Номер провадження 22-ц/821/1908/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №702/431/25 Категорія: 311020000 Барська Т. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
11 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіСіренко Ю. В., Гончар Н. І.
секретар Любченко Т.М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Шестакової Ю. В. на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.08.2025 (повний текст складено 15.08.2025, суддя в суді першої інстанції Барська Т. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, інфляційних втрат та 3 % річних від затримки виконання зобов'язання по виплаті середнього заробітку та моральної шкоди,
у травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, яким просила:
- поновити пропущений строк на звернення з позовною заявою;
- стягнути з Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради на її користь такі кошти:
середній заробіток за час затримки виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 01.11.2023 у справі № 702/805/21, зміненого постановою Черкаського апеляційного суду від 06.02.2024, у сумі 103 262, 78 грн;
інфляційні втрати та 3 % річних від затримки виконання зобов'язання по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 16 120,85 грн та 8 703,46 грн відповідно;
незаконно утримані профспілкові внески у сумі 3 079,33 грн;
моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн;
судові витрати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 01.11.2023 у справі №702/805/21 вона поновлена на посаді директора закладу дошкільної освіти «Золота рибка» Монастирищенської міської ради та на її користь з Монастирищенської міської ради Черкаської області стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 265 886,20 грн, завдана моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн та понесені судові витрати в розмірі 15 000,00 грн.
До негайного виконання Христинівський районний суд Черкаської області звернув рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Ухваленою 06.02.2024 постановою Черкаський апеляційний суд рішення Христинівського районного суду змінив та стягнув з Монастирищенської міської ради на користь ОСОБА_1 307 933,32 грн та 60 384,00 грн судових витрат.
ОСОБА_1 стверджує, що Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради рішення судів у справі за її позовними вимогами про поновлення на роботі у визначені судами строки не виконало, наслідком чого зобов'язане відшкодувати їй середній заробіток за час затримки у виконанні рішення суду за період з 01.11.2023 по день фактичного поновлення її на роботі - 21.06.2024, а також день фактичної виплати їй на виконання рішення суду коштів - 28.06.2024.
Також позивач вважає, що несвоєчасне виконання рішення суду у справі за її позовом про поновлення на роботі перешкодило їй оплачувати медичну допомогу хворому батьку, а тому він помер, і його смерть та необхідність постійно отримувати для його лікування кошти в борг завдало ОСОБА_1 важких моральних страждань.
На переконання позивача утримані під час виконання рішення суду у справі про поновлення на роботі профспілкові внески також підлягають відшкодуванню їй за рахунок відповідача, оскільки вона заборонила йому утримувати з нарахованих на виконання рішення суду сум заробітної плати ці кошти для профспілкової організації.
За доводами позивача строк для звернення до суду із заявленими вимогами вона пропустила з причин, які є поважними, оскільки вперше аналогічні позовні вимоги вона висунула неналежному відповідачу - Монастирищенській міській раді Черкаської області, а повторно до суду звернулась після перегляду рішення у справі за позовом до неналежного відповідача Верховним Судом.
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.08.2025 позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, встановлені ч.1 ст.232 КЗпП України, а також у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Шестакова Ю. В. подала 13.09.2025 засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вказано на те, що предметом спору у справі є вимоги про стягнення середнього заробітку як компенсації за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Саме Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області має виплачувати позивачу заробітну плату за рахунок виділених бюджетних коштів.
За правовим висновком ВП ВС від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, а тому спір про його стягнення стосується недотримання законодавства про оплату праці.
Зарахування коштів, стягнутих за попереднім рішенням суду на рахунок позивача відбулося 28.06.2024, детальний опис нарахувань позивач отримала листом 08.07.2024, отже позовна заява подана протягом тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Подальші звернення до суду з позовними вимогами стосувалися неналежних відповідачів, що й спричинило затримку у пред'явленні позову у цій справі вже до належного відповідача.
Суд першої інстанції у даній справі не мотивував відмову у вимогах щодо нарахувань за ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що ухваленим 01.11.2023 рішенням Христинівського районного суду Черкаської області в редакції постанови від 06.02.2024 Черкаського апеляційного суду у справі № 702/805/21 за позовом ОСОБА_1 до Монастирищенської міської ради Черкаської області про визнання незаконним та скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, заявлені позовні вимоги задоволені частково.
Визнано незаконним та скасоване розпорядження Монастирищенського міського голови Тищенка Олександра Михайловича №381-ктр від 17.11.2021 «Про оголошення догани».
Визнано незаконним та скасоване розпорядження Монастирищенського міського голови Тищенка Олександра Михайловича №386-ктр від 26.11.2021 «Про звільнення директора ЗДО «Золота рибка» Драч Н. С.».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Золота рибка» Монастирищенської міської ради.
Стягнуто з Монастирищенської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 307933,32 грн з врахуванням всіх обов'язкових платежів, та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Стягнуто з Монастирищенської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 384 грн, а на користь держави - судовий збір в розмірі 4 656,36 грн (а.с.54-91).
03.06.2024 розпорядженням Монастирищенського міського голови Тищенка О. М. №117-ктр «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » скасоване розпорядження міського голови від 17.11.2021 №381-ктр «Про оголошення догани» і розпорядження міського голови від 26.11.2021 №386-ктр «Про звільнення директора ЗДО «Золота рибка» ОСОБА_1 », ОСОБА_1 поновлена на посаді директора закладу дошкільної освіти «Золота рибка» з 26.11.2021 (а.с.92).
Цим же розпорядженням міський голова зобов'язав виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 21.06.2024, що підтверджує її підпис на розпорядженні №117-ктр від 03.06.2024.
На виконання розпорядження міського голови №117-ктр від 03.06.2024 у трудовій книжці ОСОБА_1 зроблений запис за №24 від 03.06.2024 такого змісту: «Запис за №23 є недійсним, поновлена на попередній роботі» (а.с.93, 94).
З вимогою добровільного виконання рішення суду у справі про поновлення на роботі ОСОБА_1 22.11.2023 зверталась до Монастирищенської міської ради Черкаської області та Управління освіти, молоді та спорту, що підтверджують досліджені судом заява без дати та копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення адресатам - Монастирищенській міській раді 22.11.2023 та Управлінню освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради також 22.11.2023 (а.с.95-97, 100-103).
Зі змісту ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.05.2024, що постановлена за результатами розгляду заяви адвоката Шестакової Ю. В., яка представляє інтереси ОСОБА_1 , про зміну способу виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 01.11.2023 у справі №702/805/21, суд встановив, що 27.02.2024 на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі Христинівський районний суд Черкаської області видав виконавчі листи. Однак з мотивів неможливості виконати рішення суду про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди та судових витрат з Монастирищенської міської ради Черкаської області, 04.03.2024 представник Драч Н. С. із заявою про зміну способу виконання рішення суду звернулась до Христинівського районного суду Черкаської області.
Заяву представника ОСОБА_1 про зміну способу виконання судового рішення 02.05.2024 розглянув Уманський міськрайонний суд Черкаської області, який спосіб виконання рішення суду змінив і постановив стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрати на професійну правничу допомогу, а також судовий збір на користь держави з Управління освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Уманського міськрайонного суд Черкаської області від 02.05.2024 у справі №702/805/21 набрала законної сили 20.05.2024 (а.с.185).
Платіжні інструкції про перерахування ОСОБА_1 стягненого на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу Управління освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області сформувало 21.06.2024, отримані казначейською службою 24.06.2024, а фактично кошти на рахунок позивача ОСОБА_1 зараховані 25.06.2024 (а.с.104-109).
Враховуючи, що судом у справі №702/805/21 ухвалене рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням усіх обов'язкових платежів, під час його виконання Управління освіти, молоді та спорту зі стягнених сум утримало ПДФО, військовий збір, ЄСВ та членські профспілкові внески (а.с. 110-113).
Заяви на адресу голови профспілки та начальника Управління освіти, молоді та спорту із забороною утримувати зі стягнених за рішенням суду на користь ОСОБА_1 сум членських профспілкових внесків позивач власноруч подала 24.06.2024 (а.с.98, 99).
Вимогу нарахувати середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції на ім'я начальника Управління освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради Драч Н. С. подала 10.08.2024 (а.с.100, 101).
Датованим 08.07.2024 листом за вихідним №323/01-08 Управління освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.05.2024 та розпорядження міського голови №117-ктр від 03.06.2024 нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 307933,32 грн, з якого утриманий військовий збір в розмірі 4619,00 грн, ПДФО у розмірі 55428,00 грн, профспілкові внески в розмірі 3079,33 грн, нарахований ЄСВ в розмірі 25897,19 грн. На картковий рахунок перераховано: 244806,99 грн середнього заробітку, 60384,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 10656,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 5368,99 грн на відшкодування сплаченого судового збору за подачу апеляційних скарги, 4995,33 грн судового збору за подачу позовної заяви (а.с.21-22).
З довідки про доходи від 30.06.2025 вбачається, що Управлінням освіти, молоді та спорту Монастирищенської міської ради ОСОБА_1 за період червня - липня 2024 року за посадою зав. дитсадком 14 р. нараховано 362971,64 грн доходу, утримано 67034,14 грн податків, нараховано інших виплат 10340,24 грн (а.с.182 на звороті).
Відповідно до копії тарифікаційного списку працівників ЗДО «Золота рибка» станом на 21.06.2024 ОСОБА_1 займає посаду зав. дитсадком 16 р., заробітна плата за місяць становить 15510,36 грн. Із цим документом ОСОБА_1 ознайомлена 21.06.2024 (а.с.183).
Копія табелю обліку робочого часу за червень 2024 року підтверджує, що ОСОБА_1 відпрацювала у цьому місяці 8 днів, з яких 5 днів мала тимчасову непрацездатність, 21.06.2024 вона не працювала з виплатою їй заробітної плати, облік робочого часу розпочатий 21.06.2024 (а.с.183 на звороті).
З копії розшифрованої довідки про доходи №50 від 30.06.2025 суд встановив, що у червні 2024 року ОСОБА_1 всього нараховано 311741,99 грн, у тому числі 307933,32 грн заробітної плати за рішенням суду, 878,92 грн заробітної плати за 21.06.2024 та 2929,75 грн лікарняних (а.с. 184 на звороті).
У липні 2024 року ОСОБА_1 нараховано 14408,54 грн за перебування у щорічній відпустці з 01.07.2024 по 25.07.2024, 10340,24 грн допомоги на оздоровлення, 387,57 грн оклад директора (26.07.2024), 134,87 грн вислуги років (26.07.2024), 23,25 грн підвищення за дітей (26.07.2024), 36,76 грн за постановою КМУ №22 11.01.1018 (26.07.2024); 89,92 грн - доплата за роботу в інклюзивних класах (групах) (26.07.24); 89,92 грн підвищення педагогам на 20% (26.07.24), 35156,82 грн компенсації за невикористану відпустку (а.с. 184 на звороті).
Подана 21.09.2024 адвокатом Шестаковою Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 позовна заява з вимогами до Монастирищенської міської ради Черкаської області про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду повернута судом представнику з мотивів її подачі особою, яка не має процесуальної дієздатності та підписана особою, яка не має права її підписувати (а.с.121-123).
Повторно адвокатом Шестаковою Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 позовна заява з вимогами Монастирищенської міської ради Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення подана до суду 15.10.2024 (а.с.124).
Ухваленим 13.12.2024 рішенням у справі №702/969/24 Монастирищенський районний суд Черкаської області відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заявлених вимог до Монастирищенської міської ради Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з мотивів пред'явлення позову до неналежного відповідача (а.с.124-132).
Таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі того, що Монастирищенська міська рада, як представницький орган територіальної громади, до складу якого входить певна кількість депутатів міської ради, які проводять свою роботу сесійно, повноважень поновити ОСОБА_1 на роботі, нарахувати та виплатити їй стягнені за рішенням суду кошти не має, що спростовує твердження представника позивача про те, що саме Монастирищенська міська рада Черкаської області, як порушник прав ОСОБА_1 , має відповідати за позовними вимогами.
Це рішення суду першої інстанції Черкаський апеляційний суд постановою від 27.02.2025 залишив без змін, а Верховний Суд постановленою 10.04.2025 ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження (а.с.133-145).
Як стверджує позивач, затримка у виконанні рішення суду від 01.11.2023 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стала підставою для пред'явлення у даній справі позовних вимог про стягнення компенсації у вигляді середнього заробітку та нарахованих за ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Також згідно ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 ЗУ «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий правовий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).
Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 711/8446/16-ц, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 511/1284/19.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 461/7423/21 зазначено, що: «для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 вказано, що:
«середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
Відтак, як слушно зауважує позивач, у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має місце порушення прав працівника на працю та її оплату, що є підставою для виплати компенсації у виді середнього заробітку, що відповідатиме приписам вказаної вище ст. 236 КЗпП України.
Апеляційний суд враховує, що в даній справі має місце спір щодо оплати праці у спосіб виплати компенсації у виді середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого затримкою у виконанні рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Так ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції на день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі) передбачають, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як вірно вказав суд першої інстанції, перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
В абзацах 1, 4 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін. При пропуску передбаченого ст.225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з'ясуванні інших обставин справи не має.
Верховний Суд у прийнятій 22.01.2025 у справі №757/5467/21 постанові вказав, що строки звернення до суду для вирішення трудового спору застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
За приписами ч.2 ст.65 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Тобто виконання судового рішення про поновлення на роботі Закон не пов'язує ні з моментом допуску до роботи, ні з моментом ознайомлення із розпорядчим рішенням про це.
Христинівський районний суд Черкаської області рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі ухвалив 01.11.2023. Це рішення суд звернув до негайного виконання.
Монастирищенський міський голова розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора закладу дошкільної освіти «Золота рибка» з 26.11.2021 видав 03.06.2024 і тому, зважаючи на вимоги ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконане 03.06.2024.
Із розпорядженням позивач ознайомилась 21.06.2024 (а.с.92).
Згідно з правилом ч.1 ст. 232 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору працівник може звернутися безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки ухвалене 01.11.2023 рішення про поновлення позивача на роботі підлягало негайному виконанню, але в робочі дні тижня 02.11.2023, 03.11.2023, 06.11.2023 і за наслідками розгляду заяви позивача без дати, що отримана Управлінням освіти, молоді і спору та Монастирищенською міською радою 22.11.2023, не було виконане, то порушення права позивача суд у цій справі вірно пов'язав саме із цим періодом часу, а не з 08.07.2024, коли вона отримала відповідь з Управління освіти, молоді та спорту про нараховані, утримані та перераховані грошові кошти (а.с.21, 22).
При цьому має значення обізнаність позивача не лише з фактом виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку на її користь, а й рішення в частині вимог про поновлення працівника на роботі, яке в цій частині допущено до негайного виконання.
Вперше до суду із позовними вимогами до Монастирищенської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі позивач через свого представника звернулась 27.09.2024.
Ця її заява ухвалою суду повернута, отже відповідне звернення не було належним у аспекті зарахування його як такого, що здійснено в межах строку, визначеного ч.1 ст. 232 КЗпП України.
Повторно аналогічну вимогу Монастирищенській міській раді позивач висунула 15.10.2024.
У задоволенні цього позову їй було відмовлено ухваленим 13.12.2024 рішенням з підстав звернення з позовними вимогами до неналежного відповідача.
Це рішення суду набрало законної сили 27.02.2025, а позовну заяву з вимогами до належного відповідача Управління освіти, молоді і спорту позивач подала лише 16.05.2025, тобто з істотним порушенням тримісячного строку.
При цьому доводи позивача про те, що повернення позовної заяви та відмова у задоволенні позовних вимог з підстав їх заявлення до неналежного відповідача є поважними причинами пропуску строку для звернення до суду із цим позовом, наведені як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки зазначені обставини виникли саме внаслідок самостійних дій позивача, а відтак не є об'єктивно непереборними і пов'язаними з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк у спосіб належного подання позовної заяви для захисту трудових прав ОСОБА_1 .
Норми ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.
Відтак у даній справі суд першої інстанції обґрунтовано відхилив з посиланням на пропуск строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради на її користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Христинівського районного суду Черкаської області про поновлення на роботі від 01.11.2023 у справі № 702/805/21, зміненого постановою Черкаського апеляційного суду від 06.02.2024, у сумі 103 262, 78 грн.
Також суд першої інстанції вірно відхилив позовні вимоги про стягнення профспілкових внесків у сумі 3 079,33 грн, оскільки згідно з частиною першою статті 2 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Член профспілки - особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески (абзац п'ятий статті 1 Закону).
За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів (частина третя статті 42 Закону).
Заперечень проти того, що упродовж усього часу роботи на посаді керівника закладу дошкільної освіти із заробітної плати позивача ОСОБА_1 утримувались профспілкові внески, жоден із учасників справи не висловив.
Заяву про заборону утримувати на користь профспілкової організації членські внески позивач подала лише 24.06.2024, тобто після того як платіжні інструкції про перерахування коштів і на її користь, і утриманих коштів ПДФО, військового збору, ЄСВ до бюджету, а також членських профспілкових внесків на рахунок профспілкової організації Управління освіти, молоді та спорту сформувало (21.06.2024) та передало до казначейської служби (24.06.2024).
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 припинила членство у профспілковій організації ні суду, ні Управлінню освіти, молоді і спорту позивач не надала.
Відтак роботодавець правомірно здійснив визначені умовами трудового договору відрахування профспілкових внесків із заробітку позивача.
Апеляційний суд враховує, що за приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відтак за обставин даної справи вимоги про відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення трудових прав позивача через несвоєчасне виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку також є трудовим спором з тримісячним строком звернення до суду згідно ст. 233 КЗпП України, який позивач не дотрималася, що є підставою для відхилення таких позовних вимог, висновки про що вказано в рішенні суду першої інстанції у даній справі.
Надаючи оцінку аргументам скаржника про необхідність нарахування за затримку виконання рішень суду щодо виплати середнього заробітку при поновлення позивача на роботі інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд робить такі висновки.
Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Предметом позову у цій справі є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв'язку з неналежним виконанням судових рішень про стягнення грошових коштів у виді середнього заробітку за час вимішеного прогулу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти, в тому числі і зобов'язання, що виникають з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).
Відтак позивач у справі правомірно заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь інфляційні втрати та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення виконання рішення суду про стягнення з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та щодо таких вимог застосовуються загальні приписи про трирічний строк позовної давності за вимогами ст. ст. 256, 257 ЦК України, а не тримісячний строк згідно ст. 233 КЗпП України, як помилково вказав суд першої інстанції.
Вирішуючи по суті зазначені позовні вимоги, апеляційний суд здійснює такі обрахунки.
Так рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 01.11.2023 у справі №702/805/21 позивач поновлена на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суд допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Відтак з 02.11.2023 (наступний день з моменту виплати позивачу заробітної плати за один місяць згідно рішення суду допущеного в цій частині до негайного виконання) по 27.06.2024 (день, що передує фактичному зарахуванню коштів позивачу) відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання:
- по виплаті заробітної плати за один місяць з урахуванням середньоденного заробітку в сумі 618,34 грн, яка за аргументами позивача складає 20 * 618,34 грн = 12 366,80 грн, отже інфляційні втрати становлять 681,99 грн, а 3 % річних - 242,44 грн;
- по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного постановою Черкаського апеляційного суду від 06.02.2024, у сумі 307 933,32 - 12 366,80 (заробітна плата за перший місяць після поновлення на роботі, щодо стягнення якої рішення суду допущено до негайного виконання) = 295566,52 грн, за період часу з 02.12.2023 по 27.06.2024 інфляційні втрати становлять, зважаючи на межі позовних вимог 11363,12 грн, а 3 % річних - 5 065,38 грн.
У цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за приписами ст. 625 ЦК України на інші суми апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.08.2025 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення відповідних позовних вимог.
На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частки позовних вимог з відповідача на користь державного бюджету слід стягнути 3028 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій, ураховуючи пільги в позивача зі сплати судового збору як в особи з інвалідністю ІІ групи за приписами п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.08.2025 у даній справі - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - задовольнити частково.
Стягнути з Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 12 045,11 грн інфляційних втрат та 5 307,82 грн 3 % річних.
У задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - відмовити.
Стягнути з Управління освіти молоді та спорту Монастирищенської міської ради Черкаської області на користь державного бюджету 3028 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.
У решті рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 15.08.2025 у даній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 12.11.2025.
Суддя-доповідач
Судді