Справа № 539/2092/25
Провадження № 2/539/1010/2025
12.11.2025
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Гуменюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Коновал Т.Г.
представника відповідача - Антіховича В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовом в якому просив суд, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №113244 від 16.02.2020 року у розмірі 10440грн.,суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та 10500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову посилається на те, що 16.02.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем укладено кредитний договір №113244 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також здійснити всі інші платежі за кредитом, у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі. 16.02.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 28.10.2021 року, договору факторингу №01-28/10/2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача. Згідно розрахунку, загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10440 гривень, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000 гривень; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8440 гривень.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01.05.2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
28.05.2025року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, згідно якого позовні вимоги він не визнає повністю, заперечує факт укладання договору. Відповідач вважає, що позовна заява не містить доказів укладання кредитного договору та перерахування кредитних коштів позичальнику. Крім того, відповідач не погоджується з розміром нарахованих відсотків та вважає їх не співмірно завищеними до тіла кредиту. Витрати на правничу допомогу також вважає завищеними та не співмірними.
19.06.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якому позивач вважає аргументи у відзиві на позовну заяву безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлявся своєчасно і належним чином, просив розглядати справу без участі представника.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечив факт укладання відповідачем зазначеного договору, вважає що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт укладання договору, як і факт отримання кредитних коштів, крім того, не погоджується з розміром нарахованих відсотків. Із врахуванням того, що суду не надано оригінали індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №113244 від 16.02.2020 року та Додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту №113244 від 16.02.2020 року, відповідно до ст.95 ЦПК України просив не брати їх до уваги, так як у нього наявні сумніви щодо відповідності наданої суду копії, що міститься у матеріалах справи, вважає що позивач міг внести зміни у договір. Заявлений розмір витрати на правничу допомогу вважає перевищеними. За цих підстав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 16.02.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР»» та відповідачем укладено кредитний договір №113244 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника KL6962 шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Сума виданого кредиту - 2000 гривень, дата надання кредиту - 16.02.2020 року, строк кредиту - 30 днів, але у будь якому разі договір діє до повного виконання клієнтом зобов'язання (п.1.2 Договору), стандартна процента ставка 2% в день або 730% річних, тип процентної ставки - фіксована (п.1.3 Договору).
Згідно п.1.4 Договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної клієнтом.
Датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта.
Відповідно до п.2.1 Договору повернення кредиту та сплата процентів за користування кредиту здійснюються згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору. У графіку ж зазначена орієнтовна сукупна вартість кредиту.
Згідно п.2.3 Договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
На картковий рахунок відповідача, ТОВ «ЗАЙМЕР» перерахувало кредитні кошти 16.02.2020 року в сумі 2000грн. за реквізитами платіжної карти № НОМЕР_1 , що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 16.02.2025 року.
Отже, ТОВ «ЗАЙМЕР» свої зобов'язання за Договором №113244 від 16.02.2020 року, виконано в повному обсязі, надало Позичальнику кредит у розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Після акцептування Позичальником Оферти, що (акцептування Позичальником Оферти) є укладенням Договору відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»), відповідно до умов Договору (та включно цих Правил), Кредитодавець направляє Позичальнику підтвердження вчинення (укладення) Договору у формі електронного документа. Підтвердження направляється в Особистий кабінет Позичальника та/або на електронну адресу Позичальника, вказану ним у Заявці. Підтвердження містить обов'язкові відомості відповідно до ч.11 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» .
Укладаючи Договір, Кредитодавець та Заявник/Позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір), підписані з використанням Електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що відповідає положенням ч. 12. ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони підтверджують, що Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи Договір шляхом використання Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Заявник/Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами Договору (умовами цих Правил та Кредитного Договору).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із матеріалів справи встановлено, що кредитний договір підписано за допомогою електронного підпису позичальника KL6962 шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, тому, враховуючи наведене вище, зазначений договір укладений у вигляді електронного документа: шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно з Законом України «Про електронну комерцію».
Використання для підписання договорів електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить комбінацію цифр та букв, узгоджується із вимогами законодавства. Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим.
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 зазначено, що «укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів».
Також Верховний Суд у постанові від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 погодився з тим, що «без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб, які стосуються підписання кредитного договору».
Ідентифікація ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційних системах здійснена відповідно до вимог законодавства, з використанням його особистих даних, а саме: РНОКПП, паспортних даних, місця реєстрації та проживання, номера телефону, електронної адреси, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти.
У матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 .
Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що всі ці дії вчинені від імені відповідача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 523/13603/21.
У постанові Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 174/968/23 викладено висновок про те, що «за правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа».
Суд відхиляє прохання представника відповідача, у яких просив не брати до уваги як докази індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №113244 від 16.02.2020 року та Додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту №113244 від 16.02.2020 року, так як у нього наявні сумніви щодо відповідності наданої суду копії, що міститься у матеріалах справи оригіналу, так як вважає що позивач міг внести зміни у договір, оскільки в даному випадку, як договір так і Додаток до нього є електронними договорами, а ч.6 ст.95 ЦПК України регулює норми які стосуються письмових доказів (крім електронних документів).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
У матеріалах справи міститься виписка з особового рахунка за Кредитним договором №113244.
Випискою з особового рахунку за Кредитним договором №113244 встановлено, що станом на 13.01.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10440 гривень, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000 гривень; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8440 гривень.
Виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанова Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 501/2018/16-ц).
Отже, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за відповідним договором.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з п.1.3 Договору №113244 процентна ставка за договором є фіксованою, а відтак не підлягає перерахуванню протягом дії усього строку договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч.2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У справі не встановлено, що Кредитодавець приховав від позичальника об'єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, вказав занижені значення процентної ставки як істотної умови договору, тим самим ввівши відповідача в оману.
Судом встановлено, що умови кредитного договору №113244 є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 «якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 також вказувала, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
З огляду на викладене, позивачем доведено, що між сторонами укладено договір №113244 від 16.02.2020 року, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 2000 грн. та зобов'язався сплачувати проценти у розмірі та в строк, що чітко визначені договором, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом, відповідач не заявляв про несправедливі умови договору, а допустив прострочення виконання зобов'язань, а тому за даних умов та встановлених судом обставин, суд виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків.
У даному випадку проценти нараховано за ставкою що визначена умовами договору, у межах погодженого строку надання кредиту, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача у сумі 8440 грн., що нараховані первісним кредитором.
28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників договору факторингу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 13.01.2025 року, утворилась заборгованість у розмірі 10440 гривень, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2000 гривень; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 8440 гривень., чим порушуються права та інтереси ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», що підтверджується наявною у справі випискою з особового рахунку за кредитним договором №113244 відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показаннями свідків. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Частиною 1 ст. 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно з вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та процентів за користування ним за вказаним договором не виконувв, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту та за процентами.
Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» ґрунтуються на законі, та підлягають задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості кредитним договором №113244 від 16.02.2020 року у розмірі 10440 грн., яка складається з: 2000 грн. - заборгованість по кредиту; 8440 грн. - прострочена заборгованість за процентами.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 гривень, який підлягає відшкодуванню відповідачем з урахуванням приписів ст.141 ЦПК України.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд враховує те, що дана цивільна справа є малозначною, всі обставини по цій справі були встановленні в судовому порядку.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг правничої допомоги та на підтвердження понесених витрат у справі до суду надано: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, додаткову угоду №1 від 27.12.2024 до Договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023, акт про отримання правової допомоги від 10.03.2025 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» складений адвокатом Пархомчук С.В., відповідно до якого надано наступну правову допомогу у цій справі: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості тривалістю 1 година та вартістю 2000грн., складення та подання до суду позовної заяви, моніторинг аналіз судової практики тривалістю 2,5 години та вартістю 5000 грн., інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів моніторинг щодо процесуального статусу справи тривалістю 1,5 години та вартістю 3000 грн., канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправку поштової кореспонденції вартістю 500,00 грн.
Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що види послуг зазначені в акті про отримання правової допомоги від 10.03.2025 мають не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10500грн. не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №113244 від 16.02.2020 року у розмірі 10440 (десять тисяч чотириста сорок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя Г.М. Гуменюк