12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8642/24 пров. № А/857/24195/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Комшелюк Т.О. у м. Рівне) у справі № 460/8642/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не в повному розмірі та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум, з 05.02.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року, позов задоволено.
26 травня 2025 року позивач звернулася в суд із заявою у порядку статті 383 КАС України, в якій зазначила, що, виконуючи рішення суду, відповідач був зобов'язаний застосовувати встановлені Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», розміри прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність на рівні 2361,00 грн. Дії відповідача в частині застосування для обчислення пенсії по інвалідності розміру прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність на рівні 2093,00 грн суперечить як положенням чинного законодавства, так і встановленим у справі обставинам.
Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, якою визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вчинені на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у адміністративній справі №460/8642/24, щодо нарахування з 05.02.2024 ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з величини прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - 2093,00 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Установлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Не погоджуючись з окремою ухвалою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на виконання судового рішення у справі №460/8642/24 пенсійним органом проведено перерахунок пенсії, внаслідок якого, розмір пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків з 05 лютого 2024 року обраховано із застосуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 2093,00*6=12558,00 грн. Зазначає, що ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить 2093 грн. Згідно зі ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривня. При цьому, пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01 січня 2024 року проводиться з 01 березня 2024 року разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області для виконання рішення суду було застосовано показник мінімальної пенсії у розмірі 2093 грн, встановлений ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік», оскільки рішенням суду зобов'язано провести перерахунок пенсії з 05 лютого 2024 року. Крім того, звертає увагу на те, що судом не враховано, що рішенням суду Головне управління не зобов'язано проводити перерахунки на майбутнє при кожній зміні мінімальної пенсії. З врахуванням наведеного вище просить скасувати окрему ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи положення ст.312 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування позивачу пенсії у 2024 році із застосуванням прожиткового мінімуму на рівні 2093,00 грн суперечить нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі судовому рішенню, оскільки розмір прожиткового мінімуму у 2024 році встановлено на рівні 2361,00 грн.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 - 382-3 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
За змістом ч.1,2 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Відповідно до ч.4, 6 ст.383 КАС України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, під час розгляду справи, поданої згідно зі ст.382 КАС України, суд має переконатися щодо належного виконання рішення суду, а при відсутності такого - встановити причини його невиконання.
Разом з тим, при розгляді заяв у порядку ст.383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Так, стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями ст.383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
При цьому, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється ст.383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням рішення суду суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв'язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів та приймаються у формі окремих індивідуальних актів, що безпосередньо впливають на права та обов'язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.
Існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого ст.383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, розміру прожиткового мінімуму за інші періоди, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах позивач оскаржує дії пенсійного органу щодо проведення перерахунку пенсії з 05 лютого 2024 року; стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені з посиланням на виконання рішення суду у справі №460/8642/24, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, щодо порядку обчислення пенсії, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на відповідний календарний рік.
Колегія суддів зазначає, що спірне рішення ГУ ПФ України в Рівненській області №956140158623 від 01 квітня 2025 року, яким оформлено перерахунки пенсії позивача, за своєю суттю та правовими наслідками є новим рішенням суб'єкта владних повноважень. Він стосується визначення розміру пенсії за нові періоди (зокрема, з 01 квітня 2025 року), і безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача на майбутнє. Такий акт не є простою арифметичною дією на виконання попереднього рішення, а є самостійним актом індивідуальної дії, що породжує нові правовідносини та, відповідно, може бути предметом окремого судового оскарження.
Отже, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку ст.383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення у справі №460/8642/24, а законність та правильність застосування відповідачем норм матеріального права при здійсненні нових перерахунків пенсії за наступні, після ухвалення рішення суду, періоди, зокрема, після 01 січня 2025 року.
Ці перерахунки зумовлені новими юридичними підставами (Законами України про Державний бюджет на відповідні роки) та оформлені новими, самостійними рішеннями пенсійного органу.
Новий акт відповідача, зокрема, рішення №956140158623 від 01 квітня 2025 року не лише формально пов'язаний з виконанням рішення суду, але й містить нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі №460/8642/24, оскільки висновки останнього не розкривають механізм перерахунку пенсії (тобто, не визначають врахування відповідачем наступних змін прожиткового мінімуму).
Таким чином, предметом поданої заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом в справі №460/8642/24 зобов'язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин та періодів, що не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки в межах справи №460/8642/24.
Отже, оскарження правильності застосування прожиткового мінімуму за 2023, 2024 та 2025 роки, визначених відповідними Законами про Державний бюджет на відповідний рік, та законності рішення пенсійного органу, яким ці перерахунки оформлені, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Колегія суддів вважає, що зазначене рішення №956140158623 від 01 квітня 2025 року є окремим індивідуальним актом, що має самостійне правове значення та породжує нові правові наслідки для позивача, навіть якщо формально пов'язані з виконанням вказаного рішення суду. Воно не є лише способом реалізації вже визначених судом зобов'язань, а тому може бути предметом нового позову.
Колегія суддів зазначає, що рішення №956140158623 від 01 квітня 2025 року за своєю формою та змістом відповідає ознакам рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки має зовнішню визначеність, є актом індивідуальної дії, ухваленим на підставі нових нормативних актів, і породжує нові юридичні наслідки для позивача.
Додатково колегія суддів наголошує на тому, що порядок застосування розміру мінімальної заробітної плати під час перерахунку пенсії позивача не визначений в судовому рішенні.
Крім того, після завершення розгляду справи позивач не ставив перед судом першої інстанції питання щодо встановлення способу і порядку виконання рішення суду (ст.376 КАС України), не звертався до суду із заявою про роз'яснення судового рішення в цій частині (ст.254 КАС України).
Таким чином, звернення позивача у порядку ст.383 КАС України утримує в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю.
Доводи апеляційної скарги є підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з викладених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а також допустився помилки в частині застосування норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення заяви, поданої в порядку ст.383 КАС України, тому оскаржувану окрему ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати та у задоволенні заяви в порядку ст.383 КАС України відмовити.
Керуючись ст.242, 243, 246, 250, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 382, 383 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №460/8642/24 скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі №460/8642/24 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула