Справа № 320/12718/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
11 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України визнання про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Управління державної охорони України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Управління державної охорони України, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року в загальній сумі 38 746,9 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Управління державної охорони України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Управління державної охорони України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано Управління державної охорони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року в загальній сумі 38 746,9 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Визнано протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язано Управління державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та постановити нове, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апелянт вказує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Однак, оскільки що виплата індексації ще не проведена, то відповідно до положень Закону № 2050-III на час розгляду цієї адміністративної справи відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, адже така вимога є передчасною.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України визнання про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні державної охорони України (відповідач), на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року йому не була нарахована та виплачена сума індексації грошового забезпечення, у відповідності до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме: з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Листом від 22.01.2025 відповідач надав копії архівних розрахункових листів позивача, з яких вбачається, що в період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року, сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Відповідач також вказав на відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів позивача, послався на відсутність відповідного фінансування та можливостей для виплати індексації та відповідної компенсації.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, оскільки визнав протиправними дії Управління державної охорони України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 23 червня 2020 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Також суд першої інстанції зазначив, що виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Крім того, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, оскільки позивач має право на таку компенсацію у зв'язку із зобов'язанням відповідача здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Згідно із ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Із змісту вказаних нормативних приписів випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
За правилами ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Наведені вище норми встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; вказують на визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пункти 1, 2 згаданого Порядку №159 відтворюють положення Закону та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Приписи абз. 1 п. 4 Порядку №159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №240/18489/23, від 08.09.2022 у справі №№200/5213/20, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16, від 08.06.2022 у справі №200/5213/20-а.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку свідчить, що, всупереч твердження апелянта, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Визначення індексації наведено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 2 указаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є грошовим забезпеченням (заробітною платою) у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку із чим, всупереч доводів апелянта, підлягає компенсації.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. грошове забезпечення (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Колегія суддів наголошує, що компенсація чистини втраченого доходу виплачується з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
Аналогічного змісту правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
Це свідчить про безпідставність доводів апелянта про те, що право на компенсацію позивач набуде після того, як відповідач здійснить нарахування та виплату індексації-різниці.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29 травня 2025 року у справі №640/12053/21.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма