якому наполягає сторона захисту, не зможуть гарантувати запобігання ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що у разі зміни запобіжного заходу обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків. Відтак прокурором в судовому засіданні обґрунтовано доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти встановленому судом ризику.
Вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Кудла проти Польщі» та «Маккейн проти Сполученого Королівства» констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд також виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров'я.
Доводи сторони захисту та обвинуваченого про те, що останній має постійне місце проживання та у нього є міцні соціальні зв'язки, не можливо віднести до тих стримуючих чинників, які могли у повному обсязі мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, гарантували б запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Стосовно доводів обвинуваченого, що його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та відсутності доказів його вини, суд вкотре зазначає про те, що на даний час розгляд кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 не завершено, у справі досліджуються письмові докази. Водночас, суд також вкотре наголошує, що оцінка всіх доказів, зокрема, що стосуються наявності або відсутності вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, судом буде надаватися у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку, та на теперішній час суд не приймає рішення, що стосується доведеності або недоведеності вини обвинуваченого, а лише розглядає заявлене стороною обвинувачення клопотання.
Доказів того, що обставини, які були прийняті судом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту суду не надано.
Суд приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт не підлягає задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , фактичні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає необхідним продовжити щодо обвинуваченого винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення відсутності визначених вище ризиків.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Продовжуючи обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд не вбачає підстав для визначення обвинуваченому застави та приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Даних про те, що ОСОБА_4 не може утримуватися в умовах Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», суду не надано.
Керуючись ст. ст. 176-178, 179, 180, 181, 183, 184, 194, 196, 197, 331, 372, 376 КПК України, суд,-
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 10.01.2026 включно, без визначення розміру застави.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Кам'янської окружної прокуратури.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою, що перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому ухвали.
Суддя ОСОБА_6