12 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/4735/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2025 в адміністративній справі №280/4735/25 за позовом Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якій заявлені вимоги:
- вважати причини пропуску строку на оскарження постанови заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни ВП №44532208 від 14.09.2015 про арешт коштів боржника поважними та поновити цей строк;
- визнати постанову заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни ВП №44532208 від 14.09.2015 про арешт коштів боржника не законною та скасувати її.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/4735/25.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2025 в адміністративній справі №280/4735/25 позовну заяву Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови - залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду, та прийняти нову постанову, якою справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що позивач перебуває в стані припинення та звернувся до банківської установи для закриття банківських рахунків, де повідомили, що на виконанні у банку перебуває постанова про арешт коштів ВП №44532208 від 14.09.2015. Також зазначає, що позивачу не було відомо про існування постанови про арешт коштів. Оскаржувана постанова від 14.09.2015 відповідачем позивачу не направлялася. Позивач ознайомився з нею у Автоматизованій системі виконавчих проваджень за ідентифікатором доступу лише після 17.03.2025, коли ним було отримано на свій запит від 17.02.2025 за вих. №55 постанову про відкриття виконавчого провадження №44532208 з ідентифікатором доступу. Крім того апелянт зазначив, що позивач міг дізнатися про винесення оскаржуваної постанови 17.03.2025, то позивач мав звернутися за оскарженням рішення відповідача до 27.03.2025. Проте, для встановлення істинного складу боргу у розмірі 7 257 339,55 грн та збирання доказів позивачу знадобився тривалий час. Тому, позивач вважає, що лист від Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного МУМЮ (м. Одеса) від 29.05.2025 є вирішальним у зборі доказів позивачем, оскільки підтверджує, що склад розміру боргу (7 257 339,55 грн) є непідтвердженим, а відтак позивач пропустив строк на оскарження постанови, на його думку, з поважних причин. Вважає причини пропуску строку на оскарження постанови заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни ВП №44532208 від 14.09.2015 про арешт коштів боржника поважними.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 06.06.2025 та заявив позовні вимоги щодо визнання постанови заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни ВП №44532208 від 14.09.2015 про арешт коштів боржника не законною та її скасування.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні норми містить ч. 5ст. 74 Закон України «Про виконавче провадження», відповідно до якої, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що загальний строк для звернення до суду з адміністративним позовом становить шість місяців, однак у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, останній становить 10 днів та починає обчислюватись з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
За обставинами цієї справи на виконанні у банку перебуває постанова про арешт коштів ВП №44532208 від 14.09.2015.
Позивач наполягає на тій обставині, що йому не було відомо про існування постанови про арешт коштів ВП №44532208 від 14.09.2015 до 17.03.2025, коли він у Автоматизованій системі виконавчих проваджень за ідентифікатором доступу (після отримання на свій запит від 17.02.2025 за вих. №55 постанови про відкриття виконавчого провадження №44532208 з ідентифікатором доступу) ознайомився із постановою про арешт коштів ВП №44532208 від 14.09.2015.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), та наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, позивач 06.06.2025 року звернувся із позовом, в якому просив визнати протиправною постанову заступника начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Гнідої Юлії Володимирівни ВП №44532208 від 14.09.2015.
Отже, оскарження постанови відбувається більше ніж через 9 років.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не було відомо про існування оскаржуваної постанови про арешт коштів ВП №44532208 від 14.09.2015, та зазначає, що наявність арешту є суттєвою обставиною, яка, як правило, неминуче виявляється в ході діяльності юридичної особи.
Лише посилання позивача на те, що йому не було відомо про існування постанови про арешт коштів протягом тривалого часу (більше 9 років) не може бути виправданням для пропуску строку звернення до суду.
Твердження позивача про те, що оскаржувана постанова відповідачем не направлялася, перевірити неможливо у зв'язку зі знищенням номенклатурних справ (у тому числі реєстрів на відправлену кореспонденцію) за 2015 рік, оскільки відповідно до статті 128 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів державного самоврядування, інших установ, підприємств та організацій із зазначенням строків зберігання документів строк зберігання реєстрів становить - 1 рік.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що допущення можливості оскарження постанови більше ніж через 9 років суперечить принципу правової визначеності та остаточності правовідносин. Законодавець спеціально встановлює строк звернення до суду, щоб забезпечити стабільність правової ситуації.
Також, з позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач вказує про обізнаність щодо винесення оскаржуваної постанови 17.03.2025, отже10-ти денний строк для звернення із даним позовом становить 27.03.2025.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що після ознайомлення з оскаржуваною постановою, у позивача була можливість звернутися до суду щодо її оскарження раніше (до 06.06.2025) та заявити суду клопотання про витребування доказів, однак цього зроблено не було.
Так, на переконання колегії суддів позивач мав реальну, об'єктивну можливість бути ознайомленим із наявністю оскаржуваної постанови та відповідно мав можливість виявити належну зацікавленість до стану своїх прав у відповідному виконавчому провадженні та бажання ознайомитися з матеріалами такого виконавчого провадження, якщо і не в межах десятиденного строку, встановленого кодексом, то хоча б без зайвих зволікань та в межах розумного строку з огляду на встановлення законодавцем для такої категорії спорів скорочених строків звернення до суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обставини, на які покликається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки не перешкоджали зверненню до суду у встановлений строк.
Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі №826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі №487/3042/16-а тощо, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Оскільки доказів на підтвердження наявності обставин, які були об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили звернення до суду у строк, який пропущено, позивачем суду не надано, та матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов правового висновку про відсутність підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Положеннями статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №7" на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2025 в адміністративній справі №280/4735/25,- залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2025 в адміністративній справі №280/4735/25,- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко