П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12008/24
Перша інстанція суддя Устинов І. А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, у справі за адміністративним позовом Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови,-
Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови від 11 грудня 2024 року ВП № 73508186.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року задоволено позов.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги та додаткових пояснень обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про задоволення позову, оскільки Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області належним чином не виконано судове рішення, а як наслідок на нього правомірно накладено штрафні санкції.
В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, так як на позивача безпідставно накладено штрафні санкції за невиконання рішення суду.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 грудня 2023 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73508186, з примусового виконання виконавчого листа № 400/3924/22, виданого 14 листопада 2023 року Миколаївським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області здійснити нарахування та виплату нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 28 лютого 2022 року по 09 листопада 2022 року, в розмірі 30000,00 грн щомісячно пропорційно відпрацьованому ним часу. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження №73508186 зобов'язано боржника надати докази виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
В свою чергу, на адресу відповідача надійшов електронний лист Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області від 03 січня 2024 року, яким останнє повідомляє, про не виконало рішення суду у зв'язку з відсутністю коштів для здійснення виплати, до вказаного листа додано: виписку з рахунку, код програмної класифікації видатків та кредитування бюджету: 0501150, дата попереднього руху 03 січня 2024 року, вихідний залишок 0,00 грн.; лист на адресу Голови Служби судової охорони з додатками, щодо потреб у коштах для виконання рішення суду, розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у миколаївській області, реєстр судових рішень щодо нарахування та виплати додаткової винагороди згідно постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року співробітникам ТУ ССО у Миколаївській області.
Проте, 11 грудня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100,00 грн, за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, якою зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.
В свою чергу, позивач, не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позову, так як державним виконавцем безпідставно накладено на позивача штраф за невиконання у повному обсязі рішення суду про перерахунок грошового забезпечення, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) «Про накладення штрафу» від 11 грудня 2024 року, якою у ВП № 73508186 накладено на Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області штраф за невиконання рішення суду, відповідно до положень ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження», розміром 5 100,00 грн.
В даному випадку, згідно судового рішення, ухваленого в адміністративній справі № 400/3924/22, яке набрало законної сили, зобов'язано позивача здійснити перерахунок та виплатити недоотримані суми грошового забезпечення його працівнику.
В свою чергу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволенні позову, в межах доводів та вимог апеляційної скарги виконавчого органу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, аналізуючи положення законодавства, в контексті цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення суду, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Таким чином, аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами ЗУ «Про виконавче провадження».
Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Між тим, колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу не містить жодної правової оцінки доводам позивача про відсутність у нього бюджетних асигнувань для фактичної виплати нарахованої заборгованості.
З іншого боку, як вбачається із зібраних матеріалів справи, позивачем вчиняються дії щодо отримання коштів для виконання судового рішення від розпорядника бюджетних коштів вищого рішення.
В свою чергу, варто враховувати, що Верховний Суд в постановах від 07 листопада 2019 року (справа № 420/70/19), від 23 квітня 2020 року (справа № 560/523/19), від 24 січня 2018 року (справа № 405/3663/13-а), від 13 жовтня 2021 року (справа № 360/4708/20), від 13 жовтня 2021 року (справа № 360/4705/20) зазначав, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Так, в наведених рішеннях, суд касаційної інстанції наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це, на думку Верховного Суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності належних бюджетних асигнувань для виконання рішення суду, на позивача безпідставно накладено штрафні санкції оскаржуваною постановою.
Щодо доводів апелянта про неможливість стягнення з нього судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Так, при зверненні органу державної влади (місцевого самоврядування) до суду з позовом до суб'єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (як суб'єкт владних повноважень) (п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов'язку звернення до суду (як суб'єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України).
В даному випадку, звернення позивача з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Тобто, у цьому спорі позивач діяв не як суб'єкт владних повноважень, а як юридична особа публічного права, яка оскаржує постанови державного виконавця, винесені в рамках виконавчого провадження, будучи його стороною.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування положень ч. 1 ст. 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат у вигляді судового збору.
Вказаний висновок колегії суддів відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2023 року (справа № 815/4246/17).
При цьому, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року- без змін.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян