Справа № 288/1866/25
Провадження № 2/288/980/25
12 листопада 2025 року селище Попільня
Суддя Попільнянського районного суду Житомирської області Поліщук Р. М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Попільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства,
Позивачка 05.11.2025 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Попільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства.
Разом із позовною заявою позивач подала клопотання про звільнення від сплати судових витрат, що пов'язанні з розглядом справи.
Подане клопотання обґрунтовано тим, що позивач звернулася до суду однак не має доходів для сплати судового збору.
07.11.2025 суд у порядку ч.6 ст. 187 ЦПК України звернувся до Корнинської селищної територіальної громади з метою отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 .
11.11.2025 на адресу суду від Корнинської селищної територіальної громади Житомирського району Житомирської області надійшов лист, згідно якого встановлено, що гр. ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання.
Суддя дослідивши подане клопотання про звільнення від сплати судового збору, приходить до наступного висновку.
При вирішенні питання про відкриття провадження по справі суддею встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам, викладеним у статтях 175, 177 ЦПК України.
1. Згідно частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення, розстрочення сплати судового збору на певний строк або звільнення від сплати такого є правом суду, а не обов'язком.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст. 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Тобто зі змісту вищенаведених положень, вбачається, що звільнення від сплати судового збору є правом суду, а не обов'язком, який, вирішуючи таке питання, враховує майновий стан сторони.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом цієї практики щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
При цьому ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26.07.2005 року, п.п. 63-64).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20.02.2014 року, п. 111).
Так на підтвердження свого майнового стану ОСОБА_1 надано лише відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 11.04.2025 року .
Отже, в силу приписів Закону № 3674-VI, суд, враховуючи майновий стан особи, може звільнити її від сплати судового збору за умови наявності підстав, що визначені частиною 1 статті 8 Закону № 3674-VI.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, повинна навести у своєму клопотанні доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплати ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, єдиною підставою для розстрочення/відстрочення/звільнення від сплати судового збору є майновий стан сторони.
Водночас, надана суду відомість з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору не є доказом того, що розмір судового збору у цій справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Так, із неї слідує, що позивач за попередній календарний 2024 рік отримувала певний дохід.
Крім того, надана відомість сама по собі, не охоплює повний дохід фізичної особи, оскільки, окрім зазначених доказів, доказами, які у своїй сукупності підтверджують дохід фізичної особи, зокрема, є: банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, документи про заборгованість за комунальні послуги, документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження, відомості про відсутність рухомого чи нерухомого майна, від яких позивач може отримувати доходи, тощо.
Тобто, підставою для звільнення від його сплати є такий, обумовлений виключними обставинами, майновий стан сторони, який об'єктивно унеможливлює сплату нею судового збору у відповідному розмірі.
В постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року по справі № 815/2320/18 касаційний суд зробив акцент, що в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди мають встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо) рухомого, нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Княт проти Польщі, заява № 71731/01; п. 63-64 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Єдамський та Єдамська проти Польщі, заява № 73547/01).
Суд зазначає, що скрутне матеріальне становище - це умови існування фізичної особи, які проявляються перш за все при відсутності грошових коштів та інших майнових засобів, що необхідні для задоволення потреб фізичної особи та придбання речей першої необхідності: продуктів харчування, медичних ліків, одягу тощо.
Незадовільний матеріальний стан залежить і від відсутності у особи нерухомості, депозитів, акцій, активів у фінансових установах, документів про відсутність доходів членів сім'ї, довідки про склад сім'ї, відсутність чи наявність виплат соціальної допомоги, тощо.
Тому визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на національні суди покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість якої надано ВРУ та практику ЄСПЛ, як джерело права.
У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 роз'яснено, що судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Kreuz v. Poland» від 19.06.2001, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20.02.2014, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26.07.2005, пункти 63-64).
У зв'язку з цим, при здійсненні правосуддя у цивільних, адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК, КАС України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Відмова у звільненні від сплати судового збору, відстрочці або розстрочці його сплати не порушує положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (про право на справедливий суд), оскільки не перешкоджає вказаній особі у доступі до суду і не ускладнює його таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір, його об'єкти та ставки, підстави і порядок сплати, а також умови звільнення від сплати встановлені законом, тобто справляння судового збору переслідує законну мету.
Водночас, враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що позивачем не надано довідки про склад сім'ї, довідки про відсутність доходів у членів його сім'ї, банківських документів про відсутність на рахунку коштів, документи про наявність або відсутність заборгованості за комунальні послуги, відомості про відсутність рухомого чи нерухомого майна, від яких позивач може отримувати доходи тощо суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Отже, належних доказів, які підтверджують неможливість сплати судового збору або наявність пільг ОСОБА_1 не надано, а самі по собі відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків в яких відсутня інформація щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) їй доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, є недостатнім доказом для висновку визначити й визнати майновий стан останньої таким, щоб звільнити її від сплати судового збору, при цьому, із вказаного документа також не можна визначити, що у заявника немає інших доходів.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в своїй ухвалі від 20.04.2023 року в справі № 990/13/223 зазначила, що з доданих до апеляційної скарги виписки по картці/рахунку з АТ КБ «ПриватБанк» від 16.01.2023 року та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22.03.2023 року № 0210-23-00229 за період з I по IV квартал 2022 року можна визначити, що скаржник не отримував доходів. Проте цих документів недостатньо для висновку визначити й визнати майновий стан скаржника таким, щоб звільнити його від сплати судового збору. З цих документів також не можна визначити, що у скаржника немає інших доходів.
За таких обставин, заявлене позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви не підлягає задоволенню.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року в справі № 503/1904/16, подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що очевидно надає їй підстави не сплачувати судовий збір, тому одночасна відмова у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнання неподаною і повернення позовної заяви, чи іншого процесуального звернення, є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору. Реалізацією особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення позовної заяви, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.09.2024 року в справі №753/660/24, а саме Верховний Суд вказав на те, що у випадку залишення судом клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору без розгляду або відмови в задоволенні такого клопотання суд постановляє ухвалу, яку направляє скаржнику. Отримавши її, скаржник повинен виконати ухвалу суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме подати суду докази сплати судового збору. У випадку якщо скаржник не встигає цього зробити до закінчення строку, наданого судом або встановленого законом на усунення недоліків, він може звернутись до суду із заявою, відповідно, про продовження або поновлення зазначеного строку.
Тому, враховуючи відсутність будь-яких інших доказів наявності обставин, передбачених ст. 8 Закону України «Про судовий збір» для звільнення позивача від сплати судового збору, суд приходить висновку про відмову позивачеві у задоволенні її клопотання, а тому останній належить сплатити судовий збір на загальних підставах.
Враховуючи вищевикладене, позивачу, належить додати до матеріалів позовної заяви документи, що підтверджують сплату нею судового збору за подання до суду позовної заяви в якій заявлено три позовній вимоги немайнового характеру в розмірі - 1211,2 гривень .
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у Жит.обл/ТГ смтПопільня22030101. Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.). Код банку отримувача (МФО) 899998. Рахунок отримувача UA878999980313151206000006743. Код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Попільнянський районний суд Житомирської області (назва суду, де розглядається справа).
2. Відповідно до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається зі змісту ст.49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
Згідно ч.1 ст.22 Закону України № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 року, внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Із змісту пунктів 1.1, 1.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 року, вбачається, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством.
Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
Відповідно п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Пунктом 5 ч.3 ст.175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У своїй позовній заяві позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був мобілізований та на даний час рахується таким, що зник безвісти.
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст.135 СК України.
Позивач звернулась до суду з вимогою про визнання батьківства в позовному провадженні та зазначила відповідачем ОСОБА_2 та Попільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства, однак позовна заява не містить обґрунтування вимог до цих відповідачів, зі змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає не визнання чи оспорення прав позивача саме діями відповідача.
3. Також суд звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено воєнний стан.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено військовий обов'язок. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
З копії сповіщення сім'ї №143 від 22.05.2024 року вбачається, що солдат ОСОБА_2 , 19 травня 2024 року зник безвісти.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа, зникла безвісти за особливих обставин - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Статтею 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» визначено, що набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.
Статтею 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» визначено, що розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім'ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім'ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.
Однак, матеріали позову відомостей з вищевказаного Реєстру не містять, рішення суду про визнання його у порядку, визначеному ЦПК України, безвісно відсутнім або до моменту оголошення його померлим стороною позивача також не надано. Разом з тим, даний факт є суттєвим для правильності та законності вирішення даної категорії справ.
4. Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати батьківство та внести відповідні зміни до актового запису про народження позивача.
Як вбачається зі змісту ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
Згідно ч.1 ст. 22 Закону України № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 року, внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.
Із змісту пунктів 1.1, 1.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 96/5 від 12.01.2011 року, вбачається, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством.
Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
Натомість позивачем, до позову не додано доказів звернення до належних органів ДРАЦС України, та отримання ним висновку про відмову внесення змін до актового запису, за таких обставин позивачу необхідно надати такі докази.
5. Щодо заявленого клопотання про витребування доказів, а саме з В/Ч НОМЕР_1 , акт службового розслідування за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 , суд зазначає, що відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Враховуючи вищевикладене, позивачу необхідно надати докази того, які заходи вона вживала самостійно заходи для отримання доказів, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
6. Крім того, відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (абз. 4-5 ч. 6 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України (абз. 8 ч. 6 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Відповідно до п. 4 вказаного Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою КМУ № 884 від 30.11.2016 (зі змінами), рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення приймає командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) після розгляду заяви про виплату та додані до неї документи, передбачені вказаним Порядком.
Однак матеріали позовної заяви не містять відомостей про наявність чи відсутність у ОСОБА_2 дружини, матері, батька, дітей чи інших родичів, які мають право на вчинення дій в питанні пошуку свого сина (батька) і отримання грошового забезпечення чи інших виплат та мають бути залучені заінтересованими особами у справі.
За загальним правилом в даній категорії справ відповідачами мають бути залучені родичі безвісти зниклої особи. Також до справи у відповідному статусі (відповідач/третя особа) мають бути залучені інші особи, на права та інтереси яких може вплинути рішення суду.
За таких обставин позивач має визначитись з колом осіб права та інтереси яких може вплинути рішення суду.
Суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивачів на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За наведених обставин, позивачу слід надати термін для виправлення зазначених недоліків у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись статтею 185 ЦПК України,
У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Попільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання батьківства - залишити без руху та надати позивачу строк для виправлення недоліків, не більше як 5 (п'яти) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити позивачу, що якщо він відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Ухвала суду в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Суддя Попільнянського
районного суду Р. М. Поліщук