11 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 595/2028/24 пров. № А/857/11451/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Тучапської Д.Р.,
представника позивача Рекуша О.Р.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Тхорик І.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Бучач,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3698919 від 20.12.2024, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що вказана постанова прийнята незаконно, упереджено, з грубим порушенням норм КУпАП, при відсутності події та складу правопорушення, відсутності доказів вчинення правопорушення, що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення. Зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 20.12.2024 о 18 год. 45 хв. в с. Нові Петликівці по вул. Центральна, водій керував транспортним засобом із технічною несправністю, а саме був порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів, чим порушив вимоги п.31.4.3 ПДР. Однак, жодних несправностей, в тому числі зовнішніх світлових приладів, транспортний засіб, яким він керував, не мав. Крім того, зауважує, що Правила дорожнього руху України не забороняють експлуатацію транспортного засобу з такою несправністю. При цьому, встановлені працівником поліції порушення не відповідають жодному з підпунктів п.31.4.3 Правил дорожнього руху. Відтак, вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.
Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Постанову серії ЕНА №3698919 від 20 грудня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст.121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн на ОСОБА_1 , винесену поліцейським відділення поліції №2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Василишиним Д.І., скасовано, а провадження у справі закрито.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приймаючи постанову і кваліфікуючи порушення, вчинене позивачем, поліцейський не звернув уваги на зміст підпункту 31.4.3 ПДР України та не зазначив, яким із підпунктів (а, б, в, г чи ґ) охоплюється порушення. Обставини, які зафіксовані на долученому відеозаписі, свідчать про те, що на момент зупинки поліцейськими автомобіля під керуванням позивача, в такому не світила одна лампочка підсвітки номерного знака, про що поліцейський повідомив водія, який на місці вжив заходів для усунення несправності. Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини, зазначені у постанові, яку оскаржує позивач, не відповідають переліку несправностей транспортного засобу, керування яким за їх наявності заборонено. Відтак, склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, в діях позивача не доведений.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскаржувану постанову винесено у зв'язку із тим, що позивач керував транспортним засобом «Mercedes- Benz Sprinter 213 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в с. Нові Петликівці по вул. Центральній із технічною несправністю, а саме був порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів, чим порушив вимоги п. 31.4.3 ПДР України - керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби), з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів та норм ч. 1 ст. 121 КУпАП. Вказує, що факт здійсненого позивачем правопорушення підтверджуються відеодоказами, які додано до відзиву на позовну заяву. Зауважує, що на відео із реєстратора поліцейського автомобіля зафіксований транспортний засіб позивача і зафіксована технічна несправність, а саме - порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів. Зазначає, що поліцейським, як посадовою особою, що наділена дискреційними повноваженнями, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням докази порушення позивачем ПДР України, маючи відповідні повноваження зроблено висновок про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що, транспортний засіб, яким керував позивач, не мав жодних несправностей, в тому числі зовнішніх світлових приладів, крім того, Правила дорожнього руху не забороняють експлуатацію транспортного засобу з такою несправністю. Зауважує, що встановлені працівником поліції порушення не відповідають жодному з підпунктів п.31.4.3 Правил дорожнього руху.
У судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції
Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, просив розглядати справу без його участі, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3698919 від 20.12.2024, прийнятою поліцейським ВП №2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області Василишиним Д.І., Кацан Д.В. 20 грудня 2024 року о 18:45:57 год. в с. Нові Петликівці по вул. Центральна керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz Sprinter 213 CDI», д.н.з. НОМЕР_1 , із технічною несправністю, а саме, був порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів, чим порушив п.31.4.3 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за що на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно із п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ч.1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3698919 від 20.12.2024 за твердженням відповідача відбулося через допущене позивачем керування транспортним засобом із технічною несправністю, а саме, був порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів, чим порушено п.31.4.3 Правил дорожнього руху.
Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення відповідачем надано із відзивом на позовну заяву відеозапис, з якого слідує, що працівники поліції зупинили автомобіль марки «Mercedes-», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Працівник поліції пояснив, що коли транспортний засіб був з увімкненим двигуном, то світить тільки одна лампочка на підсвітці номерного знака, що є порушенням режиму роботи світлових приладів в темну пору доби. Зокрема, повідомив ОСОБА_1 , що має світити дві лампочки, а світить одна, що є технічною несправністю і за що на нього буде накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Після постукування по лампочці, хтось із чоловіків, які були присутні на місці, повідомив, що світить друга лампочка. Поліцейський погодився з ним і уточнив, дослівно: «але щось дуже легенько» (19:14:30 год. відео 2-2-с0686770-сс37-11еf…).
Згідно з підпунктом 31.4.3. пункту 31.4. ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема:
а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;
б) порушено регулювання фар;
в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;
г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі й лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;
ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Однак, приймаючи постанову і кваліфікуючи порушення, вчинене позивачем, поліцейський не зазначив яким саме із підпунктів підпункту 31.4.3 ПДР України (а, б, в, г чи ґ) охоплюється порушення.
Згідно із оскаржуваною постановою позивач керував транспортним засобом, у якого був порушений режим роботи зовнішніх світлових приладів.
Обставини, які зафіксовані на відеозаписі, свідчать про те, що на момент зупинки поліцейськими автомобіля під керуванням позивача, в такому не світила одна лампочка підсвітки номерного знака, про що поліцейський повідомив водія, який на місці вжив заходів для усунення несправності.
Аналіз вказаного відеозапису дає підстави для висновку про те, що номерний знак підсвічувався, як буквенні, так і цифрові позначення номерного знака можливо ідентифікувати.
Разом з тим, встановлене поліцейським в діях позивача порушення не відповідає жодному з підпунктів 31.4.3. ПДР України.
Водночас пунктом 31.5 ПДР України визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 цих Правил.
Отже, обставини, зазначені у постанові, яку оскаржує позивач, не відповідають переліку несправностей транспортного засобу, керування яким за їх наявності заборонено.
Відтак, обрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, в діях позивача не доведений.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанову серії ЕНА №3698919 від 20.12.2024 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн, винесену поліцейським ВП №2 (м. Бучач) РУП ГУНП в Тернопільській області Василишиним Д.І. слід скасувати, а провадження у справі закрити.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2025 року у справі № 595/2028/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін