Справа № 620/2336/25 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
11 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України з 08.07.1999 по 09.09.2019;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 08.07.1999 по 09.09.2019 та здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж служби з 24.10.2019 по 04.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 наявної на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 наявну на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж служби з 24.10.2019 по 04.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 650 (шістсот п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 чотири тисячі) грн 00 коп. відповідно до частини задоволених вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», які визначають перелік служб, що зараховуються до стажу служби в поліції, оскільки у вказаному переліку не визначена служба в органах Державної кримінальної - виконавчої служби.
Також апелянт зазначає, що задоволена на користь позивача сума витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн. є значно завищеною, оскільки позивач та його представник не надали до суду першої інстанції детального опису виконаних робіт.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 в період з 08.07.1999 по 09.09.2019 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується записами в послужному списку та в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 15- 23, 25- 28).
Відповідно до розрахунку вислуги років для призначення пенсії позивача йому була нарахована вислуга, зокрема служба в МВС України (УРСР, СРСР) (а.с. 24):
- з 08.07.1999 по 01.01.2000 на посаді контролера відділу режиму і охорони Прилуцької ВТК ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 5 місяців 23 дні, у пільговому - 7 місяців 21 день);
- з 01.01.2000 по 01.02.2007 на посаді молодшого інспектора ІІ категорії відділу режиму і охорони Прилуцької виховної колонії ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 7 років 1 місяць, у пільговому - 9 років 5 місяців 10 днів);
- з 01.02.2007 по 20.03.2009 на посаді інспектора відділу режиму і охорони Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 2 роки 1 місяць 19 днів, у пільговому - 2 роки 10 місяців 5 днів);
- з 20.03.2009 по 01.08.2012 на посаді чергового помічника начальника Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 3 роки 4 місяці 11 днів, у пільговому - 4 роки 5 місяців 25 днів);
- з 01.08.2012 по 16.08.2017 на посаді чергового помічника начальника Прилуцької виховної колонії управління ДДУПВП в Чернігівській області (вислуга у календарному обчисленні - 5 років 15 днів, у пільговому - 6 років 8 місяців 20 днів);
- з 16.08.2017 по 09.09.2019 на посаді чергового помічника начальника державної установи «Прилуцька виховна колонія» (вислуга у календарному обчисленні - 2 роки 23 дні, у пільговому - 2 роки 9 місяців).
Наказом від 09.09.2019 №54/ОС-19 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 09.09.2019 за п.4 ч.1 ст.77 (у зв'язку зі скороченням штатів) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 14).
Наказом Головного управління Національної поліції від 24.10.2019 №328 о/с ОСОБА_1 прийнятий на службу до Національної поліції України.
Наказом від 02.12.2024 №642о/с капітана поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Прилуцького районного відділу поліції ГУНП звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров'я) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) частини 1 статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з 04.12.2024 (а.с. 13).
27.01.2025 позивач звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо зарахування йому до стажу служби в поліції періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (а.с. 9).
Листом від 11.02.2025 №21/Ш-10 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для включення до стажу служби в поліції періодів проходження служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань, оскільки даний орган не входить до переліку тих, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 10).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки така служба здійснювалась в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тому має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону №580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж служби з 24.10.2019 по 04.12.2024, з урахуванням раніше виплачених сум, суд першої інстанції зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки станом на день розгляду справи по суті Головним управлінням Національної поліції у Чернігівській області ще не зараховано до стажу служби в поліції позивача вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі України, тому права позивача щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення із застосуванням відповідного розміру надбавки за стаж не порушені.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною 2 статті 78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення (частина 3 статті 78 Закону №580-VIII)
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України Про міліцію, а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Водночас частина 5 статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно із преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною 1 статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, на позивача, як працівника кримінально-виконавчої служби, під час проходження ним служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Як наслідок, служба в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Верховний Суд у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 зазначив, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувалися та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.
Отже, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки вона здійснювалась в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тому має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини 2 статті 78 Закону №580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.10.2022 по справі №160/11127/20.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУНП в Чернігівській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незарахуванні до стажу служби в поліції ОСОБА_1 наявної на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислуги років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
У зв'язку з чим, наявні підстави для зобов'язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 наявну на момент прийняття на службу у Національній поліції Україні вислугу років в Державній кримінально-виконавчій службі з 08.07.1999 по 09.09.2019.
Щодо доводів апелянта про те, що задоволена на користь позивача сума витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн. є значно завищеною, оскільки позивач та його представник не надали до суду першої інстанції детального опису виконаних робіт, то колегія суддів їх відхиляє, з лгяду на наступне.
Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.
Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: ордер на надання правничої допомоги від 26.02.2025 серії ВІ №1276239, договір про надання правничої допомоги від 12.02.2025 №18, у якому зазначено розмір гонорару 6000,00 грн, звіт про виконану роботу (акт приймання-передачі) від 26.02.2025 із зазначенням назви послуг, кількості годин, що витраченні на надання послуг, розмір гонорару адвоката за виконану роботу у фіксованій сумі 6000,00 грн, квитанція від 13.02.2025 №13, якою підтверджується оплата ОСОБА_1 гонорару у сумі 6000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 №18 (а.с. 32, 33, 34, 35)
Суд першої інстанції достовірно встановив, що вказані документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на спірні правовідносини, розрахунок наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, тобто, відповідно до частини задоволених вимог, як це передбачено ч. 3 ст. 139 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма