П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14565/25
Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання зарахувати стаж та призначити пенсію,
09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 24.03.2025 р. №156050027266;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 24.07.1979 р. по 08.02.1991 р. згідно з записами №1 і №2 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.08.1979 р., після чого повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 р. про призначення їй пенсії за віком з 15.04.2025 року (з моменту досягнення нею віку 63 років).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що пенсійний орган протиправно не зарахував до її страхового стажу спірні періоди, що має наслідком безпідставну відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідачі заперечували проти задоволення позову, зазначаючи, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №156050027266 від 24.03.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.03.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач не має достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , досягнувши 63-річного віку, 17.03.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Донецькій області прийнято рішення №156050027266 від 24.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, згідно зі статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку із недостатнім страховим стажем.
Страховий стаж позивача згідно рішення становить 10 років 6 місяців 24 дні, із необхідних по досягненню 63 річного віку - 22 років.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 22.08.1979:
- період роботи з 24.07.1979 по 08.02.1991, оскільки не вказано назву документу на підставі якого внесено запис при приймання на роботу;
- період роботи з 04.05.1992 по 20.03.1996, оскільки має місце виправлення в даті прийманні на роботу;
- період роботи з 01.09.1998 по 01.04.1999, оскільки дата звільнення « 01.04.1999» не відповідає даті наказу « 01.09.1999».
Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №156050027266 від 24.03.2025, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ст.26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2025 по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 22 років.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За обставинами справи, пенсійним органом визначено, що позивач має 10 років 6 місяців 24 дні страхового стажу, замість необхідних на час звернення - 22 роки.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 24.07.1979 по 08.02.1991, оскільки не вказано назву документу на підставі якого внесено запис при приймання на роботу.
Згідно записів трудової книжки позивача:
- запис №1 з 24.07.1979 прийнята оператором відділу Одеського кущового інформаційно-обчислюваного центру (39к від 21.07.1979);
- запис №2 з 08.02.1991 звільнена за скороченням штату (наказ №8к від 07.02.1991).
Логічним є те, що документом, на підставі якого позивач прийнята на роботу, є наказ.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 04.05.1992 по 20.03.1996, оскільки має місце виправлення в даті прийманні на роботу;
Згідно записів трудової книжки позивача:
- запис №5 з 04.06.1992 прийнята в кооператив «Гелакси» збиральником (наказ №6 від 05.06.1992);
- запис №6 з 20.03.1996 звільнена за власним бажанням (наказ №7 від 18.03.1996);
Дійсно дата прийняття на роботу, а саме місяць - містить виправлення, однак це не є провиною позивача.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що запис про прийняття на роботу містить посилання на номер наказу, на підставі якого позивача було прийнято на роботу та відбиток печатки відповідного роботодавця. Така обставина, виключно у зв'язку з виправленням роботодавцем дати з якого позивача прийнято на роботу, не може бути підставою для не зарахування відповідного періоду роботи позивача до страхового стажу, за відсутності у відповідача обґрунтованих доказів того, що позивач не мав стажу роботи в кооперативі «Гелакси».
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1998 по 01.04.1999, оскільки дата звільнення « 01.04.1999» не відповідає даті наказу « 01.09.1999».
Дійсно дата наказу є на п'ять місяців більшою ніж дата звільнення, однак це також не є провиною позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради, яка листом від 14.04.2025 року повідомила, що документи з кадрових питань від Одесского кустового информационно-вычислительного центра, кооператива «Гелакси» та МЧП «Макс» на зберігання до архіву не надходили (а.с.21).
Сталою є правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, у постанові від 04.07.2023 року у справі № 580/4012/19 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Додатково колегія суддів враховує, що згідно приписів п.3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно п. 4.2 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 № 18-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
У зв'язку із чим, пенсійні органи у разі виникнення в них сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача та недостатності у ній відомостей про роботу, наділений правом перевірити та витребувати їх, однак цим правом не скористались.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлені пенсійним органом недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних про трудову діяльність в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів. Крім того, такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Щодо доводів апеляційної скарги пенсійного органу, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є покладення на органи Фонду зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, то суд першої інстанції саме у такий спосіб задовольнив вимоги ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінку рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року в цій частині.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 13 травня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко