Справа № 761/43151/24
Провадження № 2-а/761/401/2025
31 січня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
До Шевченківського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, відповідно до якої, позивач просить суд:
1) скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № BOБр-580 від 05.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП,
2) скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № BOБр-581 від 05.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП,
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № BOБр-580 від 05.11.2024, та № BOБр-581 від 05.11.2024, якими визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штрафи в розмірі 17 000,00 грн. Позивач вказує, що у постановах не вказано доказів, які покладені в основу ухваленого рішення та відсутнє відповідне обґрунтування. Вважає, що зазначена подія не містить в собі складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляду якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.
Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки, розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що 05 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення ч. 3 ст. 210 КУпАП № ВОБр-580, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Як вбачається з винесеної постанови 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 . Під час перевірки облікових даних було встановлено, що він не перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в жодному ТЦК та СП України. Отже в порушення вимог абз. 2 ст. 17 ЗУ «Про оборону України», не виконав свій військовий обов'язок (визначний ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
05 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення ч. 3 ст. 210 КУпАП № ВОБр-581, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.
Як вбачається з винесеної постанови 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 і відмовився від проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби. Отже в порушення вимог абз. 2 ст. 17 ЗУ «Про оборону України», не виконав свій військовий обов'язок (визначний ч. 3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
З матеріалів справи слідує, що при наданні пояснень службовій особі ІНФОРМАЦІЯ_5 Позивач повідомив що він перебуває на обліку в ТЦК та СП за місцем проживання, а саме в м. Бровари, Київської області.
На підтвердження зазначеного Позивач пред?явив фото-копію Посвідчення про прописку до призовної дільниці НОМЕР_3.
Як зазначено на сторінці З цього документу, Позивач знаходиться на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 02.06.1997 року
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу територіального центру комплектування та соціальної підтримки має обов'язок всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Вказане зазначено в позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 18.12.2019 у справі № 158/286/17: «КУпАП не містить визначення поняття «триваюче правопорушення». Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року №6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.
Відповідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Частиною 1 статті 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, що тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 статті 210 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частина 3 цієї ж статті передбачає, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У примітці до даної статті визначено, що: положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Частиною десятою статті 1 Закону № 3543 (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталуелектронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Статтею 235 КпАП України визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Перевіряючи доводи позовної заяви, суд відзначає, що диспозиція ч. 3 ст. 210 КУпАП, яка передбачає порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, що вчинено в особливий період, є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають, зокрема, правила військового обліку.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
Оскаржувані постанови були прийняті за результатом розгляду Протоколів про адміністративне правопорушення № ВОБ-р від 05.11.2024, складеного уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3, начальником групи військового обліку сержавнтів і солдатів запасу капітаном ОСОБА_4 .
У протоколах уповноважена особа посилається на порушення позивачем правила військового обліку військовозобов'язаних, які є Додатком № 2 до постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487.
Відповідно до п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
1) перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки…….
11) подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на базову військову службу.
У протоколі не зазначено конкретний підпункт пункту 1 Правил, який був порушений позивачем, що став підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Тобто, оскаржувана постанова № BOБр-420 від 02.10.2025 не містить жодних відомостей про конкретний пункт Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який було порушено позивачем.
При цьому, зазначаючи, що позивач не з'явився вчасно до центру комплексування та соціальної підтримки для отримання військово-облікового документу, відповідачем не було зазначено, який саме строк не дотримано позивачем та коли такий строк завершився.
Слід також відзначити, порушення вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» охоплюються диспозицією ст. 210-1 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в той час, як норми ст. 210 КУпАП визначають відповідальність саме за порушення Правил військового обліку.
Отже, оскаржувані постанови містять розбіжності у використаній відповідачем кваліфікації інкримінованого позивачу правопорушення, зокрема щодо притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП без визначення чим саме позивач допустив порушення Правил військового обліку та посиланням на порушення вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що охоплюється диспозицією ст. 210-1 КУпАП.
Вказане свідчить, що спірні постанови винесені необґрунтовано, з помилковою кваліфікацією інкримінованого правопорушення та без встановлення всіх обставин, які мають значення для вірного вирішення справи про адміністративне правопорушення, а тому така постанова не може бути визнана правомірною та підлягає скасуванню.
Відповідачем до суду не надіслано відзиву на позову, заперечень, які могли б спростовувати твердження позивача, що наведені позовній заяві.
Отже, зважаючи на вищевикладене та те, що на виконання вимог законодавства відповідачем не було вжито заходів до повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для вирішення справи належним чином, суд приходить до висновку про те, що постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_5 про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП є незаконними, у зв'язку з чим, вони підлягають скасуванню.
Дослідивши подані позивачем докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом», а тому позов слід задовольнити у повному обсязі.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 286 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № BOБр-580 від 05.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КупАП.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № BOБр-581 від 05.11.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КупАП.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого Апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження - АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 31 січня 2025 року.
Суддя: