Справа № 761/13094/25
Провадження № 2/761/6162/2025
(заочне)
22 вересня 2025 року
Шевченківський районний суд м. Києва
в складі:
головуючого судді: Кондратенко О.О.
при секретарі: Голуб О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ?ВКФ Фарби України? про визнання майнових прав
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?ВКФ Фарби України? (надалі по тексту - ТОВ ?ВКФ Фарби України?), в якому просила суд:
-визнати за нею ( ОСОБА_1 ) майнові права на об?єкт незавершеного будівництва - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 25 лютого 2015 року між нею ( ОСОБА_1 ) та ТОВ ?ВКФ Фарби України? було укладено договір №150/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до п.2.1 ст.2 якого ?Продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
В силу вимог п.2.2 ст. 2 цього договору ?Сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 39, 42 кв.м?.
Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва відповідно до п.2.4 ст.2 договору - 3 квартал 2015 року.
Разом з тим, відповідно до п.4.2 ст.4 договору ?Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 551 880, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 91 980, 00 грн.
На виконання умов договору від 25 лютого 2015 року визначених, відповідно у п.4.2 ст.4 позивач оплатив на рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості, про що свідчать копії платіжних доручень №1 від 04 березня 2015 року на суму 451 880, 00 грн. та №2 від 27 лютого 2015 року на суму 100 000, 00 грн., згідно договору №150/1/ШК купівлі-продажу майнових прав від 25 лютого 2015 року. (а.с.16, 17).
Позивачка зазначила, що відповідач не виконує покладені на нього обов'язки за вищезазначеним договором, оскільки, не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок, в якому позивачкою було придбано майнові права на дві однокімнатні квартири та станом на дату подання позовної заяви, відповідач, не виконуючи умови договорів, позбавляє її можливості реалізувати належне їй майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру в зазначеному житловому будинку. Вказані обставини змусили ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Відповідач, своїм правом щодо направлення відзиву на позовну заяву не скористався; відзив на позовні вимоги до суду не надіслав.
До судового засідання стороною позивача були подані на адресу суду заяви, про розгляд справи у відсутність сторони позивача; проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача в судове засідання не з?явився; про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку; письмовий відзив на позов не надіслав, як і не направив свого представника для прийняття участі у розгляді справи.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки, позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, суд, відповідно до ст.ст.223, 280 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані стороною позивача документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, що 25 лютого 2015 року між позивачкою, як покупцем та відповідачем, як продавцем було укладено договір №150/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, за яким об'єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира, будівельний АДРЕСА_3 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 551 880, 00 грн.
Судом встановлено, що позивачкою було сплачено продавцю 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості: квартира, будівельний АДРЕСА_4 .
Згідно п. 2.4 договору плановий термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 року.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991р. № 1560-XII ?Про інвестиційну діяльність? (далі по тексту - Закон України ?Про інвестиційну діяльність?).
Відповідно до ст.7 Закону України ?Про інвестиційну діяльність?, всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід?ємним правом інвестора і охороняється законом.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнове право, яке можна визначити як ?правоочікування?, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Відповідно до ст.177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 6-14-39цс-19 та від 27 лютого 2019 року у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування. Така ж позиція висловлена і у постанові Верховного Суду по справі № 761/17864/16-ц, від 13 травня 2019 року.
За змістом ч.2, 3 ст. 31 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України ?Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень? встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
У постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об?єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об?єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об?єкт.
Статтею 3 Закону України ?Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні? визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов?язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об?єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.
Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об?єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об?єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об?єкт за собою.
Судом встановлено, що позивачка у повному обсязі здійснила інвестування будівництва вищезазначеної квартири в зв'язку з чим, відповідно до ст.7 Закону України ?Про інвестиційну діяльність?, має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки, об'єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.
Тобто, позивачка виконала свої зобов'язання за договором, сплатила внески у визначеній у договорі сумі, у зв'язку із чим за умовами договору набула майнових прав щодо об'єкту нерухомості, зокрема, права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 року.
Судом встановлено, що будівництво об'єкту незавершене, будинок не введений в експлуатацію.
Відтак, до завершення будівництва об'єкту нерухомості - квартира будівельний номер АДРЕСА_1 , та введення будинку в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019 року по справі № 761/28769/13-ц.
Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання, а також, беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_5 , не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати внесків, суд прийшов до висновку, що права позивачки порушені, оскільки, відповідач свої зобов'язання щодо передачі об'єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачкою на об'єкт інвестування, не виконує.
Тобто, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зазначених зобов?язань належним чином, що свідчить про порушення майнових прав позивачки на вищевказаний об?єкт, який вона очікувала отримати до кінця 3 кварталу 2015 року.
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, ?легітимніочікування? та ?майновіправа? (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі ?PineValleyDevelopmentsLtdandOthers v. Ireland?, заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року, щодо прийнятності заяви S. v. theUnitedKingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006р. у справі ?Федоренко проти України? (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути ?існуючиммайном? або ?виправданимиочікуваннями? щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи ?законнимисподіваннями? отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі ?Stretch v TheUnitedKingdom?, заява N 44277/98).
У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ?правомірніочікування? підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як ?правоочікування?, яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з метою захисту прав позивачки, слід визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором №150/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеного 25 лютого 2015 року, між сторонами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі ?Проніна проти України?).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 518, 80 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141,142, 258, 259, 263, 266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321 ЦК України; ст. ст. 33-37 Закону України ?Проіпотеку?; ст. ст. 9, 15, 16, 18, 19 Закону України ?Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень?, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ?ВКФ Фарби України? (ЄДРПОУ 31108022, адреса: Київська область м.Бровари, вул.Олега Оникієнка, 125, офіс 15/4) про визнання майнових прав - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_8 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ?ВКФ Фарби України? на користь держави судовий збір у розмірі 5 518 (п?ять тисяч п?ятсот вісімнадцять) грн. 80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: