12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/12642/21 пров. № А/857/33411/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Дудар О.М. у м. Рівне) про зміну способу і порядку виконання постанови у справі № 460/12642/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, у меншому розмірі, ні передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача перерахувати розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня 2021 року передбаченої ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі 7354,00 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Департамент соціальної політики Рівненської міської ради виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 25.06.2022.
На виконання вказаного рішення 01 вересня 2022 року судом видано виконавчий лист, стягувачом за якими є ОСОБА_1 , а боржником - Департамент соціальної політики Рівненської міської ради.
22.07.2025 від позивача надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду, згідно з якою останній просить суд змінити спосіб виконання рішення суду від 25.05.2022 шляхом стягнення з Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради заборгованості щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року в сумі 7354,00 грн.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду відмовлено.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що право особи, тобто стягувача, на отримання грошової допомоги не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголосив, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум грошової допомоги, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Зазначена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 у справі №420/6671/18. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення у цій справі.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою заяву про зміну способу і порядку виконання постанови суду задовольнити.
На обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що основною причиною звернення до суду першої інстанції щодо зміни способу виконання судового рішення є довготривала існуюча заборгованість з невиплаченої Департаментом разової щорічної грошової допомоги позивачу до 5 травня за 2021 рік в розмірі 7354 грн, яка нарахована на виконання рішення суду від 25.05.2022 у даній справі та більше ніж понад три роки не виплачується відповідачем. Отже, на даний час рішення суду від 25.05.2022, яке набрало законної сили в цій частині відповідачем є не виконаним.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю були відсутні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно вимог 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 № 11-рп/2012).
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За ч. 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Згідно з абз. 1 ч. 3ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» №4094-ІХ від 21.11.2024 внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. Вказаний Закон набрав чинності 19.12.2024.
Так, частина третя статті 378 КАС України доповнена абзацом другим такого змісту: «Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат».
Відтак, на час подання позивачем заяви, законодавцем визначена, як самостійна підстава для зміни способу і порядку виконання судового рішення, як невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Разом з тим, послідовна практика Верховного Суду з аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України базувалась на тому, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі№ 800/203/17.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що невиконання в повній мірі рішення суду зумовлено обставиною відсутності у відповідача необхідного бюджетного фінансування на такі цілі.
Відповідно до ч.1 ст.23 та ст.116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.
Суд зазначає, що грошові кошти у виді заборгованості з виплати допомоги, які належать стягувачу, не є власністю Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України та відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (зокрема, Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/13013/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дій, спрямованих на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а від 21.08.2019 у справі № 754/3105/17, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а) неодноразово вказував про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у заяві про зміни способу чи порядку виконання рішення суду не вказано, які обставини ускладнюють виконання останнього, враховуючи, що боржник Департамент соціальної політики Рівненської міської ради не відмовляється виконувати рішення.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року по справі №460/12642/21 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості по пенсії позивача.
Отже, оскільки виконання рішення суду у даній справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті пенсії, то суд вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у даній справі.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Наведені висновки не суперечать позиції Верховного Суду з подібних правовідносин в постановах (від 18 лютого 2025 року /справа№ 640/7827/22; від 24 липня 2023 року /справа №420/6671/18/; від 05 серпня 2025 року /справа №580/2522/24; від 18 лютого 2025 року /справа№ 640/7827/22).
Мета зміни способу та порядку виконання рішення суду полягає у тому, щоб усунути обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання такого судового рішення.
Невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідного фінансування через ненадходження з Державного бюджету України в розумінні ч.3 ст.378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку його виконання, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Відповідно дост.23 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України та здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України; (п.20, 29 ч. 1 ст.116 Бюджетного кодексу України).
Отже, враховуючи вище викладені обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо відмови в задоволенні заяви позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року про зміну способу і порядку виконання постанови у справі № 460/12642/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула