П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22688/24
Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
18 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначені пенсії №156050023604 від 19.06.2024р, про відмову у зарахуванні стажу роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 05.04.1995, з 06.04.1995 по 03.01.1996, з 04.01.1996 по 28.06.2007, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15 жовтня 1981 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити йому пенсію з 12.06.2024, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 05.04.1995, з 06.04.1995 по 03.01.1996, з 04.01.1996 по 28.06.2007, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15 жовтня 1981 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що пенсійний орган безпідставно не врахував стаж його роботи на території Російської Федерації, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії.
Враховуючи наведене, на думку представника позивача, до набрання чинності постановою Кабінету міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку із чим період роботи позивача в РФ з 01.01.1992р. по 05.04.1995р., з 06.04.1995р. по 03.01.1996р. та з 04.06.1996р. по 28.06.2007 року повинен бути зарахований до страхового стажу для призначення пенсії.
ГУ ПФУ в Полтавській області заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і Ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Закону України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР. Крім того, відповідач зазначив що Російська федерація ще у червні 2022 року денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При призначені пенсії громадянам, які працювали на території РФ, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 06 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №156050023604 від 19.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в РФ з 01.01.1992р. по 05.04.1995р., з 06.04.1995р. по 03.01.1996р. та з 04.01.1996р. по 28.06.2007р.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.05.2024 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні не враховано те, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України “Про зупинення дії та вихід з конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. Також судом першої інстанції при винесенні рішення по суті справи не враховано те, що Російська федерація ще у червні 2022 року денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Крім того, апелянт наголосив на тому, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційним повноваженням органів Пенсійного фонду України. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60 річного віку - 12.06.2024 року звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням ПФУ в Полтавській області, яке рішенням від 19.06.2024 року № 156050023604 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Згідно рішення пенсійного органу, позивач має недостатньо страхового стажу для призначення пенсії, а саме 28 років 05 місяців 15 днів, замість необхідних 31 рік.
За доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.10.1981 до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи в РФ з 01.01.1992 по 05.04.1995, з 06.04.1995 по 03.01.1996 та з 04.01.1996 по 28.06.2007, в м. Мурманск, згідно записів трудової книжки, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 року.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, та такою, що порушує право на призначення та отримання пенсії за віком у належному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність. На час роботи позивачки в РФ Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ст.26 Закону № 1058, починаючи з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За обставинами справи, позивач досяг 60 річного віку та після цього звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії.
Пенсійним органом в оскаржуваному рішенні визначено, що позивач має недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, а саме з необхідних 31 року має 28 років 5 місяців та 15 днів,
До загального страхового стажу позивача не зараховано періоди з 01.01.1992 року по 05.04.1995 року, з 06 квітня 1995 року по 03 січня 1996 року, з 04 січня 1996 року по 28 червня 2007 року в м.Мурманськ, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території РФ стаж можливо зарахувати до 31.12.1991 року.
Так, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території Російської Федерації, слід враховувати Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 4 липня 2023 року, Угода 2).
Відповідно до статті 1 Угоди 1 про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди 1 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди 1 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди 1 також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
На час роботи позивача в Російській федерації Україна була учасником Угод, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.
Згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії у галузі пенсійного забезпечення, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що позивач працював на території Російської Федерації до набрання чинності Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 року по 05.04.1995 року, з 06 квітня 1995 року по 03 січня 1996 року, з 04 січня 1996 року по 28 червня 2007 року в м.Мурманськ РФ.
Не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі РФ в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 560/129/24 від 03 листопада 2025 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності підстав для зарахування спірного стажу позивача до страхового.
Щодо доводів апеляційної скарги, що призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, судова колегія зазначає наступне.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п.1.1 Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.
Предметом розгляду цієї справи не була перевірка подачі позивачем повного пакету документів.
Таким чином, враховуючи положення статті 245 КАС України, колегія суддів зазначає, що зобов'язання судом управління здійснити призначення пенсії позивача на підставі Закону № 1058, може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбачених Законом №1058 та Порядком № 22-1 підстав для призначення пенсії.
У той же час колегія суддів наголошує, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для призначення пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.
Вказане дозволяє дійти обґрунтованого висновку, що прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача призначити пенсію без перевірки наявності чи відсутності усіх передбачених Порядком № 22-1 документів і наявності необхідного стажу для призначення такої виплати, може бути необґрунтованим та призвести до призначення пенсії без достатніх на то законних підстав.
Належним способом захисту порушеного права позивача буде саме повторний розгляд заяви про призначення пенсії, оскільки необхідно врахувати стаж, про який зазначено у судових рішеннях.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 200/18450/21 від 24 жовтня 2024 року.
Крім того, в постанові по справі № 420/34524/23 від 22 липня 2025 року Верховний Суд також дійшов висновку, що індивідуальне обчислення розміру пенсії та остаточне рішення щодо її нарахування потребує здійснення уповноваженим органом розрахункових дій, передбачених законодавством у сфері пенсійного забезпечення, що входить до компетенції органів Пенсійного фонду.
Отже, у цьому випадку належним способом поновлення порушеного права є зобов'язання пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію, оскільки в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду та зарахованого стажу.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.05.2024 року підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, шляхом зобов'язання пенсійний орган повторно розглянути подану позивачем заяву.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.317 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 з прийняттям постанови про зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 22 липня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.05.2024 року.
Прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 червня 2024 року про призначення пенсії, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 року по 05.04.1995 року, з 06.04.1995 року по 03.01.1996 року та з 04.01.1996 року по 28.06.2007 року.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко