12 листопада 2025 рокуСправа № 380/55/24 пров. № А/857/24731/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (суддя Гавдик З.В., м.Львів, повний текст ухвали складено 2 червня 2025 року), -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ОТЦК), в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо складення та надання до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУПФ) довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 від 24.10.2023 № С/16640, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 380/14860/23, яке набрало законної сили 16.10.2023 (далі Рішення суду), без включення до неї виплат у повному розмірі;
- зобов'язати ОТЦК підготувати та надати до ГУПФ довідку про розмір грошового забезпечення позивача (за посадою, відповідною (аналогічною) останній штатній посаді) станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ) з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, зокрема, з урахуванням надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років та премії у розмірі 216 % від посадового окладу, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2023 пенсії ОСОБА_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, яке набрало законної сили 14.08.2024 (далі Рішення суду-1), позов задоволено повністю.
Ухвалою цього ж суду від 18 квітня 2025 року задоволено заяву позивача про встановлення судового контролю та зобов'язано ОТЦК у двадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання Рішення суду-1 відповідно до вимог частин другої-третьої статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року прийнято звіт ОТЦК про виконання Рішення суду-1.
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить таку скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у прийнятті звіту відповідача про виконання Рішення суду-1, встановивши відповідачу новий строк для подання звіту.
В доводах апеляційної скарги вказує, що у довідці від 30.08.2024 № 1159/12/13348 (далі Довідка) відповідачем неправильно проведено арифметичні розрахунки таких складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, яка повинна становити 50% від суми розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням і яку відповідач зазначив у розмірі 2 140,00 грн замість 3 265,00 грн ((4 970,00 (посадовий оклад) + 1 560,00 грн (оклад за військовим званням)) Ч 0,5); надбавки за особливості проходження служби, яка повинна становити 65% від суми розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років і яку відповідач зазначив у розмірі 4 173,00 грн замість 6 366,00 грн ((4 970,00 (посадовий оклад) + 1 560,00 грн (оклад за військовим званням) + 3 265,00 (надбавка за вислугу років)) Ч 0,65); премії, яка повинна становити 216% від розміру посадового окладу і яку відповідач зазначив у розмірі 7 041,00 грн замість 10 735,20 грн (4 970,00 (посадовий оклад) Ч 2,16).
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 КАС, зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції вказав, що відповідачем на виконання Рішення суду-1 при складанні оновленої Довідки, враховано, відповідно до Рішення суду-1, розміри надбавки за особливості проходження служби - 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років; премії - 216% посадового окладу.
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3,8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129,129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Відповідно до приписів частини першої статті 382 КАС суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 382-3 КАС за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи реагування у зв'язку із невиконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 8 вересня 2023 року у справі № 640/21223/20.
Доводи скаржника зводяться до неналежного виконання відповідачем Рішення суду-1 в частині розрахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Зазначає, що надбавка за вислугу років, яку відповідач зазначив у розмірі 2 140 грн, повинна становити 50% від суми розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, тобто 3 265 грн ((4 970 (посадовий оклад) + 1 560 грн (оклад за військовим званням)) Ч 0,5); надбавка за особливості проходження служби, повинна становити 65% від суми розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, яку відповідач зазначив у розмірі 4 173 грн, замість 6 366 грн ((4 970 (посадовий оклад) + 1 560 грн (оклад за військовим званням) + 3 265 (надбавка за вислугу років)) Ч 0,65); премія, яка повинна становити 216% від розміру посадового окладу, яку відповідач зазначив у розмірі 7 041 грн, замість 10 735,20 грн (4 970 (посадовий оклад) Ч 2,16).
Отже, на переконання заявника, відповідачем на виконання Рішення суду-1 цій справі, в Довідці зазначені щомісячні додаткові види грошового забезпечення розраховані не з розміру посадового окладу, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України 2023 рік» (далі Закон № 2710-IX).
