Справа № 541/3673/25
Номер провадження 2-а/541/96/2025
іменем України
12 листопада 2025 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Городівського О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гуриної В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
17 вересня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Яковенко Г.М., звернувся до суду із адміністративним позовом до поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 4409235 від 02.04.2025 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400 грн.
В обґрунтування поданого позову, посилався на те, що 02 квітня 2025 року його не зупиняли працівники поліції і взагалі цієї події не було. Вважає, що працівники поліції навмисно, з метою підвищення показників у роботі, або з іншою метою, фальсифікували справу. Також в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення зазначені неправдиві відомості, адже станом на 02 квітня 2025 року, позивач не був позбавлений права керування транспортними засобами.
01 жовтня 2025 року представник відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області направив відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Вказував, що 02.04.2025 приблизно о 13:30 год. в м. Миргород по вул. Ведмедівка 2 ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110307 НОМЕР_1 не увімкнув показчик повороту відповідного напрямку руху при зміні напрямку руху (повороті), не мав посвідчення водія відповідної категорії також не мав чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п. 9.2 «б», п. 2.1 «б», п. 2.1 «г» ПДР України. Вищезазначені обставини доводяться наданими відповідачем відеозаписами, на яких зафіксовано момент зміни напрямку руху ТЗ ЗАЗ 110307 НОМЕР_1 , водій якого не увімкнув лівий показчик повороту при зміні напрямку руху; повідомлення позивачем поліцейському, що в нього немає посвідчення водія та реєстраційних документів на ТЗ; відмова позивача від надання документів; повідомлення поліцейським позивачу причин його зупинки, прав і обов'язків, відповідно до ст. 268 КУпАП. Таким чином відносно позивача було складено 02.04.2025 постанову серії ЕНА № 4409235 та протокол серії ЕПРІ №288594 від 02.04.2025 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, постановою від 08.09.2025 по справі № 541/1394/25 Полтавський апеляційний суд залишив без змін постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21.04.2025 по справі № 541/1394/25 та визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та наклав на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Таким чином відповідач ГУНП в Полтавській області вважає, що в даному випадку постанова Полтавського апеляційного суду від 08.09.2025 по справі № 541/1394/25 має преюдиційне значення в даній справі.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились, у поданій до суду заяві просили проводити розгляд справи за їхньої відсутності, за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 38).
Відповідач поліцейський Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивний Руслан Вікторович в судове засідання з'явився та пояснив, що 02 квітня 2025 року ним було зупинено транспортний засіб марки ЗАЗ Славута, державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 , оскільки при зміні напрямку руху водієм не було увімкнено лівий показчик повороту, що зафіксовано на відповідному відеозаписі. На вимогу пред'явити для перевірки посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії , реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів останній відповів, що він не має жодних документів та відмовився їх надавати, на підставі чого відповідачем було винесено оскаржувану постанову по справі про адміністративне правопорушення. Також повідомив, що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортним засобом, однак строк позбавлення вже закінчився.
Заслухавши пояснення відповідача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд, приходить до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 02 квітня 2025 року о 13 год. 45 хв. інспектором Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області капітаном поліції Кропивним Русланом Вікторовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 4409235 (а.с. 6).
Відповідно до зазначеної постанови, 02.04.2025 року о 13 год. 30 хв. в м. Миргород по вул. Ведмедівка, 2 водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом не маючи посвідчення водія відповідної категорії, під час зміни напрямку руху не було включено показчик повороту чим порушив пп 9.2 «б» ч. 2 ст. 122 КУпАП, не надав реєстраційний документ на транспортний засіб чим порушив пп 2.1 «б» ч. 1 ст. 126 КУпАП, не мав чинного поліса обов'язкового керування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів чим порушив пп 2.1 «г» ч. 1 ст. 126 КУпАП, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
З відзиву Головного управління Національної поліції в Полтавській області вбачається, що 02 квітня 2025 року відносно позивача було складено оскаржувану постанову серії ЕНА № 4409235 та протокол серії ЕПРІ від 02.04.2025 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У постанові від 21 травня 2025 року у справі № 541/1394/25 суддею Миргородського міськрайонного суду Полтавської області встановлено, що 02.04.2025, о 13 год. 06 хв., в м. Миргород, провулок Ведмедівка, 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ЗАЗ Славута, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року вищезазначену постанову судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 травня 2025 року залишено без змін, у зв'язку з чим остання набрала законної сили 08 вересня 2025 року.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «…право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 визначено, що преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов?язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.
Преюдиційність також відрізняється від обов'язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентний характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п'ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).
На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція може зберігатися у разі зміни законодавства, так і зміни судової практики.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.
Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначається, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.
Згідно з правовим висновком (позицією) Верховного Суду, сформованим у постанові від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не визначено законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, встановленні суддею Мигородського міськрайонного суду Полтавської області у постанові від 21 травня 2025 року, яка набрала законної сили 08 вересня 2025 року, зокрема щодо факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинку працівниками поліції 02 квітня 2025 року, мають преюдиційне значення для даної справи та належно підтвердженні відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області. Водночас позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Щодо доводів позивача про те, що в оскаржуваній постанові зазначені неправдиві відомості, адже станом на 02 квітня 2025 року він не був позбавлений права керування транспортними засобами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Чинне законодавство України не визначає поняття «особа, яка не має права керування відповідним транспортним засобом», однак, відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Виходячи з вищезазначеного, особою, яка не має права керування певним транспортним засобом слід вважати особу у якої відсутнє посвідчення водія/посвідчення тракториста-машиніста/тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом/тимчасовий талон на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Судом встановлено, що постановою судді Октябрського районного суду міста Полтави від 18 січня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Положення Глави 30 Кодексу України про адміністративні правопорушення регулюють провадження по виконанню постанови про позбавлення спеціального права.
Так, статтею 317-1 КУпАП передбачено, що виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Вищенаведена постанова судді Октябрського районного суду міста Полтави від 18 січня 2024 року набрала законної сили 29 січня 2024 року.
Отже, позивач ОСОБА_1 вважався таким, що позбавлений права керування транспортним засобом у період з 29 січня 2024 року до 29 січня 2025 року включно.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 317-1 КУпАП, після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 5 п. 6 Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія на транспортний засіб та його повернення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1086, тимчасово вилучене посвідчення повертається водієві у разі винесення судом постанови про позбавлення водія права керування транспортним засобом (крім осіб, які отримали посвідчення водія вперше) після закінчення визначеного строку позбавлення права керування транспортним засобом, проходження в установленому порядку позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом та успішного складення в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС теоретичного і практичного іспиту для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Оскільки позивач не навів жодних доводів та не надав жодних доказів на підтвердження проходження ним позачергового медичного огляду щодо придатності до керування транспортним засобом та успішного складення в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС теоретичного і практичного іспиту для отримання права на керування транспортним засобом відповідної категорії, суд вважає, що станом на день винесення оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4409235 від 02 квітня 2025 року ОСОБА_1 був особою, яка не має права керування відповідним транспортним засобом, а відповідачем поліцейським Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивним Р.В. було вірно кваліфіковано дії останнього за частиною другою статті 126 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Суд дійшов висновку, що відповідач, виносячи оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, діяв в межах повноважень на підставах та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами України та правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Керуючись статтями 210-1, 245, 251, 268, 278, 280, 283, 284 КУпАП; статтями 2, 5, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 257,268,286 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 4409235 від 02.04.2025 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 3400 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя О. А. Городівський