11 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/4726/24
Провадження № 22-ц/4815/1061/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С.О.
секретар судового засідання - Маринич В. В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Дениса Ігоровича на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року у складі судді Жуковської О.Ю., постановлену в м. Дубно Рівненської області,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за кредитним договором. Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 12.03.2024, між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №455390-КС-008 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору відповідачу було надано кредит у розмірі 53 000 грн. на умовах платності та зворотності. Видача кредиту здійснювалася шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , вказану при заповненні анкетних даних. До теперішнього часу боржник свої зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 26.11.2024 заборгованість по кредитному договору становить 159 368,60 грн., що складається з наступного: 49 712,91 грн. - заборгованість за кредитом, 109 655,69 грн. - заборгованість за відсотками та 0,00 грн. - заборгованість по комісії. Враховуючи наведене, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 109 655,69 грн. та 2 422,40 грн. сплаченого судового збору.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року вказаний позов задоволено. Стягнуто ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Договором про надання кредиту №455390-КС-008 від 12.03.2024 у розмірі 159 368 гривень 60 копійок з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 49 712,91 грн.; сума прострочених платежів по процентах - 109 655,69 грн.. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 гривні 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Денис Ігорович оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що місцевим судом не було належним чином повідомлено його довірителя про розгляд справи, не перевірив візуально підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення, чим у результаті позбавив його права на судовий захист. Додає, що судові повістки і рішення отримувались невідомою особою, чий підпис проставлено на повідомленнях про вручення, і не потрібно замовляти експертизу, щоб достеменно встановити що ОСОБА_1 не має відношення до підпису на них, що підтверджується зразком підпису його довірителя у паспорті, копія якого наявна у справі. Зазначає, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача, а в даному випадку цього зроблено не було. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, 12.03.2024 між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №455390-КС-008 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 53 000 грн., строком на 24 тижні, термін дії договору до 27.81.2024, на умовах сплати процентів за користування кредитом: стандартна процентна ставка 2,0% в день (фіксована ставка), знижена процентна ставка - 1,14961316% в день, та сплати комісії за надання кредиту в розмірі 7950 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту - 137 760,00 грн
Основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови викладені у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.
До вказаного договору додана візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта, з якої встановлено, що ОСОБА_1 підписав одноразовим електронним ідентифікатором за допомогою телефону паспорт споживчого кредиту та Договір (а.с.31)
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 53 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн».
Належність банківської картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 підтверджується інформацією, наданою АТ КБ «Приватбанк».
З виписки по картковому рахунку боржника вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитною карткою та отримував кредитні кошти.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, її розмір станом на 26.11.2024 за Договором №455390-КС-008 про надання кредиту від 12.03.2024 становить 159 368,60 грн., з яких: 49712,91 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту, 109 655,69 грн. - сума прострочених платежів по процентах та 0,00 грн. - заборгованість по комісії.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 456713-КС-009 від 26 січня 2024 року містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором: "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA- 9788 від 26.01.2024, який згідно з наданою позивачем візуальною формою послідовності дій Клієнта свідчить про акцептування відповідачем умов оферти (пропозиції) щодо укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі ( а.с. 86-95).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, у відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, як і положення Кредитного договору, які передбачають зобов'язання Позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту ( Розділ 3 Договору) можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов'язок Позичальника оплачувати комісію за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно положень ч.1, ч.2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
На підтвердження вимог в частині стягнення процентів, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитом, надано договір про надання кредиту, оферта та акцепт, Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, у яких міститься інформація щодо процентної ставки за кредитом.
Оскільки сторонами було обумовлено у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, та комісію, тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином.
Апелянт у апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте не наводить жодних інших обґрунтувань, окрім порушення процесуальних норм, які виявилися у неналежному повідомленні відповідача про час та місце розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, судову повістку про розгляд справи 16 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 отримав 03.03.2025 року, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0690293388470 на а.с. 87.
У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що «Відповідач отримав судові документи 03.03.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Заяв та клопотань по суті позову від відповідача не надходило, відзиву на позовну заяву не подав.».
Заперечуючи проти такого твердження суду, апелянт доводить, що підпис на цьому рекомендованому повідомленні не належить відповідачу ОСОБА_1 , а невстановленій особі, та покликається на те, що суд цієї обставини не перевірив.
Такі доводи апеляційним судом відхиляються, оскільки суперечать нормам закону.
Так, Правилами №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» визначено, зокрема, порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
Згідно п. 2 Правил №270, рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення; повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Як визначено у пункті 105 цих Правил одержання реєстрованого поштового відправлення, грошових коштів за поштовим переказом здійснюється за умови пред'явлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, визначених законодавством. У разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. У разі отримання інших реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів одержувач заповнює відповідний бланк повідомлення: зазначає найменування, серію та номер пред'явленого документа, дату одержання та ставить свій підпис.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №911/2523/20).
Подібний підхід продемонстровано Верховним Судом і в постанові від 9 лютого 2022 року у справі №640/16786/20, у якій Суд висловився про те, що обов'язковою умовою для підтвердження отримання рекомендованого відправлення є інформація у повідомленні про вручення поштового відправлення про дату вручення та одержувача (прізвище та його підпис). У цій постанові Верховний Суд, за результатом аналізу положень Правил №270, підсумував, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв'язку.
Таким чином, встановлення особи одержувача поштового відправлення - це компетенція і обов'язок працівника поштового зв'язку, але аж ніяк не суду.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує, положення ч. 3 ст. 130 ЦПК України, яка передбачає, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. (ч. 4, 5 цієї статті).
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Дениса Ігоровича залишити без задоволення.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року залишити без зміни.
Поновити дію рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 квітня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Боймиструк С. В.