Рішенням суду, серед іншого, зобов'язано ОТЦК визначити посадовий оклад і оклад за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням суду-1 у межах цієї справи зобов'язано відповідача підготувати та надати до ГУПФ довідку про розмір грошового забезпечення позивача (за посадою, відповідною (аналогічною) останній штатній посаді) станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ з урахуванням положень Постанови №704 щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, зокрема, з урахуванням надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років та премії у розмірі 216 % від посадового окладу.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом № 2710-IX) становить 2684 гривні.
Розмір посадового окладу позивача станом на 01.01.2023, відповідно до Рішення суду становить 4965,40 грн (2684*1,85), що відповідає розміру, зазначеному розміру в Довідці 4970 грн.
Розмір окладу за військовим званням позивача (старший прапорщик) станом на 01.01.2023, згідно з Рішення суду становить (2684*0,58) 1556,72 грн, що відповідає розміру зазначеному в Довідці.
Надбавка за вислугу років, яка у позивача становить 50% від суми розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, зазначена відповідачем у розмірі 2140 грн. Втім, виходячи з розміру посадового окладу 4970 грн та окладу за військовим (спеціальним) званням 1560 грн, така має становити 3265 грн.
Підпунктом 1 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, установлювати, зокрема надбавку за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Так, розмір надбавки за особливості проходження служби, згідно з Рішення суду-1 становить 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, тобто 6366,75 грн (4970 + 1560 + 3265) * 65%), що не відповідає розміру, зазначеному в Довідці.
Крім того, розмір премії, згідно з Рішенням суду-1, становить 216% посадового окладу, тобто 10735,20 грн (4970*216%), що не відповідає розміру, зазначеному в Довідці.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в Рішенні суду в межах справи № 380/14860/23 судом першої інстанції вже вирішувалось питання щодо правомірності застосування відповідачем розрахункової величини для визначення грошового забезпечення військовослужбовців прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, де суд дійшов висновку про те, що такі дії є неправомірними.
В свою чергу, розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за особливості проходження служби та премії, прямо залежать від розміру посадового окладу, окладу за військовим звання та відсоткової надбавки за вислугу років.
Таким чином, у разі збільшення розмірів основних видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно змінюються і розміри додаткових видів грошового забезпечення, які обраховуються виходячи з розмірів змінених основних видів грошового забезпечення.
Водночас, всупереч Рішенню суду та Рішенню суду-1, що набрали законної сили, відповідач застосував для визначення сум грошового забезпечення для перерахунку пенсії не розмір прожиткового мінімуму, встановлений Законом № 2710-IX, а станом на 01.01.2018.
Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції констатує, що суб'єктом владних повноважень судове рішення в повному обсязі не виконано.
В свою чергу, суд першої інстанції, не надав жодної оцінки доводам позивача, викладеним у заяві, та не дослідив чи виконується відповідачем судове рішення належним чином з наданням оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
При цьому суд апеляційної інстанції у цій справі враховує, що апелянт звертався до суду з новим позовом, у якому просив суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати та надати до ГУПФ оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення для обчислення та перерахунку з 01.02.2023 пенсії, у якій розрахунки надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премії здійснити, виходячи із встановлених йому судовими рішеннями розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із урахуванням зміненого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2024 року, яка набрала законної сили 24.02.2025, у справі № 380/24286/24 апелянту відмовлено у відкритті провадження.
Разом з тим, доводи позивача про невідповідність складових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених у довідках, складених відповідачем на виконання судового рішення, з огляду на застосування останнім прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 не є підставою для звернення до суду з новим позовом.
Наявність у КАС спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (статті 382, 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Вищевказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 620/1718/20.
У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини" зазначив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Відповідно до пункту 4 частини першої, частини другої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення (частина друга статті 382-3 КАС).
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у прийнятті звіту.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити ІНФОРМАЦІЯ_1 в прийнятті звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №380/55/24.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №380/55/24, протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
А. Р. Курилець