П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р. Категорія: 106020000м. ОдесаСправа № 420/38532/24
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 124 від 13.11.2024 яким на старшого матроса ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - "догана"; - скасувати фінансові наслідки накладення дисциплінарного стягнення у вигляді утримання 20 % премії з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 за листопад 2024 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 124 від 13.11.2024 яким на старшого матроса ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - "догана", мотивуючи його тим, що відносно ОСОБА_1 накладено 4 (чотири) дисциплінарних стягнення: №229 від 02.09.2024 (оскаржується); №290 від 02.11.2024 (оскаржується); №124 від 13.11.2024 (оспорюваний); №130 від 25.11.2024. В “АСР» зазначено, що ОСОБА_1 прибула до тимчасового місця розташування штабу військової частини НОМЕР_1 , для написання пояснення в рамках розслідування яке проводилось стосовно старшого матроса ОСОБА_1 . Тобто, як вказала позивач, викликали для певної дії - написання пояснення особисто, що не є інформацією з обмеженим доступом. Зазначає, що до цієї події особисто неодноразово відвідувала тимчасове місце розташування штабу військової частини НОМЕР_1 та жодного разу їй не надавали під особистий підпис наказу командира в/ч про порядок зберігання і користування особистими ЗСЗ та ІЕЗ в тимчасовому місці розташування штабу військової частини НОМЕР_1 . Також, жодного разу їй не запропонували здати на тимчасове зберігання у вимкненому стані ЗСЗ. Позивач вважає, що мала місце провокація правопорушення з метою накласти на ОСОБА_1 чергове дисциплінарне стягнення, а накладення дисциплінарних стягнень, мають по собі фінансові наслідки. На думку позивача, є підстави вважати, що за допомогою фінансових важелів позивача намагаються змусити підкоритися бажанням командира. Наведене вище, як вказала позивач, дає підстави вважати, що притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 наказом № 124 від 13.11.2024 є таким, що винесений з особистих мотивів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 124 від 13.11.2024 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що твердження про те, що командир військової частини встановив окремий, відмінний від Інструкції порядок, є хибним і не відповідає її змісту, оскільки він реалізує вимоги цієї Інструкції у межах визначених законом повноважень, що є прямим обов'язком командування. Також, пунктом 2.2 Наказу № 74 визначено, що порядок зберігання і користування особистими засобами стільникового зв'язку (ЗСЗ) та іншими електронними засобами (ІЕЗ) для підпорядкованих військовослужбовців і працівників Збройних Сил України чи інших осіб, які перебувають на території органів військового управління, військових частин (установ) та навчальних закладів, встановлюється керівником відповідного органу управління, командиром (начальником) військової частини (установи) або керівниками навчальних закладів шляхом видання відповідного наказу, який доводиться до особового складу під особистий підпис. Також представник відповідача вказав, що ОСОБА_1 неодноразово фіксувала та розповсюджувала відеоматеріали, у яких зазначалося, що на локації, де перебував її підрозділ, противник здійснював повторні влучання і сам факт оприлюднення інформації про обстріли конкретної зони розташування підрозділу створює загрозу витоку даних щодо місця його перебування та оперативної обстановки. Як зазначив представник апелянта, в умовах ведення бойових дій така інформація може використовуватися противником для коригування артилерійського чи ракетного вогню, аналізу ефективності попередніх ударів та планування подальших атак. Також вказує, що Інструкція повністю поширюється на тимчасове місце базування штабу військової частини, і позивач не була позбавлена обов'язку її дотримуватися. Поряд з цим, посилання позивача на те, що вона не була ознайомлена під підпис, не змінює обов'язковості виконання Інструкції, оскільки її вимоги є частиною загального порядку військової дисципліни, який регулюється нормами Статуту. При цьому, позивач не може обґрунтовувати своє порушення тим, що їй особисто не було вручено наказ у письмовій формі, оскільки загальнообов'язкові правила, встановлені Інструкцією, були доведені до всього особового складу військової частини в межах затвердженого порядку, а військовослужбовці зобов'язані виконувати накази незалежно від форми їх доведення, і відсутність письмового підтвердження отримання наказу не є підставою для його ігнорування.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 124 від 13.11.2024 накладено на старшого матроса ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення - "догана", за невиконання вимог п. 2.1. та п. 4.1 наказу № 74 від 01.07.2020 про затвердження Інструкції зі зберігання і користування особовим складом ЗСУ засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами, абзацу 2 ст. 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст. 127 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, абзацу 4 ст.128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст.1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ України, абзацу 2 ст. 3 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, абзацу 1 ст. 4 Дисциплінарного Статуту ЗСУ України (а.с.17-19).
Позивач, не погоджуючись із прийняттям наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, звернулась до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що місцеперебування позивача на момент виникнення спірної ситуації є місцем, що визначений його керівником, як місце “заборони використання відповідного стільникового зв'язку» та/або районом виконання бойових (спеціальних) завдань та у районі відновлення боєздатності, матеріали справи не містять. Також, докази існування Порядку зберігання і користування особистими ЗСЗ та ІЕЗ, встановленого командиром Військової частини НОМЕР_2 , доведеного до особового складу, матеріали справи не містять.
П'ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно статті 3 Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно з п. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
У відповідності до абз. 4 ст. 128 Статуту солдат зобов'язаний сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням;
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджених Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV.
Згідно абз. 2 ст.3 Статуту № 551-XIV військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Абзацем 1 ст. 4 Статуту № 551-XIV визначено військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Як вбачається з акту службового розслідування від 11.11.2024 року № 73, на підставі і на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.10.2024 № 321, заступником начальника штабу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 , в порядку передбаченому вимогами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, проведено службове розслідування стосовно причин та умов, що сприяли порушенню вимог наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.07.2020 року № 74 старшим матросом ОСОБА_1 , бухгалтером групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 .
Так, в ході перевірки було встановлено наступне:
“Наказ № 74 від 01.07.2020 в усній формі доведено до старшого матроса ОСОБА_1 … Після ознайомлення старшого матроса ОСОБА_1 та її представника - з наказом № 74 віл 01.07.2020 про затвердження Інструкції зі зберігання і користування особовим складом Збройних Сил України засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами, капітан юстиції ОСОБА_3 було покладено вище вказаний наказ на стіл чергового частини за яким проводилося відбирання пояснень у старшого матроса ОСОБА_1 , для більш детального ознайомлення, при виявленні такого бажання.
Після доведення вимог наказу № 74 від 01.07.2020 «Про затвердження Інструкції зі зберігання і користування особовим складом Збройних Сил України засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами» майором ОСОБА_4 було доведено до старшого матроса ОСОБА_1 права та обов'язки які вона має під час надання пояснень в рамках службового розслідування. Після надання пояснень в письмовій формі старший матрос ОСОБА_1 зазначила, що має бажання надати рапорт про звільнення її з військової служби, на що майор ОСОБА_4 зауважила, що вона має повне право про надання такого рапорту на розгляд до командування військової частини НОМЕР_1 . Після чого старший матрос ОСОБА_1 поклала свій рапорт про звільнення на стіл, дістала мобільний телефон та почала його використовувати, на мобільному телефоні старшого матроса ОСОБА_1 спостерігалися ознаки відеокамери, також старший матрос ОСОБА_1 чинила дії схожі на фото-, відео-фіксацію. Під час цього процесу на екрані її телефону відображалося все, що відбувалося навкруги, на що капітаном юстиції ОСОБА_3 було зроблено зауваження, що вона своїми діями порушила вимоги раніше доведеного наказу № 74 від 01.07.2020 про затвердження Інструкції зі зберігання і користування особовим складом Збройних Сил України засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами.»
Як вбачається зі змісту наказу командира військової частини № 124 від 13.11.2024, підставою для його прийняття стало невиконання вимог п. 2.1. та п.4.1 наказу № 74 від 01.07.2020 про затвердження Інструкції зі зберігання і користування особовим складом ЗСУ засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами.
Так, наказом Головнокомандувача ЗСУ 01.07.2020 № 74 затверджено Інструкцію зі зберігання і користування особовим складом Збройних Сил України засобами стільникового зв'язку та іншими електронними засобами.
При цьому, п. 2.1 Інструкції № 74 визначено, що дозволяється користуватися засобами стільникового зв'язку без функції запису фото-, відео- та аудіоінформації, визначення геолокації та функції підключення до мережі Інтернет у визначених керівником органу військового управління, командиром (начальником) військової частини (установи) місцях, також дозволяється користуватися ЗСЗ та ІЕЗ з функціями криптографічного захисту інформації, порядок користування яких визначається окремими інструкціями.
Згідно п.4.1 Інструкції № 74 у районах виконання бойових (спеціальних) завдань та у районах відновлення боєздатності користування особистими ЗСЗ та необлікованими ІЕЗ забороняється (за винятком особливих випадків зазначених у пункті 4.2).
При цьому, суд зазначає, що з норми п. 2.1 Інструкції № 74 вбачається, що заборона на користування засобами стільникового зв'язку з функцією запису фото-, відео- та аудіоінформації, визначення геолокації та функції підключення до мережі Інтернет, здійснюється саме у визначених керівником органу військового управління, командиром (начальником) військової частини (установи) місцях.
Докази того, що місцеперебування позивача на момент виникнення спірної ситуації є місцем, що визначений його керівником, як місце “заборони використання відповідного стільникового зв'язку» та/або районом виконання бойових (спеціальних) завдань та у районі відновлення боєздатності, матеріали справи не містять.
При цьому, згідно приписів п.2.2. Інструкції № 74 Порядок зберігання і користування особистими ЗСЗ та ІЕЗ для підпорядкованих військовослужбовців та працівників Збройних Сил України чи інших осіб, що перебувають на території органів військового управління, військових частин (установ) та навчальних закладів встановлюється керівником органу військового управління, командиром (начальником військової частини (установи), керівниками навчальних закладах шляхом видання відповідного наказу, який доводиться до всього особового складу органу військового управління (військової частини, установи) під особистий підпис.
Водночас, докази існування Порядку зберігання і користування особистими ЗСЗ та ІЕЗ, встановленого командиром Військової частини НОМЕР_2 , доведеного до особового складу, матеріали справи не містять.
При цьому, суд не надає правову оцінку посиланню відповідача на те, що позивач висвітлювала в мережі інтернет відомості з її особової справи, дані приналежності військової частини до певного роду військ, щодо озброєння свого підрозділу, оскільки вказане не стосується предмету спору.
Поряд з цим, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття належне урядування.
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 124 від 13.11.2024 яким на старшого матроса ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - "догана", є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Однак, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування фінансових наслідків накладення дисциплінарного стягнення у вигляді утримання 20 % премії з грошового забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 за листопад 2024 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №124 від 13.11.2024 яким на старшого матроса ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - "догана", оскільки вказаним наказом не застосовані фінансові наслідки його прийняття та докази іншого матеріали справи не містять.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року по справі № 420/38532/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький