12 листопада 2025 року
м. Київ
справа №580/5022/24
адміністративне провадження №К/990/1297/25
судді Верховного Суду Гриціва М. І. на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 18 травня 2024 року звернулась до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо нездійснення перерахунку їй основної пенсії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, призначених відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області, починаючи з 02 серпня 2014 року здійснити їй перерахунок та виплату основної пенсії як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, призначених відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII.
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду ухвалою від 06 червня 2024 року позовну заяву в частині позовних вимог за період з 02 серпня 2014 року до 17 листопада 2023 року повернув позивачці у зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 05 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 не примирилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Прохання мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статей 50, 54 Закону №796-XII та дійшли хибних висновків стосовно того, що нема підстав для здійснення перерахунку їй як особі з інвалідністю, що настала внаслідок захворювання, спричиненого Чорнобильською катастрофою, основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2025 року справу передав на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду за наслідками касаційного перегляду ухвалив постанову, якою позов задовольнив та скасував рішення судів попередніх інстанцій.
Визнав протиправною відмову ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 18 листопада 2023 року як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 і як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, основну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII.
Зобов'язав ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з листопада 2023 року основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII.
Верховний Суд, коли ухвалював таке рішення, виходив з того, що цей суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду під час перегляду в касаційному порядку справи № 240/1121/24 у постанові від 10 грудня 2024 року погодився з правним висновком, наведеним у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, №240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23, в яких зазначалося, що внесеними Законом України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон №1584-IX) змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлені менші розміри пенсії, аніж ті, які були передбачені зазначеною статтею в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 230/96-ВР), що є свідченням того, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до правовідносин, пов'язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою слід застосувати норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Далі суд зробив висновок, що внесені Законом № 76-VIII зміни до статті 50 Закону № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Верховний Суд звернув увагу, на неодноразово наголошувану ним, зокрема, і в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду позицію, що суди не повинні застосовувати правила нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Відтак, зважаючи на попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі цієї самої палати, щодо необхідності застосування до правовідносин, пов'язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, констатує, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід'ємну складову позитивного обов'язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв'язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону № 796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього самого Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.
З огляду на викладене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначила, що до правовідносин, пов'язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю норми статті 50 Закону № 796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону № 230/96-ВР.
Також, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду визнала за необхідне відступити від зазначених висновків та сформувати такі:
1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід'ємну складову позитивного обов'язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв'язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;
2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Застосовуючи правові висновки, викладені в зазначеній вище постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, а також висновки наведені в цій постанові, до спірних правовідносин, що склались у справі за позовом ОСОБА_1 , судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду підсумувала, що ОСОБА_1 як потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 і як особа з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, має право на перерахунок її основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
З постановою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року не можу погодитися і, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважаю за необхідне висловити окрему думку.
На мою думку, Верховний Суд не підставі Конституції України, закону та права загалом дійшов до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин правил статей 50, 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР, позаяк правила Закону № 1584-ІХ (ухваленого на виконання рішення КСУ) є чинними та мали бути застосовані під час розв'язання заявленого спору у цій справі.
Нагадаю, що Конституційний Суд України (далі - КСУ) 07 квітня 2021 року ухвалив Рішення № 1-р(ІІ)/2021, яким визнав неконституційною частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, яка уповноважувала Кабінет Міністрів України визначати мінімальні розміри пенсій. КСУ зобов'язав ВРУ протягом трьох місяців привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України.
На виконання цих приписів, ВРУ прийняла Закон № 1584-ІХ, яким, зокрема, частину третю статті 54 виклала у новій редакції (встановила, що розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими наведених розмірів пенсій).
КСУ 03 квітня 2024 року ухвалив Рішення № 4-р(I)/2024, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами [у редакції Закону № 1584-ІХ]. Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
Як видно з обставин справи, позивачка просить визнати протиправними дії відповідача у період з 18 листопада 2023 року, тобто у період, коли були чинними норми частини третьої статті 54 Закону № 796-XII (у редакції Закону № 1584-ІХ). Інакше кажучи, у період, що охоплює спірні правовідносини, існував чинний закон і не було підстав для його не застосування.
Як убачається з постанови у цій справі, Верховний Суд з покликанням на Конституцію України визнав за можливе «проігнорувати» норми чинного закону (у редакції Закону № 1584-ІХ) та застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
По суті Верховний Суд вдався до оцінки певних норм Закону № 796-XII (у редакції Закону
№ 1584-ІХ) на предмет відповідності цих норм Основному Закону України, що не входить до повноважень Верховного Суду. До того ж, треба звернути увагу на те, що нема рішення КСУ, за яким стаття 50 Закону № 796-XII проголошувалася чинною у редакції Закону № 230/96-ВР.
Важливо пам'ятати також, що згідно з частиною п'ятою статті 125 Конституції України адміністративні суди призначені, створені та діють з конкретною метою - захист прав, свобод та інтересів особи в сфері публічно-правових відносин, а за правилами частини першої статті 2 КАС України, які корелюються з конституційними приписами про мету діяльності адміністративних судів, завданням адміністративного судочинства, або іншими словами, діяльності адміністративних судів, є «справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку [не держави, не законодавця, не від результатів діяльності в законотворчій сфері, чи сфері конституційного контролю тощо, а власне] суб'єктів владних повноважень», одним з яких і є пенсійні органи влади.
У зв'язку з цим вважаю, що Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених за правилами адміністративного судочинства, мав би зосередитися на тому, чи конкретний суб'єкт владних повноважень у цій справі діяв (чинив), серед іншого, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а також, чи дотримувався основних засад адміністративного судочинства, однією з яких є верховенство права, складовою якого є вимога дотримання законності.
Гадаю, що окреслене бачення більшості суддів палати щодо незастосування чинних норм Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-ІХ, а зобов'язання суб'єкта владних повноважень застосувати норму, яка є нечинною, свідчить про підважування (розхитування) важливого принципу правової визначності та обов'язковості чинних норм закону. Чинні норми права повинні суворо дотримуватися всіма, зокрема і судом.
В абзаці третьому підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010) КСУ зазначив, що принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки».
Звертає на себе увагу й те, що у цій справі не знайшло відповіді питання, у чому саме полягала протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, чому дії та рішення такого органу треба визнавати незаконними, якщо пенсійний орган чітко виконує приписи чинних норм закону при здійсненні обрахунків соціальних виплат позивачці.
Підсумовуючи, треба зазначити, що у цій справі Верховний Суд мав би застосувати чинні норми Закону № 796-XII (у редакції Закону № 1584-ІХ) та не застосувати ці норми у редакції Закону № 230/96-ВР.
Суддя М. І. Гриців