11 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6858/24 пров. № А/857/31585/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року (суддя - Матуляк Я.П., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі № 300/6858/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,
про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
У вересні 2024 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.08.2024 р. №70- ДПС, прийняту відповідачем відносно позивача. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби з питань праці на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати понесені у зв'язку із розглядом даної справи.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи наведені в адміністративному позові доводи необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі . Судові витрати залишити за позивачем.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №70-ДПС від 21.08.2024. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 гривні та 10000,00 гривень витрат на правову допомогу.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте на підставі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що аналізуючи позовну вимогу позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначені витрати є необгрунтованими та завищеними. Вартість не відповідає критеріям реальності і в силу цього скаржник вважає, що такі витрати підлягають зменшенню. Щодо вирішення спірних правовідносин, то апелянт просить врахувати, що жодних документів, які б підтверджували належне працевлаштування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час проведення фактичної перевірки працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області, позивачем надано не було. ОСОБА_4 працювала без належного оформлення трудових відносин. Виявлення працівниками ГУ ДПС факту допуску до роботи ОСОБА_3 без належного оформлення із ним трудових відносин, що зафіксовано в Акті фактичної перевірки ФОП ОСОБА_5 від 18.07.2024, Міжрегіональне управління вважало вчиненням порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та прийняти постанову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Позивач із апеляційними вимогами не погодився, подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наведених у відзиві підстав та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби з питань праці на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом даної справи.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ФОП ОСОБА_1 зареєстрована з 25.10.2018 як фізична особа-підприємець за основним видом економічної діяльності: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
18 липня 2024 року Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 , що здійснює свою господарську діяльність у ресторані « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами вказаної перевірки податковим органом складено Акт фактичної перевірки №13448/09/18/РРО/ НОМЕР_1 від 18 липня 2024 року (а.с.196).
Згідно Акта (довідки) фактичної перевірки від 18.07.2024, посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення фактичної перевірки ресторану “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме, виявлено факт використання праці неоформлених працівників без укладення трудового договору між ФОП ОСОБА_1 та офіціанткою ОСОБА_2 і барменом-стажером ОСОБА_3 .
26.07.2024 на адресу до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області надійшли матеріали фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 72-зв.-73).
Південно-Західним міжрегіональним управління Державної служби з питань праці прийнято рішення №13448/ДПС/ТД/Р154 від 29 липня 2024 року щодо розгляду справи про накладення штрафу, відповідно до якого вирішено провести розгляд справи про накладення фінансових санкцій відповідно до ст.265 КЗпПУ за порушення вимог законодавства про працю, і розгляд справи призначено на 21.08.2024 (а.с. 71).
Листом від 29.07.2024 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці отримано для розгляду матеріали фактичної перевірки, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформленого працівника, що є підставою для накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України, та запрошено на розгляд справи (а.с. 68-70).
Позивач (представник) на розгляд справи не з'явилась, однак подала заперечення від 20.08.2024 в яких навела свої обгрунтування щодо відсутності факту порушення вимог законодавства про працю, зокрема, щодо використання праці неоформлених працівників без укладення трудового договору (а.с.139-140).
За результатами розгляду відповідачем справи щодо порушення вимог законодавства про працю винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.08.2024 за №70-ДПС, якою за порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 80000,00 грн. (а.с. 63, 64, 111-113).
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернулась із цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч.1 ст.260 КЗпП України, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі Порядок №509).
Штраф на позивача накладено відповідно до Порядку №509.
Відповідно до п.2 Порядку накладення штрафів, штрафи мають право накладати начальники територіальних органів Держпраці та їх заступники.
Оскаржувана постанова про накладення штрафу від 21.08.2024 р. №70-ДПС винесена заступником начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Тиченко М.О., а отже визначеною Порядком №509 уповноваженою посадовою особою.
Відповідно до пункту 3 Порядку №509, справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених вабзацах третьому - сьомомупункту 2 цього Порядку.
Відповідно до абз. 7 п. 2 Порядку №509, підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є акт перевірки ДПС, її територіального органу у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за 21.08.2024 р. №70-ДПС винесена на підставі Акта перевірки Головного Управління ДПС в Івано-Франківській області від 18.07.2024 №13448/09/18/РРО/3677408366, складеного за результатами проведеної фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , що відповідає пункту 2 Порядку №509. За порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 80000,00 грн..
Апеляційний суд враховує, що відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Згідно з частиною четвертою статті 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту" від 17 червня 2015 року №413 передбачено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв'язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.
За відсутності технічної можливості подання повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту засобами електронного зв'язку в електронній формі таке повідомлення подається у формі документа на папері згідно з додатком разом з копією в електронній формі.
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Повідомленням про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації є відомості, отримані органами Державної податкової служби з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Тож, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення про прийняття працівника на роботу за таким трудовим договором, поданого до територіального органу Державної податкової служби України.
Згідно з абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи містяться письмові докази, згідно з якими ОСОБА_2 на момент проведення перевірки була працевлаштована у ФОП ОСОБА_6 , яка провадить свою господарську діяльність за тією ж адресою, що і позивач. Зазначена обставина підтверджується актом фактичної перевірки ФОП ОСОБА_7 від 18.07.2024, договором про надання послуг з надання персоналу від 01.01.2024 та повідомленням згідно заявки від 01.07.2024 (а.с. 22-28).
При цьому, із змісту спірної постанови від 21.08.2024 про накладення штрафу та із доводів апелянта (відповідача) видно, що штраф у розмірі 80000 грн. згідно цієї постанови накледно на позивача лише за використання праці неоформленого працівника ОСОБА_3 ..
Отже, питання щодо використання праці неоформленого працівника ОСОБА_2 у розглядуваній справі не є спірним.
Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено використання праці найманого працівника ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оскільки жодних належних та допустимих доказів окрім акту фактичної перевірки до суду не надано.
Так, доводи відповідача щодо фактичного допуску ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору, спростовується наступним: - відсутність фото- та/або відеофіксації факту безпосереднього виконання трудової функції ОСОБА_3 , з урахуванням видів діяльності за кодами КВЕД ФОП ОСОБА_1 ; - відсутність будь-яких ознак форменного одягу у ОСОБА_3 , які б вказували на виконувану трудову діяльність; - відсутність анкетних даних ОСОБА_3 в акті фактичної перевірки, її пояснень та підписів.
Cаме вказані вище обставини підлягають доказуванню при розгляді даної категорії справ відповідно до актуальної релевантної судової практики (постанови Верховного Суду від 28.05.2024 по справі №520/1223/21; від 19.06.2024 по справі №200/13861/21).
Однак, відносно доводів позивача та висновків суду першої інстанції стосовно недопустимості Акту фактичної перевірки №13448/09/18/РРО/ НОМЕР_1 від 18.07.2024 р., як підстави для винесення спірної постанови, то колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з ч.2 ст.259 КЗпП України, центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до приписів п.80.10 ст.80, п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
У постанові від 17.04.2024 у справі №560/3981/23 Верховний Суд вже досліджував повноваження відповідача накладати штраф за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатом фактичної перевірки, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.
Суд, зокрема, зазначив:
« 40. … Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб'єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб'єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.
45. Поширюючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
46.У зв'язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.
47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб'єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю».
Згодом ця позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2024 у справі №120/15621/23, від 27.11.2024 у справі №120/17056/23.
В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» під час вирішення наведеного спору при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що додатковою підставою для скасування прийнятої відповідачем спірної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.08.2024 за №70-ДПС є те, що підставою для накладення штрафу відповідно до абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку № 509 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295), може бути акт документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акт фактичної перевірки.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильне по суті ухвалене рішення щодо вирішення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №70-ДПС від 21.08.2024, однак рішення окружного суду належить змінити в частині мотивів щодо підстав для задоволення позову, а саме, виключити мотиви суду про те, що підставою для накладення штрафу відповідно до абзаців 2 та 7 пункту 2 Порядку №509 може бути акт документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акт фактичної перевірки.
Відносно доводів відповідача (апелянта) про непідтвердження позивачем належним чином витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позовній заяві сторона позивача зазначила, що з понесених та очікуваних витрат на правничу допомогу адвоката (з розрахунку 1000,00 грн/год) в загальній сумі 25000,00 грн., що складається з: складання тексту адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 до Південно - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №70-ДПС від 21.08.2024 - за 15 годин роботи 15000,00 грн.; очікувані витрати на загальну суму 10000,00 грн. (підготовка процесуальних документів по суті справи на орієнтовну суму).
З матеріалів справи видно, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, позивачем (представником позивача) надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1309782; договір про надання правничої допомоги від 02.08.2024; акт №1 приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 06.09.2024; рахунок №1 від 06.09.2024 за надані послуги; платіжну інструкцію №159 від від 09.09.2024 про оплату послуг АБ «Анастасії Дударенко» на суму 15000,00 грн (а.с.40-48).
Згідно п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги адвокатом від 02.08.2024р. розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правничу допомогу, визначається сторонами з розрахунку 1000,00 грн за кожну годину роботи.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 06.09.2024 вартість послуг згідно п. 3.1 Договору про надання правничої допомоги адвокатом від 02.08.2024 становить погодинний розрахунок вартості наданих послуг - складання тексту адміністративного позову за 15 годин роботи - 15000,00 грн. Всього до сплати за надані Адвокатом послуги за Актом №1 - 15000,00 грн..
Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачу суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, апеляційний суд враховує наступне.
Так, матеріалами справи в безспірному порядку підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат по оплаті професійної правничої допомоги при вирішенні Івано-Франківським окружним адміністративним судом цієї справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розглядуваній справі апеляційний суд враховує, що витрати позивача у сумі 15000,00 грн на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, пов'язані із складання тексту адміністративного позову за часом роботи 15 годин.
Апеляційний суд зазначає, що визначений представником позивача у детальному описі правничих послуг загальний час наданих послуг - 15 годин являється явно завищеним.
Згідно висновку колегії суддів загальний час на надання правничих послуг в суді першої інстанції щодо підготовки та подання до суду позовної заяви обгрунтовано становить не більше 5 годин, із визначенням вартості по 1000 грн за кожну годину.
Отже, з врахуванням рівня адвокатських послуг, складності справи, співмірності у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що вартість надання правничих послуг у цій справі в суді першої інстанції об'єктивно становить не більше 5000 грн.. Тому, з врахуванням вищенаведеного, загалом надані позивачу послуги на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у цій справі становлять 5000 грн. (5 год. х 1000 грн.).
Відтак, з огляду на встановлені обставини, з урахування критеріїв пропорційності, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, на переконання апеляційного суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, який підлягає стягненню із відповідача в користь позивача, становить 5000 грн. (5 год. х 1000 грн.).
На підставі положень статті 317 КАС України колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції також шляхом внесення змін в абзац третій резолютивної частини цього рішення суду щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу розміру, із 10000 грн. на 5000 грн, а саме, формулювання «10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу» змінити на формулювання «5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу».
У решта частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, оскільки у решта частині доводи апеляційної скарги відповідача не містять обґрунтованих підстав для його скасування чи зміни вцілому.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в адміністративній справі №300/6858/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови - змінити, а саме:
- в частині мотивів щодо підстав для задоволення позову;
- в частині розміру витрат на правову допомогу, змінивши в абзаці третьому резолютивної частині цього рішення суду формулювання «10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу» на формулювання «5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу».
У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в адміністративній справі №300/6858/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська