12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6050/25 пров. № А/857/27726/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Каленюк Ж.В. у м. Луцьку) про повернення позовної заяви у справі № 140/6050/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати допомоги на поховання з розміру неперерахованої пенсії ОСОБА_2 на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №140/5115/24; зобов'язання провести нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на поховання в розмірі тримісячної пенсії ОСОБА_2 , виходячи із розміру пенсії на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №140/5115/24 та з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, який був продовжений ухвалою від 17 червня 2025 року. Позивачу у ці строки необхідно було усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати підстави для поновлення строку (в т.ч. вказати, коли і за яких обставин ОСОБА_1 стало відомо про рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №140/5115/24), надати докази поважності причин пропуску цього строку.
У встановлені строки від представника позивача надійшли заяви про поновлення строку звернення до суду, із змісту яких слідує, що чоловік позивача за життя звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо здійснення перерахунку пенсії та рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі від 05 липня 2024 року №140/5115/24 такий позов було задоволено. Зважаючи на те, що позивач проживала разом із чоловіком у зареєстрованому шлюбі, то від нього і дізналася про наявність вказаного судового рішення. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області 24 липня 2024 року виплатило позивачу допомогу на поховання. Надалі 27 лютого 2025 року позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про перерахунок пенсії її покійного чоловіка на виконання рішення суду від 05 липня 2024 року у справі №140/5115/24; листом від 24 березня 2025 року №3845-2710/Х-02/8-0300/25 відповідач у такому перерахунку відмовив. Після отримання цієї відповіді позивач звернулася за правничою допомогою. На заяву представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області надало відповідь від 07 травня 2025 року №5933-5452/Х-02/8-0300/25 про відсутність підстав для перерахунку допомоги на поховання, з моменту отримання якого, на переконання позивача (її представника), необхідно обчислювати відлік строку звернення до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заява про поновлення строку звернення до суду не містить обставин, які б вказували на постійні, триваючі перешкоди (обмеження) для звернення до суду із цим позовом своєчасно, то поважність причин пропуску строку звернення до суду не доведено, а тому позовну заяву і додані до неї документи необхідно повернути позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169, частини другої статті 123 КАС України.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
На обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідь від ГУ ПФУ у Волинській області на підставі якої був поданий позов датована від 07.05.2025 року, а тому саме з цієї дати необхідно обчислювати початок строку звернення до суду. Тому позивач вважає, що строк звернення до суду пропущений нею з поважних причин та підлягає поновленню.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно з якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначалося вище, ч. 2 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведеної норми КАС свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли через незгоду ОСОБА_1 із розміром виплаченої їй 24 липня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області допомоги на поховання у зв'язку із смертю чоловіка - ОСОБА_2 .
Водночас, з позовом позивач звернувся до суду тільки 03 червня 2025 року, тобто, із значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду з дня фактичної виплати вказаної допомоги.
При цьому, у заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача у зазначила, що про рішення суду від 05 липня 2024 року у справі №140/5115/24 позивач дізналася ще за життя її чоловіка ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Тож після виплати 24 липня 2024 року допомоги на поховання позивач знала про суму виплаченої допомоги і мала можливість з'ясувати, у якому розмірі така виплачена (виключається неможливість незнання).
Відтак, станом на 24.07.2024 позивач була обізнана про суму виплати допомоги на поховання.
З огляду на вказане вище, доводи позивача про необхідність обчислення строку звернення до суду із цим позовом з дня отримання листа Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 07 травня 2025 року №5933-5452/Х-02/8-0300/25 є безпідставними. Отримання цього листа не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у цьому випадку.
Таким чином, враховуючи наведене вище, позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду оскільки остання звернулася до суду лише 03.06.2025.
При цьому суд зауважує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Колегія суддів також зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 380/13537/21.
В апеляційній скарзі позивачем не зазначено обставин, що є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, встановленого ст. 122 КАС України, і поважних причин пропуску строку позивач не навів.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/6050/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула