Іменем України
12 листопада 2025 року
Київ
справа №320/60813/24
адміністративне провадження №К/990/30662/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №320/60813/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Сервіс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року про забезпечення позову,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамант Сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Адамант Сервіс», Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення № 641/26-15-04-16-12 від 17 жовтня 2024 року про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку з 01 жовтня 2024 року, зобов'язати відповідача поновити реєстрацію позивача у вказаному реєстрі.
Мотивував незгоду з оскаржуваним рішенням контролюючого органу як процесуальними порушеннями, допущеними останнім при проведенні камеральної перевірки, так і невідповідністю вказаного рішенням вимогам матеріального права.
На переконання позивача, питання порушення платником податку третьої групи умов перебування на спрощеній системі оподаткування не може бути предметом камеральної перевірки. При цьому відповідач в межах проведення камеральної перевірки не з'ясовував, які саме конкретні види діяльності здійснював позивач, не досліджував питання прийняття Орієнтовного переліку видів електронних комунікаційних послуг та його співвідношення із Класифікацією видів економічної діяльності, не перевірявся факт перебування позивача у Реєстрі постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг.
По суті виявлених порушень позивач заперечував здійснення ним видів діяльності, що передбачені підпунктом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що, на його думку, спростовує висновок ГУ ДПС про неможливість перебування Товариства на спрощеній системі оподаткування як платника єдиного податку третьої групи. Наголошував, що надає споживачам послуги із доступу до мережі Інтернет на мережах інших постачальників, тому не може надавати послуги із технічного обслуговування мереж. Послуги, які надає Товариство, не є ні послугами з технічного обслуговування, ні послугами з надання телекомунікаційних мереж у користування. При цьому у класах 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв'язку», 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв'язку» об'єднано декілька видів економічної діяльності, які можуть здійснюватися суб'єктом або всі повністю, або тільки частково. Згідно із Орієнтовним переліком видів електронних комунікаційних послуг, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку, від 20 квітня 2022 року № 30, лише у разі здійснення видів електронних комунікаційних послуг із кодами IC.S1 та OS.S1 постачальник не може перебувати на спрощеній системі оподаткування. Проте позивач такі види послуг не надавав.
20 грудня 2024 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд зупинити виконання рішення № № 641/26-15-04-16-12 від 17 жовтня 2024 року про виключення Товариства з Реєстру платників єдиного податку з 01 жовтня 2024 року.
В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач зазначав, що наслідками прийняття оскаржуваного у цій справі рішення є перехід на загальну систему оподаткування та реєстрація Товариства платником податку на додану вартість (далі - ПДВ), збільшення податкового навантаження, необхідність здійснення додаткового податкового обліку, пов'язаного з електронним адмініструванням податку на додану вартість. Контрагенти позивача матимуть право на податковий кредит з ПДВ, проте, у разі скасування оскаржуваного рішення таке право буде втрачено останніми, що призведе до порушення нормальних господарських зв'язків позивача та неможливості їх відновлення у разі задоволення позову судом. Заявник також вказував, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб може призвести до неможливості виконання взятих на себе господарських зобов'язань, системного розірвання відповідних господарських зв'язків. Просив врахувати висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, яка є подібною до цієї справи.
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року, заяву позивача задовольнив та зупинив дію рішення № 641/26-15-04-16-12 від 17 жовтня 2024 року про виключення Товариства з Реєстру платників єдиного податку з 01 жовтня 2024 року - до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/60813/24.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди виходили з того, що анулювання реєстрації платником податку третьої групи відбувається за чітко визначених ПК України підстав. У спірних правовідносинах метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних інтересів у майбутньому, а також можливість реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. Суди зазначили, що за наслідками виключення Товариства з Реєстру платників єдиного податку позивачем буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій, призведе до зупинення його діяльності та матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, у зв'язку з чим для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Суди зауважили, що у спірному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Апеляційний суд додатково послався в обґрунтування своєї позиції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 01 травня 2025 року у справі № 300/9795/24, від 29 травня 2025 року у справах № 240/1622/25, № 380/21917/24, № 520/33137/24.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга (з урахуванням її уточнень) вмотивована тим, що позов не може бути забезпечено у такий спосіб, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, про що також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №800/521/17. Скаржник вважає, що висновок судів, що невжиття заходів щодо зупинення оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для його діяльності, не підтверджений жодними доказами. Натомість, сама лише незгода із рішенням податкового органу не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Поряд з цим виключення платника податків з Реєстру платників єдиного податку є формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, в тому числі, спрямований на забезпечення прав та інтересів держави в частині правильного розподілу податкового навантаження та має на меті належне наповнення державного бюджету.
Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Чернобай О. В. заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржувані судові рішення як законні та обґрунтовані. Наголошує, що із прийняттям оскаржуваного рішення в силу вимог податкового законодавства позивач зобов'язаний суттєво змінити підходи до ведення звітності (як в частині окремого її ведення за кожним із податків, так і в частині строків її подання), сплати податків. Такий перехід призведе і до збільшення податкового навантаження на позивача. Ці обставини однозначно впливають на економічну ефективність та доцільність ведення господарської діяльності. При цьому означені негативні наслідки настали з 01 жовтня 2024 року, хоча оскаржуване рішення прийнято ГУ ДПС 17 жовтня 2024 року. Тобто, спосіб прийняття означеного рішення автоматично унеможливив можливість здійснення позивачем підготовки до зміни системи оподаткування та звітності.
Представник позивача звертає увагу на те, що у разі задоволення судом позову та повернення позивача на спрощену систему оподаткування також необхідним буде повторне вчинення низки юридично значущих та фінансових дій. Наголошує, що збереження за позивачем статусу платника єдиного податку, який його має останніх десять років, не створить жодних негативних наслідків для відповідача. Зазначає, що у спірному випадку забезпечення позову у спосіб зупинення дії оскаржуваного рішення не свідчить про вирішення спору по суті.
Суд касаційної інстанції за допомогою функціоналу комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» здійснив витребування електронної справи, яка формувалась судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 320/60813/24 (далі - Електронна справа). Враховуючи викладене, касаційний перегляд справи № 320/60813/24 здійснюється на підставі Електронної справи, та відокремлених матеріалів справи, які 07 листопада 2025 року надійшли до суду касаційної інстанції в паперовій формі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій вимог статей 150 - 154 КАС України в контексті наявності/відсутності підстав для забезпечення позову у цій справі, з урахуванням фактичних обставин і предмета позовних вимог, у спосіб, обраний позивачем і застосований судом першої інстанції.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно, постанови від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справі № 280/9045/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 29 травня 2025 року у справах № 240/1622/25, № 380/22510/24, № 380/21917/24).
Верховний Суд вказував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову досліджується обґрунтованість та доведеність тих обставин, з якими заявник пов'язує виникнення наслідків, які зумовлять невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суди встановили, що спірні правовідносини у цій справі виникли з огляду на незгоду позивача з прийняттям відповідачем рішення про виключення ТОВ «Адамант Сервіс» з Реєстру платників єдиного податку.
Відповідно до пункту 299.1 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Абзац п'ятий підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України передбачає, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Отже, за наслідками прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку такий платник податків зобов'язаний з установленої у рішенні дати здійснювати подальший бухгалтерський та податковий облік за правилами загальної системи оподаткування.
З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Так, за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов'язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема і в частині обліку податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. За змістом касаційної скарги ГУ ДПС не наводить жодних доводів, які б спростовували наведені вище висновки апеляційного суду. Скаржник обмежується лише загальними посиланнями на помилковість висновків судів попередніх інстанції, проте, не наводить змістовних доводів, які б у розрізі саме спірних правовідносин та особливостей правового регулювання перебування платників податків на спрощеній системі оподаткування, підтверджували обґрунтованість таких посилань.
Отже, у цій справі позивач належним чином обґрунтував існування та вплив на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Наведені Товариством обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 та у низці постанов Верховного Суду. Підходи Верховного Суду щодо застосування норм статей 150 - 154 КАС України у вказаних вище справах є аналогічними до наведених у цій справі, водночас, результат вирішення справи та/або порушеного питання завжди залежить від фактичних обставин у кожній конкретній справі, доказів, наявних на підтвердження доводів та/або заперечень, та їх сукупної правової оцінки. Так, у справах № 140/8457/20, № 140/6021/22, № 120/9931/22, № 140/13016/23, № 160/19014/23, № 240/16920/21 предметом судового розгляду було рішення податкового органу про віднесення платника податків до категорії ризикових платників, а також розпорядження про анулювання ліцензій на право зберігання та оптової торгівлі пальним. У справах № 826/8556/17, № 826/13306/18, № 340/2179/19 заявник просив забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу і припису органу державного архітектурно-будівельного контролю, органу Державної служби геології та надр України, зупинення рішення виконавчого комітету міської ради про проведення конкурсу відповідно. У межах справ № 910/1200/20, № 914/970/18 судом вирішувалося питання про вжиття заходів забезпечення позову за правилами господарського судочинства. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання обґрунтованості вимог заявника щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборонити голові суду видавати накази щодо припинення трудових відносин із заявником або виключення його зі складу суду.
Отже, зміст приведених скаржником постанов Верховного Суду свідчить, що вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову залежить від змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та особливостей нормативно-правового регулювання. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Таким чином, позивачем доведено необхідність вжиття застосованого судами заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосований захід є таким, що не суперечить приписам частини другої статті 151 КАС України. Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення апеляційним судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева В.В. Хохуляк