12 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 340/2401/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 в адміністративній справі №340/2401/25, за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської обласної військової адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської обласної військової адміністрації, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської обласної військової адміністрації щодо неналежного розгляду моїх звернень та спотворення моїх персональних даних.
зобов'язати Департамент охорони здоров'я Кіровоградської обласної військової адміністрації надати мені об'єктивну, вичерпну і законну відповідь на мої запити від 27.03.2025 та 02.04.2025 року з урахуванням норм ДСТУ 4163:2020, Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних».
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 в адміністративній справі №340/2401/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що 27.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту охорони здоров'я обласної військової адміністрації із запитом, найменованим як «запит на отримання публічної інформації» на отримання роз'яснень щодо повноважень сімейного лікаря в процедурі формування пільгового рецепту на ліки «Весел Дуе Ф» та «Сулодексид». Запит просив розглянути в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Відповідачем відповідь на запит надано 01.04.2025 року вих. №Н-13/06П. За змістом відповіді відповідач, повідомив процедуру та умови отримання безоплатно ліків відповідно до постанови КМУ від 17.08.1998 №1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Наголосив на необхідності отримання ліків за призначенням лікаря та застеріг щодо нетрадиційних методів лікування та самолікування.
02.04.2025 року, вважаючи запитувані питання не розкритими у отриманій відповіді, ОСОБА_1 , вдруге звернувся до Департаменту охорони здоров'я обласної військової адміністрації із запитом про отримання роз'яснень дослівно: «щодо можливості сімейному лікарю виписати мені пільговий рецепт на ліки, які не входять до Національного переліку. Так чи ні». Запит просив розглянути в порядку Закону України «Про звернення громадян».
У відповідь на повторний запит листом від 08.04.2025 року вих. №Н-88/106/о.28, окрім роз'яснень щодо способу лікування, відповідач вказав що сімейний лікар не має можливості виписати пільговий рецепт на ліки, які не входять до Національного переліку. Зауважив, що препарати що надаються безоплатно включаються в національний перелік на основі рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Список діючих речовин, включений до Національного переліку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 року №333.
Позивач вважає отримані відповіді є формальними, та такими що спотворюють особисті персональні данні позивача при розгляді звернень громадян, тому звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі по тексту - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Вимоги до звернення встановлені статтею 5 Закону № 393/96-ВР та відповідачами не ставиться під сумнів відповідність заяв позивача передбаченим Законом № 393/96-ВР вимогам.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (частина 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (частина 3 цієї статті).
Отже, звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 9901/5/17, від 04.07.2018 року у справі № 800/580/17 та від 19.02.2020 року у справі № 9901/268/19.
Крім того, Закон України «Про звернення громадян» закріпив, що контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладається на органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюють органи прокуратури (статті 28, 29), а особи, винні в порушенні вимог вказаного Закону несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України (стаття 24).
Відповідно до статті 14 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону № 393/96-ВР).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (стаття 16 Закону № 393/96-ВР).
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: - об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
З аналізу положень Закону №393/96-ВР випливає, що в разі надходження до органу звернення чи скарги такий орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні чи скарзі обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення у встановлений строк.
Статтею 20 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що відповідач на звернення позивача від 27.03.2025 року надав відповідь 01.04.2025 року та на повторне звернення від 02.04.2025 року 08.04.2025 року відповідно.
Отже, загальний строк розгляду звернень громадян становить один місяць, який у даному випадку відповідачем було дотримано.
При цьому, колегія суддів враховує, що невідкладно, але не пізніше 15 днів, розглядаються звернення, які не потребують додаткового вивчення.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надаючи позивачу відповідь на звернення з дотриманням передбачених Законом термінів, порушень Закону України «Про звернення громадян» не допущено.
Щодо позовних вимог про протиправні дії щодо спотворення персональних даних позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що у відповіді, на перше звернення позивача, від 01.04.2025 року відповідач адресував відповідь «Олександру НЕДІЛЬКУ», вказане обурило позивача, у повторній заяві він вказав на таке звернення, як на спотворення його персональних даних та прохав у подальшому до нього звертатись вказуючи його прізвище, ім'я та по батькові.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI, персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Знеособлення персональних даних це вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу.
Позивач вказує спотворенням його персональних даних, відображення у листі як адресата, якому направляється лист, його прізвища та імені, без зазначення по батькові.
Відповідно до пункту 5.15 ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.07.2020 № 144 (далі по тексту - ДСТУ 4163:2020), адресатами документа можуть бути юридичні особи, їхні структурні підрозділи, конкретні посадові особи та громадяни. Якщо документ адресують фізичній особі, спочатку зазначають власне ім'я та прізвище адресата в давальному відмінку, потім поштову адресу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звернення «Олександру Недільку», відповідає національним стандартам, відповідач дотримався вимог ДСТУ 4163:2020 та не порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних».
Для визнання бездіяльності (дій) протиправними недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Так, зважаючи на законодавчо встановлений обов'язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надіслання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов'язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб, поштою або засобами електронного зв'язку.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31 січня 2024 року в справі № 580/532/23.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 в адміністративній справі №340/2401/25, - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 в адміністративній справі №340/2401/25, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко