11 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/2905/25 пров. № А/857/29941/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Остап'юк С.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення № 092950017420 від 16.04.2025 та зобов'язати провести перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2025, зарахувавши до стажу період роботи з 01.01.2024 до 31.07.2024 в подвійному розмірі.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яку їй призначено на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі № 300/6784/24. При цьому, позивач звернулася 09.04.2025 до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку розміру пенсії та дорахування стажу з 01.01.2004 в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із незарахуванням даного стажу при призначенні пенсії. Однак, відповідачем рішенням від 16.04.2025 № 092950017420 протиправно відмовлено у зарахуванні в подвійному розмірі згідно з статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів її роботи у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області») на посаді молодшої медичної сестри.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.04.2025 № 092950017420. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.04.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії із зарахуванням при розрахунку розміру пенсії, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 31.07.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області») в подвійному розмірі.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Зпорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що починаючи з 01.01.2004 відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Періоди трудової діяльності до 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу для обчислення розміру пенсії в подвійному розмірі. Зарахування страхового стажу в подвійному розмірі періодів роботи у відповідних закладах (визначені в статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення») після 01.01.2004 Законом країни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі № 300/6784/24, яке набрало законної сили 17.03.2025, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.07.2024.
При призначенні позивачу пенсії відповідач не зарахував спірні періоди роботи, зокрема з 01.01.2004 по 31.07.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області») на посаді молодшої медичної сестри палатної у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
09.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила перерахувати розмір пенсії та дорахувати стаж з 01.01.2004 у КНП «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». До заяви позивач долучила довідку Комунального некомерційного підприємства «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської обласної ради» від 31.03.2025 № 576/01-19 в підтвердження того, що ОСОБА_1 дійсно працювала у вказаний період у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області») з 01.04.1993, що дає їй право на врахування такого стажу, у відповідності до статті 60 Закону України «про пенсійне забезпечення», у подвійному розмірі.
За результатом розгляду заяви позивача від 09.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області прийняло рішення від 16.04.2025 № 092950017420 про відмову у перерахунку пенсії позивачу із зарахуванням до стажу періоду її роботи з 01.01.2004 в подвійному розмірі, оскільки пільгове обчислення страхового стажу застосовується тільки до 01.01.2004.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до статті 24 Закону України № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 даного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
З аналізу вказаних норм, колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у трудовій книжці стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки підприємств, установ, організацій, виписки із наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за № 301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17, який відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосував суд першої інстанції при вирішенні даної адміністративної справи.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.04.1993 працює на посаді молодшої медичної сестри у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області»).
Довідкою Комунального некомерційного підприємства «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області» від 31.03.2025 № 576/01-19 підтверджується та обставина, що робота позивача в інфекційній лікарні згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Колегія суддів зазначає, що 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
В даних правовідносинах суд першої інстанції встановив, що протягом спірного періоду позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я, що не заперечується відповідачем.
За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів зазначає, що редакція статті 60 Закону № 1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року, у справі № 689/872/17 та від 27 лютого 2020 року, у справі № 462/1713/17.
У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058 та Законом № 1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Враховуючи встановлені обставини справи та оскільки на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку пенсії, період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2024 підлягав зарахуванню до стажу позивача в подвійному розмірі, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність порушення прав позивача з боку відповідача щодо не зарахування такого періоду роботи ОСОБА_1 в інфекційному закладі охорони здоров'я на посаді молодшої медичної сестри в подвійному розмірі.
Отже, незарахування відповідачем до стажу позивача у подвійному розмірі періоду роботи в інфекційному закладі охорони здоров'я з 01.01.2004 по 31.07.2024 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача колегія суддів виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з частиною 4 статі 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою 09.04.2025.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а належним способом захисту відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити з 01.04.2025 (з першого числа місяця, в якому позивач звернувся за перерахунком пенсії) перерахунок та виплату позивачу пенсії із зарахуванням, при розрахунку розміру пенсії, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до її страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 по 31.07.2024 у Комунальному некомерційному підприємстві «Івано-Франківська обласна клінічна інфекційна лікарня Івано-Франківської обласної ради» в подвійному розмірі (на сьогодні - КНП «Центр інфекційних захворювань Івано-Франківської області»).
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 300/2905/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін