П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8333/24
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Миколаїв;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
07.07.2025 року;
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Градовського Ю.М.
За участю: секретаря - Недашковської Я.О.
прокурора - Місюрко Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії,-
Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» відновити за власний рахунок пам'ятку архітектури місцевого значення - «Комплекс «Дача Кудрявцева» по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги адміністративного позову, прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» порушило вимоги статей 22, 24, 26, 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», що виразилось у знесенні (демонтажі) частини об'єкту культурної спадщини місцевого значення - «Комплексу «Дача Кудрявцева» по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві - двоповерхової будівлі комплексу під Літ. А-2, без жодних дозволів відповідних органів охорони культурної спадщини.
Прокурор зауважує на тому, що Відділом охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, як органом, уповноваженим забезпечити захист об'єктів культурної спадщини на території міста Миколаєва, скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» відповідні приписи, однакі такі законні вимоги залишено без реагування. Поряд з цим, до теперішнього часу Товариство не притягнуте до фінансової відповідальності, у тому числі уповноваженим органом не висунуто вимоги зобов'язального характеру щодо відновлення частини пам'ятки архітектури шляхом звернення до суду з відповідним позовом та не застосовано інших дієвих заходів, передбачених законодавством, для належного захисту інтересів держави у сфері збереження об'єктів культурної спадщини. Таким чином, невжиття компетентним органом вичерпних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу та свідчить про достатність правових підстав, встановлених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для вжиття прокурором представницьких заходів на захист інтересів держави шляхом звернення з цим адміністративним позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Суд зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСТРО КЛАБ» відновити за власний рахунок пам'ятку архітектури місцевого значення - «Комплекс «Дача Кудрявцева» по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві шляхом проведення заходів з відбудови двоповерхової будівлі комплексу під Літ. А-2.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують неправомірність дій Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТРО КЛАБ», порушення відповідачем вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» та умов Охоронного договору, а позов прокурора спрямований на забезпечення захисту об'єкту культурної спадщини.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням Закону України «Про охорону культурної спадщини» та помилково не враховано ту обставину, що об'єкт культурної спадщини був пошкоджений (знищений) ракетним ударом під час збройної агресії російської федерації. З наведеного слідує помилковість висновків суду про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» обов'язку відновити за власний рахунок пам'ятку архітектури місцевого значення, адже такий (висновок) повністю суперечить положенням статей 24, 27, 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Перебування об'єкту культурної спадщини фактично у статусі майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією російської федерації, підтверджується зібраними, однак не дослідженими судом першої інстанції, доказами, у тому числі актами комісійного обстеження об'єкту, технічним звітом, відомостями Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації.
Апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції проігноровано ту обставину, що звернення прокурора до адміністративного суду відбулось в інтересах неналежного органу - Відділу охорони культурної спадщини (структурного підрозділу Управління культури міської ради). В даному випадку, допущені порушення норм процесуального права могли бути усунуті прокурором до прийняття судом позову до свого провадження, натомість встановлення відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві або ж залишення позовної заяви без розгляду, у випадку виявлення недоліків позову на стадії судового розгляду. На переконання апелянта, сам по собі факт тієї обставини, що Відділ є стороною Охоронного договору, не наділяє Відділ повноваженнями щодо звернення до суду за захистом інтересів держави. Вказане пояснюється тим, що Положенням про відділ охорони культурної спадщини не передбачено можливість здійснення Відділом захисту в судах прав та інтересів територіальної громади у сфері охорони культурних пам'яток, адже такі повноваження має відповідний виконавчий орган - Управління з охорони культурної спадщини міської ради.
Також, апелянт зауважує на тому, що окремі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у тому числі щодо не вирішення питання про залучення Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, а також проведення розгляду справи у порядку спрощеного (письмового) провадження, призвели до правової невизначеності у процесуальному статусі учасника справи та неповного з'ясування фактичних обставин справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Окружна прокуратура міста Миколаєва посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.03.1997 року №155-р до Переліку об'єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Миколаєва, віднесено об'єкт культурної спадщини місцевого значення Комплекс «Дача Кудрявцева», який розташований по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.04.2022 року №143 пам'ятку архітектури місцевого значення - Комплекс «Дача Кудрявцева», який розташований по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві, включено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, присвоєно охоронний номер 205-Мк.
Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкт нерухомості по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві, з 13.04.2021 року перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб».
14.09.2021 року між Відділом охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» укладено охоронний договір за №4 на пам'ятку архітектури місцевого значення - Комплекс «Дача Кудрявцева». Кінець ХІХ ст.». Згідно умов Охоронного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» взяло на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки архітектури; несе відповідальність за рухоме та нерухоме майно, що належить до пам'ятки; зобов'язано підтримувати пам'ятку в належному стані, не переробляти її як ззовні, та і всередині без спеціального письмового дозволу органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, своєчасно вживати заходів для приведення пам'ятки в належний стан, своєчасно проводити ремонті роботи, проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Охоронним договором також передбачено, що у разі самовільного проведення власником робіт, пов'язаних з перебудовою чи переробленням, які призвели до спотворення пам'ятки, її території чи охоронник зон, їх наслідки повинні бути усунуті за його рахунок.
11.08.2023 року співробітниками Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради в рамках планового моніторингу проведено візуальне обстеження пам'ятки архітектури місцевого значення - Комплекс «Дача Кудрявцева». За результатом обстеження складено Акт б/н, яким, зокрема, зафіксовано незадовільний стан пам'ятки архітектури, зафіксовано, що внаслідок влучання снаряду зруйновано частину другого поверху північно-східного крила будівлі.
29.04.2024 року співробітниками Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради в рамках позапланового моніторингу у зв'язку з демонтажем будівлі, пам'яткоохоронного нагляду за проведенням реставраційних робіт, проведено візуальне обстеження об'єкту культурної спадщини - Комплекс «Дача Кудрявцева». За результатом обстеження складено Акт б/н, яким, зокрема, зафіксовано, що корпус під Літ. А-2 демонтований. Станом на 2023 рік стан будівлі ідентифікувався як незадовільний. В результаті влучання снаряду зруйновано частину другого поверху північно-східного крила будівлі.
07.05.2024 року Відділом охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» внесено припис за №11/04, яким Товариство зобов'язано письмово проінформувати Відділ про вжиті заходи для збереження частини комплексу пам'ятки архітектури місцевого значення, а саме будівлі під Літ. А-2, включеної до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, після пошкодження, отриманого внаслідок ракетного удару з наданням роз'яснення щодо повного демонтажу будівлі.
З огляду на не одержання відповіді, аналогічні вимоги Відділом охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради пред'явлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» у повторному приписі від 02.07.2024 року за №19/04.
14.07.2024 року, на виконання вказаних вимог (приписів), Товариство з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» у відповідному листі до Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради повідомило, що виконання невідкладних робіт стосовно демонтажу об'єкту відповідає вимогам Технічного звіту ОБ-11-04-2024. Товариство зауважило на тому, що аварійний стан об'єкта встановлений за результатом комісійного обстеження, проведеного у березні 2023 року. Враховуючи висновки комісійного обстеження та встановлення пошкоджень несучих конструкцій приміщення за Літ. А-2, Товариством замовлено технічне обстеження будівельних конструкцій громадського будинку за адресою: місто Миколаїв, вулиця Спортивна, 13. За результатами обстеження експертом надано висновки та рекомендації, зокрема, щодо демонтажу (ліквідації) об'єкта за Літ. А-2 та зупинення експлуатації об'єкта до його ліквідації. Експертом зазначено, що даний об'єкт відноситься до такого, в якому пошкоджені несучі конструкції, що може призвести до різкого зниження несучої здатності або обвалення окремих конструкцій. Також, згідно з технічним звітом, існуючі пошкодження створюють загрозу життю та здоров'ю людей, свідчать про небезпеку перебування людей в зоні конструкцій і можуть призвести до обвалення.
На відповідне звернення Окружної прокуратури міста Миколаєва, у листі від 05.06.2024 року за №14/04, Відділ охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради повідомив прокурору про результати візуального обстеження, проведеного у квітні 2024 року, та про виявлення повного демонтажу частини пам'ятки - двоповерхового колишнього житлового корпусу, яка раніше зазнала пошкоджень під час ракетних обстрілів у 2022 році, демонтаж металевих воріт, перебування інших об'єктів в стадії реставрації. Також, повідомлено, що реставраційні роботи на пам'ятці здійснюються на основі робочого проекту з пристосуванням під готельно-ресторанний комплекс за адресою: місто Миколаїв, вулиця Спортивна, 13, погоджений управлінням культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації від 27.09.2021 року №1605/02-13 з попереднім винесенням на розгляд Консультативної ради з охорони культурної спадщини при управлінні культури, національностей та релігій Миколаївської військової адміністрації 17.09.2021 року. Дозвіл на проведення реставраційних робіт надано управлінням культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації від 28.09.2021 року №1617/02-13. Окремих звернень до Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради про надання висновку щодо проектної документації чи проведення реставраційних робіт від власника пам'ятки не надходило. Також, станом на 04.05.2024 року від власника не надходило жодного офіційного повідомлення про зміни в ході реставраційних робіт, погіршення стану об'єктів, їх руйнування та інші обставини.
У листі від 31.05.2024 року за №791/02-13, адресованому Окружній прокуратурі міста Миколаєва, Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської повідомило, що науково-проектною документацією, яка розроблена ТОВ «Автограф-Проект» в 2021 році, передбачалась реставрація існуючого комплексу «Дача Кудрявцева» - пам'ятки архітектури місцевого значення кінця ХІХ ст. з пристосуванням під сучасне використання - готельно-ресторанний комплекс. На момент розгляду у 2021 році науково-проектної документації технічний стан будівель, які входять до складу комплексу - пам'ятки був незадовільним та аварійним, що вимагало якнайшвидшого проведення реставраційних робіт. Запропонована науково-проектна документація з реставрації комплексу «Дача Кудрявцева» була розглянута на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури, національностей та релігій облдержадміністрації. При цьому, за результатом вивчення матеріалів робочого проекту реставрації, членами консультативної ради зроблено висновок про те, що реставраційні роботи не порушують автентичність будівель, які є пам'ятками, а навпаки сприяють збереженню об'єктів культурної спадщини та покращують їх технічні та архітектурні властивості. Враховуючи рішення членів консультативної ради, управлінням культури, національностей та релігій облдержадміністрації погоджена науково-проектна документація «Реставрація комплексу «Дача Кудрявцева» (пам'ятки архітектури місцевого значення ХІХ ст.) з пристосуванням під готельно-ресторанний комплекс за адресою: вулиця Спортивна, 13 у місті Миколаєві, надано дозвіл від 30.09.2021 року за №1617/02-13 на виконання реставраційних робіт відповідно до погодженої проектної документації. В липні 2022 року до управління культури, національностей та релігій облвійськадміністрації надійшла інформація про пошкодження будівлі під Літ. А-2 комплексу пам'ятки в результаті обстрілу, внаслідок чого будівля була визнана аварійною та рекомендована до часткового демонтажу, відповідно до Витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України. В травні 2024 року до управління культури, національностей та релігій облвійськадміністрації надійшов лист управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради від 03.05.2024 року за №5695/15.01-14/15/020/24 щодо інформування про ймовірне демонтування власником будівлі під Літ. А-2 з комплексу пам'ятки архітектури місцевого значення «Комплекс «Дача Кудрявцева», яка розташована по вулиці Спортивній, 13 в місті Миколаєві. Станом на теперішній час власник пам'ятки не звертався до управління культури, національностей та релігій облвійськадміністрації з приводу погодження будь-яких змін до науково-проектної документації. Таким чином, демонтаж двоповерхової будівлі комплексу під Літ. А-2 здійснено без дозволів відповідних органів охорони культурної спадщини. З метою регенерації частини комплексу-пам'ятки, яка зазнала часткового руйнування внаслідок воєнних дій та з'ясування обставин, які призвели до повного руйнування пам'ятки, власнику запропоновано внести зміни до науково-проектної документації та передбачити в ній заходи з повного відновлення пошкодженої будівлі під Літ. А-2. Після завершення доопрацювання науково-проектної документації зазначені архітектурні рішення необхідно винести на розгляд консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури, національностей та релігій облвійськадміністрації та додатково отримати погоджувальні та дозвільні документи. Оскільки до теперішнього часу власник пам'ятки не звертався до управління культури, національностей та релігій облвійськадміністрації для вжиття заходів з відновлення пошкодженої частини пам'ятки архітектури, орган охорони культурної спадщини облвійськадміністрації просив сприяння органів прокуратури у вирішенні ситуації, яка склалась, з метою захисту інтересів держави та усунення можливих порушень чинного законодавства.
Посилаючись на фактичне неправомірне та безпідставне знесення (демонтаж) частини культурної спадщини місцевого значення, керуючись положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звернувся до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.
Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
За змістом частини першої статті 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду, зокрема, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Також, у статтях 13, 41 Конституції України передбачено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди, у тому числі інтересам суспільства. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка переходить у власність держави.
Згідно статті 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Переміщення (перенесення) пам'ятки на інше місце допускається як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та фіксації пам'ятки (обміри, фотофіксація тощо).
У статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III передбачено, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Використання пам'ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне попередження з дотриманням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".
Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.
У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.
Викуплена пам'ятка переходить у власність держави.
Викупна ціна пам'ятки визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом.
Згідно приписів частини першої статті 22 цього ж Закону пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Статтею 39 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III також визначено, що власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам'ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом.
Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори (частини друга, третя статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Частина третя статті 47 вищевказаного Закону передбачає, що юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.
Слід враховувати, що у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.
Тому прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16 сформувала правову позицію, згідної якої за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у справі №826/13768/16 звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У справі, яка розглядається, у позові стверджувалось, що захист інтересів держави у спірних правовідносинах у обраний прокурором спосіб має здійснювати саме Відділ охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, який, на думку прокурора, уповноважений на звернення до суду шляхом пред'явлення до власника пам'ятки позову про зобов'язання відновити пам'ятку. Прокурор наголошував, що захист інтересів держави у такий спосіб не здійснюється, а тому в цьому випадку у прокурора виникли підстави для звернення до суду з цим позовом саме в особі Відділу охорони культурної спадщини.
Виходячи з тієї обставини, що звернення з цим позовом відбувається з порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», слід з'ясовувати, чи порушуються у спірному випадку інтереси держави й у чому саме вони проявляються та чи наявне у Відділу охорони культурної спадщини право на звернення до суду з таким позовом з метою захисту цих інтересів держави.
Щодо питання наявності чи відсутності інтересів держави у спірних в цій справі правовідносинах, слід зазначити, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99). Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Згідно статті 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, яка ратифікована Україною Законом України від 19 вересня 2013 року №581-VII, Україна взяла на себе зобов'язання, зокрема, визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства.
При цьому на рівні законів України закріплено інтерес нинішнього і майбутнього поколінь у збереженні культурної спадщини як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини, охорона яких здійснюється державою в особі спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, що є одним із пріоритетних завдань вказаних органів. Такому громадському інтересу кореспондує обов'язок власників пам'яток відновити їх за власні кошти у разі пошкодження або руйнування на підставі відповідної науково-проєктної документації, розробленої та погодженої у встановленому законом порядку. Обов'язки власників пам'яток щодо їх належного утримання, збереження та відновлення закріплений у Конституції та законах України, а їх невиконання порушує громадський (суспільний) інтерес, а відповідно й інтереси держави у правовідносинах у сфері охорони культурної спадщини, який захищається, з-поміж визначених у законі суб'єктів, уповноваженими на те органами державної влади, у тому числі в особі місцевих державних (військових) адміністрацій та їх органів, зокрема у судовому порядку, однак виключно у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже, інтереси держави, з огляду на визначені у Конституції України основні завдання та головні напрямки її діяльності, охоплюють у тому числі й громадський (суспільний) інтерес до культурної спадщини, до її збереження для нинішніх та майбутніх поколінь.
Щодо питання захисту вищевказаних інтересів держави Відділом охорони культурної спадщини у обраний прокурором спосіб, тобто шляхом пред'явлення такого позову, який подано у справі, що розглядається, слід враховувати, що зміст преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини», з урахуванням наведених у його статті 1 визначень понять, засвідчує, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування та становить систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів, спрямованих, у тому числі на запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Згідно статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
У частині 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року №1805-III визначено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, серед іншого: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про відділу охорони культурної спадщини управління культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, затвердженого розпорядженням міського голови від 03 квітня 20217 року №95р, Відділ охорони культурної спадщини є структурним підрозділом управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради, підзвітний і підконтрольний начальнику управління. Відділ охорони культурної спадщини є спеціальним уповноваженим органом охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Основними завданнями Відділу охорони культурної спадщини є: забезпечення дотримання на території міста Миколаєва вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядових функцій охорони культурної спадщини; захист та збереження традиційного характеру середовища міста Миколаєва як історично населеного місця; забезпечення виявлення та наукового вивчення, захисту та збереження, належного утримання та відповідного використання об'єктів культурної спадщини; організація роботи щодо пропаганди культурної спадщини міста, сприяння використанню його історико-культурних ресурсних можливостей в туристичній діяльності; залучення до діяльності по збереженню нерухомих об'єктів культурної спадщини підприємств, громадських об'єднань, релігійних організацій, громадян України та інших держав до благодійної діяльності у сфері збереження культурної спадщини (пункт 2 цього Положення).
Згідно пункту 3 Положення №95р, до повноважень Відділу охорони культурної спадщини відноситься, зокрема: забезпечення виконання пам'яткоохоронного законодавства на території міста Миколаєва; забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозволів або з відхиленням від них; застосування передбачених законодавством фінансових санкцій за порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини»; здійснення контролю, проведення перевірки, інспекції та аналітичної роботи з питань, що належать до компетенції відділу; відповідно до законодавчих та інших нормативних актів України, видання висновків, приписів, розпоряджень, які є обов'язковими для виконання на території міста Миколаєва юридичними та фізичними особами, контроль за їхнім виконанням.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що культурна спадщина перебуває під посиленою охороною держави й здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до Конституції та законів України. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань для вказаних органів. Висновок про те, що збереження об'єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, неодноразово наводився Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 вересня 2024 року у справі №460/10903/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №580/7276/21. Повноваження з охорони об'єктів культурної спадщини передбачають, окрім іншого, вжиття заходів з забезпечення їх захисту від загрози пошкодження, руйнування або знищення в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
У спірних правовідносинах вищевказані повноваження виконує Відділу культурної спадщини, як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини на території міста Миколаєва.
Закону України «Про охорону культурної спадщини» наділяє Відділу культурної спадщини правом на здійснення повноважень відповідно до закону. Такі приписи законодавства корелюються з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Верховний Суд неодноразово аналізував вказану норму Основного Закону України, зокрема, у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/184/24 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що вжите законодавцем формулювання «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. Тобто діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, що забезпечує введення владних функцій у законні рамки.
Зазначені правила поведінки, оформлені у нормах права, поширюються й на спірні у цій справі правовідносини в частині процедури реалізації Відділом культурної спадщини як суб'єктом владних повноважень наявного у нього права на звернення до суду.
Поряд з цим, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суб'єктів владних повноважень звернутися до адміністративного суду, однак виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Такі приписи адміністративного процесуального та матеріального закону перекликаються норми пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Отже, звернення до суду є способом реалізації компетенції відповідного суб'єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб'єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб. Звернення суб'єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання, та не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав, свобод та інтересів фізичних або прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. До компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких можуть бути відповідачами фізичні та юридичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері охорони культурної спадщини та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений орган охорони культурної спадщини як суб'єкт владних повноважень має право на звернення до суду, конкретний спосіб реалізації такого права, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Стаття 21 вказаного Закону передбачає право відповідного органу охорони культурної спадщини на пред'явлення позову до власника пам'ятки, якщо в результаті його дій або бездіяльності пам'ятці загрожує пошкодження або знищення, і якщо власник пам'ятки не вживає заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов. Такий позов може бути пред'явлено й без попередження у разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки.
Таким чином, статтею 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (спеціального Закону) чітко встановлено спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам'ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам'ятки, що мало місце й у спірних в цій справі правовідносинах, а саме - шляхом пред'явлення позову про викуп пам'ятки. Іншого правового регулювання закон не містить.
Аналіз вищенаведених правових норм права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах та їх урегульовують, апеляційний суд доходить висновку про те, що Відділу культурної спадщини не наділений правом на звернення до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки містобудування та архітектури відновити таку пам'ятку. Прямої вказівки на це в законі не існує.
Отже, у спірних правовідносинах відсутній суб'єкт владних повноважень, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у обраний прокурором спосіб - шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом. З наведеного слідує обов'язок прокурора навести інші, аніж ним було вказано у позовній заяві, обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, визначити інший суб'єктний склад учасників справи.
Поряд з цим, оскільки відділ культурної спадщини не є належним позивачем у цій справі, то це виключає й участь прокурора в його інтересах.
Визначаючи процесуальні наслідки подання позову прокурором в особі органу, який не уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та захищати їх у обраний прокурором спосіб, слід враховувати наступні висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19: « 69. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором. Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначено, що процесуальний закон передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Стаття 240 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема її пункт 1 частини першої, не передбачають можливість залишення позовної заяви без розгляду в разі, якщо прокурором не дотримано визначеного законом порядку звернення до суду за захистом інтересів держави, наведено помилкове обґрунтування наявності підстав для представництва цих інтересів у суді. При цьому звернення до суду є способом здійснення повноважень відповідного суб'єкта владних повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб'єкта владних повноважень (позивача), а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод або законних інтересів фізичних або юридичних осіб. Звернення суб'єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання. Суб'єкт владних повноважень, який звертається до суду, повинен обґрунтувати підстави звернення та зазначити їх у позовній заяві. Відсутність цих відомостей свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону. У разі встановлення судом відповідних правових підстав, прямо визначених у Конституції або законах України, для звернення до суду суд може відкрити провадження в адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень і вирішувати її по суті. Судовий розгляд у справі за позовом суб'єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно, якщо суб'єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з'ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з'ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, він не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 818/1735/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 824/2473/15-а, від 24 вересня 2018 року у справі № 813/562/15, від 06 червня 2019 року у справі № 814/2764/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 820/6416/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 813/2243/17, від 01 лютого 2022 року у справі № 480/4055/18 та від 30 травня 2023 року у справі № 813/4992/17. У вказаних вище постановах колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у такому випадку провадження у справі належить закривати з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий підхід до застосування норм процесуального права у подібних випадках продемонстровано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 560/177/23.
Проте поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Правова позиція такого змісту міститься й у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №300/1263/22.
Враховуючи, що у Відділу культурної спадщини відсутнє право на звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі, то таке право відсутнє й у прокурора, який діє в інтересах держави в особі вказаного органу. Встановлені обставини створюють процесуальні наслідки у виді закриття провадження в адміністративній справі.
Колегія суддів враховує, що вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі №420/28679/23 у подібних правовідносинах, а тому на виконання положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню апеляційним судом у цій справі.
З наведеного слідує правильність доводів апелянта про не обґрунтованість прокурором підстав, наведених у позові, для звернення до адміністративного суду в інтересах Держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради.
Поряд з цим, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи апелянта про допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права в частині не вирішення питання стосовно залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації. Як свідчать матеріали адміністративної справи, прокурор, звертаючись із позовом, на виконання вимог статті 49 КАС України обґрунтував необхідність залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та відповідно до вимог статті 160 цього Кодексу у позовній заяві визначив Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації у складі сторін та інших учасників справи.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 12 КАС України визначений виключний перелік справ, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, і даний спір у цій справі до такого переліку не входить. Отже, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи апелянта про допущення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Разом з цим, підсумовуючи вищенаведене у сукупності, апеляційний суд встановив, що висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм процесуального права, які відповідно до положень статті 317 КАС України є обов'язковою підставою для скасування рішення та ухвалення нового судового рішення про закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 139, 238, 308, 310, п. 3 ч. 1 ст. 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб» - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах Держави в особі Відділу охорони культурної спадщини Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рестро Клаб», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Єщенко
судді: А.І. Бітов
Ю.М. Градовський