11 листопада 2025 рокуСправа № 380/8590/24 пров. № А/857/8092/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (суддя Сидор Н.Т., м.Львів) -
22.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність в/ч щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року);
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), у розмірі 186 496,88 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі вказує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) відсутні. Зазначає, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошове забезпечення в повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач проходив військову службу у в/ч .
Згідно з витягом з наказу командира в/ч від 03.08.2020 №164 ОСОБА_1 з 03.08.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі №380/13094/23 (далі - Рішення суду), зокрема зобов'язано військову частину в/ч здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з грошового забезпечення з 30.01.2020 по 03.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44).
На виконання вказаного рішення в/ч 17.04.2024 нарахувала та виплатила позивачу грошове забезпечення у розмірі 160014,13 грн.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП.
Згідно зі статтею 117 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 03.08.2020 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) грошового забезпечення у повному розмірі.
На виконання Рішення суду відповідач 17.04.2024 здійснив доплату позивачу грошового забезпечення у розмірі 160 014,13 грн.
Тож спірним у цих правовідносинах є період з 04.08.2020 (перший день після звільнення) по 16.04.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього.
Період з 04.08.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 по 16.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення виплачене грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (без врахування одноразових видів грошового забезпечення) становило 29 984,99 грн у червні 2020 року та 30 454,91 грн у липні 2020 року, тобто у сумі 60 439,80 грн.
Кількість календарних днів за червень-липень 2020 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 990,82 грн (60 439,80 грн/61 календарний день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 04.08.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 714 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 707 445,48 грн (990,82 грн х 714 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19.01.2023 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 183301,70 грн (990,82 грн х 185 календарних днів).
Водночас, у порівнянні із розміром присудженої позивачу доплати грошового забезпечення (160 014,13 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 04.08.2020 по 18.07.2022 (707 445,48 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у 4 разів її перевищує.
При цьому, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 162 712,46 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Зокрема, істотність частки складових індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 по 18.07.2022 становить: 160 014,13 грн (сума доплаченого грошового забезпечення)/ 707 445,48 (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 04.08.2020 по 18.07.2022) = 0,23.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,23, становить 162 712,46 грн: 990,82 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,23 х 714 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 по 18.07.2022).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 по 18.07.2022, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, становить 182310,88 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 345 023,34 грн (162 712,46 грн + 182 310,88 грн).
Водночас суд звертає увагу на те, що визначена судом сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (345 023,24 грн) є більшою, ніж та, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (186 496,88 грн).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням меж заявлених позовних вимог, та наведених розрахунків, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який відповідає піврічному строку, що передбачений статтею 117 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ) а саме 182310,88 грн (з 19.07.2022 по 18.01.2023 = 184 календарні дні (шість місяців). Такий розрахунок не заперечувався позивачем.
А відтак, доцільно стягнути саме 182310,88 грн суми грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з визначеної судом 990,82 грн суми середньоденного грошового забезпечення, а не з середньоденного заробітку 1013,57 грн, як це вказано позивачем у позові та в кінцевому результаті задоволено судом першої інстанції, попри викладені ним у рішенні суду інші розрахунки.
Таким чином, рішення суду в частині суми стягнення та розподілу судових витрат необхідно змінити.
Щодо посилання скаржника про необхідність застосування позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 №761/9584/15-ц, то таке є безпідставним, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у цій справі щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку у випадку непропорційності суми відшкодування сумі заборгованості роботодавця, підлягають застосуванню виключно до правовідносин, які мали місце до 19.07.2022.
На вказане також звертав увагу і Верховний Суд у постанові від 22 травня 2025 року у справі №420/18799/24.
Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а резолютивну частину оскаржуваного судового рішення змінити. В решті рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення, у такій редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на корить ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 182310,88 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1823,10 гривень.».
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич