П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35131/24
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусик А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі № 420/35131/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не врахування під час призначення ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993 та здійснити перерахунок пенсії за віком з 13.07.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 08.08.2024 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 13.07.2024 ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком, проте до його страхового стажу не було зараховано наступний період роботи: з 20.05.1991 року по 11.03.1993 року в Одеському міжнародному центрі розвитку малого підприємництва Акціонерному товаристві “Ускорение», у зв'язку із помилками в записах у трудовій книжці. Вказане підтверджується розрахунком стажу позивача (форма РС-право). 23.10.2024 року представник позивача звернувся до Департаменту архівної справи та діловодства ОМР з проханням надати копії наказів про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_1 з Одеського міжнародного центру розвитку малого підприємництва Акціонерному товаристві “Ускорение». Департамент архівної справи та діловодства ОМР в листі № 1811-11.1-34 від 25.10.2024 повідомили про те, що документи з кадрових питань (особового складу) вказаного підприємства на зберігання до Департаменту не надходили. Отже, ОСОБА_1 не має змоги надати додаткових документів на підтвердження періоду роботи на відповідному підприємстві. Позивач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не зарахувавши до його страхового стажу вказаний період роботи, порушило його конституційні права на отримання пенсії за віком належного розміру, а тому звернулася до суду з даною позовною заявою.
07.11.2024 до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що 08.08.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком. 16.08.2024 прийнято рішення №155250030187 про призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Спірний період не зараховано до страхового стажу позивача,оскільки записи згідно трудової книжки ОСОБА_1 внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме: внесено спочатку запис про звільнення №7 та виправлено на №8 дата 11.03.93 (уволен по собственному желанию), та запис №7 про зарахування на посаду 20.05.1991.
Також відповідач вказує, що після призначення пенсії позивач з оскаржуваного питання до Головного управління не звертався, тобто досудове врегулювання спору не здійснювалося. Для визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії недостатньо лише зробити роздруківку стажу в вебпорталу ПФУ, як це зробив позивач. На думку відповідача, відсутні правові підстави вважати, що відповідачем допущено будь-яку протиправну бездіяльність, а звернення ОСОБА_1 до суду є передчасним.
25.11.2024 до Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного України в Одеській області надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.06.2025 у справі № 420/35131/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не врахування під час призначення ОСОБА_1 пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993 та здійснити перерахунок пенсії за віком з 13.07.2024.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ: 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції незаконне і необґрунтоване, винесено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, що для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивачу необхідно надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів;
- судом першої інстанції не враховані обставини того, що записи згідно трудової книжки ОСОБА_1 внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме: внесено спочатку запис про звільнення №7 та виправлено на №8 дата 11.03.93 (уволен по собственному желанию), та запис №7 про зарахування на посаду 20.05.1991, тому спірний період роботи потребує уточненню, на підставі первинних документів;
- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду в Одеській області та йому рішенням №155250030187 від 16.08.2024 року призначено з 13.07.2024 пенсію за віком відповідно до відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами пенсійної справи.
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 15.08.1986, ОСОБА_1 в період з 20.05.1991 по 11.03.1993 працював в Одеському міжнародному центрі розвитку малого підприємництва Акціонерному товаристві “Ускорение».
Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) вказаний період не зарахований до страхового стажу позивача.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування під час призначення пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “ Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162), що втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також, згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться:
Відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п.4 Постанови КМ України №301 від 27 квітня 1993 р. №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 15.08.1986, ОСОБА_1 в період з 20.05.1991 по 11.03.1993 працював в Одеському міжнародному центрі розвитку малого підприємництва Акціонерному товаристві “Ускорение».
Підставою для відмови відповідачем у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, стало те, що в трудовій книжці запис про спірний період роботи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, а саме: внесено спочатку запис про звільнення №7 та виправлено на №8 дата 11.03.93 (уволен по собственному желанию), та запис №7 про зарахування на посаду 20.05.1991.
Колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Разом з тим, підставою як для призначення пенсії, так і для її перерахунку, у подальшому є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Означений висновок викладено в постанові Верховного суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Ба більше, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність не зарахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком до страхового стажу періоду роботи з 20.05.1991 по 11.03.1993.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
На рахунок твердження апелянта, що для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивачу необхідно надати уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 3 Порядку Nє637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №444/2480/16-а.
У той же час, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Натомість, наведений порядок підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 року у справі № 439/905/17.
Натомість, як встановлено судом першої інстанції, згідно трудової книжки позивач в період з 20.05.1991 по 11.03.1993 працював в Одеському міжнародному центрі розвитку малого підприємництва Акціонерному товаристві “Ускорение», відтак зазначені записи в трудовій книжці є безумовним підтвердженням трудової діяльності позивача у спірний період.
Таким чином, на думку колегії суддів означені доводи апелянта є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи.
Керуючись статтями 308, 309, 315,316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі № 420/35131/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк