12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 160/7836/25
адміністративне провадження № К/990/45981/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо не внесення змін до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 про відсутність податкових зобов'язань з орендної плати за землю фізичних осіб (код платежу 18010900) та зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести зміни в інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 про відсутність податкових зобов'язань з орендної плати за землю фізичних осіб (код платежу 18010900).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
10 листопада 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» учергове надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник у касаційній скарзі посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання порядку та строків відкликання податкових повідомлень-рішень за наслідками перегляду суми податкових зобов'язань у порядку пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України. Однак, подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів скаржника до зазначеної підстави.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд звертає увагу скаржника на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Доводи, зазначені у касаційній скарзі, залишаються незмінними та стосуються переважно неповного з'ясування судами обставин, що мають суттєве значення для справи.
Наведені доводи фактично стосуються не застосування норм матеріального права, в розрізі яких скаржник просить сформувати правовий висновок, а встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такі доводи за своїм змістом кореспондуються з передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою для касаційного оскарження судових рішень, яку, однак, скаржник не визначає.
Суд звертає увагу, що правовий аналіз частини четвертої статті 328 КАС України дає підстави для висновку, що передбачені пунктами 1, 2, 3 цієї норми підстави для касаційного оскарження судових рішень стосуються тільки висновку щодо застосування норми матеріального права у спорі, що виник між сторонами, за відсутності заперечень особи, яка подає касаційну скаргу, щодо встановлених у справі обставин. Водночас якщо у касаційній скарзі ставиться питання про неправильне застосування судом норм матеріального права у випадку, коли певні обставини, які істотно впливають на умови застосування норми матеріального права, залишилися не встановленими, а докази на їх підтвердження не дослідженими, такі доводи мають ознаки порушення норм процесуального права. Таким доводам частина четверта статті 328 КАС України передбачає самостійну підставу для касаційного оскарження - пункт 4, однак, з певними особливостями. Зокрема, доводи про не встановлення судом істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі стосуються порушення судом норм процесуального права, які відповідають частині другій статті 353 КАС України, як підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При цьому суд наголошує, що за змістом частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставиною ж в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Відповідно, доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не можуть розцінюватися як неповне з'ясування судом обставин у справі.
Наведене вище дає підстави вважати що доводи, наведені в касаційній скарзі, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Наведені доводи фактично стосуються не застосування норм матеріального права, в розрізі яких скаржник просить сформувати правовий висновок, а встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі доводи за своїм змістом кореспондуються з передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою для касаційного оскарження судових рішень, яку, однак, скаржник не визначає.
Крім того, касаційні скарги скаржником вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року (повернуто як таку, що є ідентичною попередньо поданій у той же день касаційній скарзі) та від 4 листопада 2025 року її повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.
Однак, звертаючись учергове з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська