Справа № 748/5130/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кухта В.О.
12 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Штульман І.В.
суддів: Кобаля М.І.,
Черпака Ю.К.,
при секретарі: Красновій О.Р.,-
за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Маслак М.С., -
Кацап В.Р., - представника відповідача, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2025 року у справі позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
06 грудня 2024 року адвокат Маслак Марія Станіславівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), за допомогою засобів поштового зв'язку, звернулася в Чернігівський районний суд Чернігівської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), просить суд:
скасувати постанову серії ПС №001147 від 27 листопада 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 51000,00 грн;
закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 132-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 ;
стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (а.с.2-22).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначала, що ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача марки «MAN» моделі «TGA18.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричепа-самоскида марки «SCHMITZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . 21 листопада 2024 року виконуючим обов'язки начальника відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті Петренком Русланом Миколайовичем винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС №001147 якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51000,00 грн.
З оспорюваної постанови серії ПС №001147 вбачається, що 24 жовтня 2024 року о 14 год 58 хв, перебуваючи в зоні габаритно-вагового контролю за адресою: с. Красне, Чернігівського району, а/д М-01, 124 км, позивач ОСОБА_1 який є фізичною особою-підприємцем, керуючи вантажним автомобілем марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом SCHMITZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , відмовився від проходження габаритно-вагового контролю, за що передбачена відповідальність за частиною третьою статті 132-1 КУпАП. Того ж дня, 24 жовтня 2024 року, старшими державними інспекторами відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Ващенок І.П. та Буряком О.М. складено акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю №010501. Крім того, 24 жовтня 2024 року о 14 год 58 хв складено акт блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу згідно якого, відповідно до абзацу четвертого частини дев'ятнадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнято рішення про блокування транспортного засобу позивача, підстава блокування: відмова від проходження габаритно-вагового контролю. Номер блокуючого пристрою 076 (задовільний).
Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначав, що в акті №010501 від 24 жовтня 2024 року у графі пояснення водія ним власноруч надані пояснення: «Я стою на трасі M-01 км 125, не заїхав, бо проблеми з двигуном і не можу рухатись. Інспектори це все бачили». Також в акті зазначено дату і час розблокування: 25 жовтня 2024 року об 11 год 54 хв, стан блокуючого пристрою (блокіратора) задовільний (без ушкоджень). Підстава розблокування: технічні недоліки усунено, водій має змогу заїхати на ваги. Після чого було проведено зважування переміщуваного позивачем ОСОБА_1 вантажу. З талону зважування від 25 жовтня 2024 року №397 вбачається, що фактична маса транспортного засобу позивача становить 19650 кг. Факту перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспоротних засобів уповноваженими особами відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, як стверджує позивач, не встановлено. 27 листопада 2024 року стосовно позивача ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 51000,00 грн.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.90-97).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на поважність причин відмови від проходження габаритно-вагового контролю внаслідок поломки двигуна транспортного засобу не мають підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо встановлених несправностей двигуна транспортного засобу позивача та його подальшого ремонту, з чого слідує, що вони є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності і є лише способом уникнути відповідальності зі сторони ОСОБА_1 . Суд першої інстанції вважав, що твердження відповідача, зазначені у відзиві, на спростування позовних вимог ОСОБА_1 , є обґрунтованими та такими, що доводять факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 24 жовтня 2024 року відмовився від проходження габаритно-вагового контролю, яке здійснювали працівники Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок у період з 21 жовтня 2024 року по 27 жовтня 2024 року та відповідно до направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №HP 003574 від 18 жовтня 2024 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова серії ПС №001147 від 27 листопада 2024 року відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 132-1 КУпАП відповідає вимогам чинного законодавства.
Не погоджуючись із рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2025 року, ОСОБА_1 15 травня 2025 року звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що він не відмовлявся від проходження габаритно-вагового контролю 24 жовтня 2024 року, а зважування транспортного засобу відбулося 25 жовтня 2024 року, тобто на слідуючий день після ремонту двигуна. Про несправність двигуна, яка перешкодила зважуванню 24 жовтня 2024 року транспортного засобу, ним було повідомлено посадових осіб відповідача. ОСОБА_1 вважає, що вказане свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Однак, 11 листопада 2025 року, через «Електронний суд», надав письмові додаткові пояснення, в яких просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За змістом частини п'ятої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини другої статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, а рішення Чернігівського районного суду міста Чернігова від 28 квітня 2025 року - скасувати, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача марки «MAN» моделі TGA 18.440, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 (а.с.11), а також є власником спеціалізованого напівпричепа Н/ПР-самоскида марки «SCHMITZ» моделі SKI 24-9.65, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.10).
З оспорюваної постанови від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147 вбачається, що 24 жовтня 2024 року о 14 год 58 хв, перебуваючи в зоні габаритно-вагового контролю за адресою: c. Красне, Чернігівського району, а/д М-01, 124 км., водій ОСОБА_1 , який є фізичною особою-підприємцем, керуючи вантажним автомобілем марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом SCHMITZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , відмовився від проходження габаритно-вагового контролю.
24 жовтня 2024 року старшими державними інспекторами відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Ващенок І.П. та Буряком О.О. складено акт №010501 про відмову ОСОБА_1 від проходження габаритно-вагового контролю (а.с.14).
Крім того, 24 жовтня 2024 року о 14 год 58 хв посадовими особами відповідача складено акт серії АБ №003828 про блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу, за результатами розгляду якого прийнято рішення про блокування тягача марки «МАN» моделі TGA 18.440, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , а також напівпричепа-самоскида марки «SCHMITZ» моделі SKI 24-9.65, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , водієм та власником яких є позивач. Підстава блокування: відмова від проходження габаритно-вагового контролю в зоні ГВК. Номер блокуючого пристрою (блокіратора) (стан) 076 (задовільний). Пояснення водія: «Я стою на трасі M-01 км 125, не заїхав, бо проблеми з двигуном і не можу рухатися. Інспектори це все бачили» (а.с.13).
У вищезазначеному акті також зазначена дата і час розблокування: 25 жовтня 2024 року об 11 год 54 хв, стан блокуючого пристрою (блокіратора) задовільний (без ушкоджень). Підстава розблокування: технічні недоліки усунено, водій має змогу заїхати на ваги.
31 жовтня 2024 року старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) в Чернігівській області Ігорем Ващенком складено доповідну записку за фактом відмови позивача від проходження 24 жовтня 2024 року габаритно-вагового контролю.
Постановою відповідача від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП України, та накладено штраф в розмірі 51000 грн.
Вважаючи постанову відповідача від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147 протиправною, адвокат Маслак Марія Станіславівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася в Чернігівський районний суд Чернігівської області з цим позовом.
Надаючи оцінку постанові відповідача від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно статті 280 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
За змістом статті 229 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, зв'язані з порушенням правил користування автомобільним транспортом і, зокрема, про адміністративні правопорушення, які передбачені частиною третьою статті 132-1 КУпАП, розглядають органи автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 (далі - Правила №30), рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно пунктів 1, 7 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр), який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі тощо.
Положеннями частини третьої статті 132-1 КУпАП передбачено, що ухилення або відмова від проходження габаритно-вагового контролю, а так само перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, розташування транспортних засобів на проїзній частині, вчинення правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121 цього Кодексу, в зоні габаритно-вагового контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини першої статті 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.
Частиною першою статті 14-3 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Обов'язковою умовою вищевказаного суб'єктного складу осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 132-1 КУпАП є те, що таке правопорушення має бути зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах).
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно статей 75, 76 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17 та від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Фіксації процесу розмови з водієм вантажним автомобілем марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , матеріали справи не містять, а наявний в матеріалах справи відеозапис на CD-R диску (а.с.46) не надає суду апеляційної інстанції можливості перевірити зміст розмови посадових осіб відповідача з водієм вантажного автомобіля марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки відеозапис низької якості.
За відсутності належної якості відеозапису, суд позбавлений можливості перевірити чи мала місце категорична відмова водія вказаного вище транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю.
З огляду на викладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що у даному випадку правопорушення було зафіксовано не в автоматичному режимі, не за допомогою засобів фото- і кінозйомки чи відеозапису, а безпосередньо працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті під час стоянки транспортного засобу марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , при проведенні рейдової перевірки, що також підтверджується доповідною запискою старшого державного інспектора Ігоря Ващенка від 30 жовтня 2024 року.
Позивачем ОСОБА_1 надано докази на підтвердження факту виїзду автоелектрика від ТОВ «СІВЕРІНВЕСТТРАНС» для ремонту двигуна автомобіля марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ((рахунок-фактура №2518/1 від 25 жовтня 2024 року (а.с.106, 107)). Вантажний транспортний засіб позивача 24 жовтня 2024 року з 14 год 58 хв і до моменту його зважування 25 жовтня 2024 року о 14 год 02 хв був заблокований посадовими особами відповідача. Представник відповідача власноручно 25 жовтня 2024 року зазначив підставу розблокування: технічні недоліки усунено, водій має змогу заїхати на ваги (а.с.13).
Доказів розвантаження в період 24-25 жовтня 2024 року до моменту зважування річкового піску, який перевозив позивач відповідно до товарно-транспортної накладної №208600 , відповідач не надав.
З талону зважування №397 від 25 жовтня 2024 року вбачається, що фактична маса транспортного засобу позивача складає 19650 кг (а.с.15).
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що у діях позивача ОСОБА_1 , наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП, оскільки позивач не вчиняв дії, які відповідають об'єктивній стороні складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 КУпАП, а тому постанова від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147 є протиправною та підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильно застосовано норми права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, а відтак апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2025 року - скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належать:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Маслак М.С. на підтвердження витрат на представництво інтересів позивача в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн надано наступний перелік документів:
- договір про надання правової допомоги від 05 грудня 2024 року №134 (а.с.16-18);
- квитанція №135 від 05 грудня 2024 року (а.с.19);
- акт приймання-передачі наданих послуг від 06 грудня 2024 року (а.с.20).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 13 грудня 2023 року по справі №160/17139/20 зауважив, що у будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому або такому ж розмірі, як надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Відтак, оскільки процесуальний закон наділяє суд повноваженнями з урахуванням відсутності клопотання іншої сторони про зменшення належної до стягнення суду правничої допомоги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що витрати у розмірі 5000,00 грн, понесених позивачем в суді першої інстанції, - є співрозмірними з виконаним адвокатом Маслак М.С. об'ємом роботи для представництва інтересів позивача в суді першої інстанції (складення та подання позовної заяви) та обсягом витраченого нею часу (10 годин).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 сплатив 605,60 грн судового збору при поданні позовної заяви до суду першої інстанції (а.с.1) та 908,40 грн - при поданні апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції (а.с.105), а всього 1514,00 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1514,00 грн.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2025 року по справі №748/5130/24 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 27 листопада 2024 року серії ПС №001147 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення штрафу у розмірі 51000 (п'ятдесят одна тисяча) гривень - скасувати.
Справу стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845; адреса: 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, 51) суму сплаченого судового збору у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845; адреса: 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, 51) витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, понесених ним в суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: М.І. Кобаль
Ю.К. Черпак