Рішення від 22.09.2025 по справі 296/2123/22

Справа № 296/2123/22

2/296/537/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2025 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі

головуючого судді Адамовича О.Й.,

за участі секретаря судового засідання Світко Т.І.,

представника позивача за довіреністю Гунько С.М..

представника відповідача Леончук К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 23.02.2022 №01-14-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників);

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 28.02.2022;

- стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.02.2022 до дня ухвалення судом рішення;

- визнати неправомірними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 щорічних оплачуваних відпусток при звільненні та протягом двох років підряд та зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області надати ОСОБА_1 щорічні оплачувані відпустки за період із 01.08.2017 по 22.11.2019 та 21 календарний день за час роботи у виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- визнати неправомірними дії управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 №51, 52 та зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в сумі 3286,36 грн.

В обґрунтування позову вказав, що наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 23.02.2022 року №01-14-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач був звільнений з роботи з 28 лютого 2022 року у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст.40 КЗпП України.

Вважає таке звільнення незаконним, оскільки відповідачем грубо порушено процедуру звільнення при скороченні чисельності штату працівників, зокрема відповідач не повідомив належним чином позивача про його звільнення за два місяці у зв'язку з скороченням чисельності штату працівників згідно п. 1 ст.40 КЗпП України, не запропонував всі вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, які позивач може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду роботи. Крім того, відповідачем порушено процедуру призупинення Фондом соціального страхування України реорганізації структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та всі пов'язані з цим заходи у зв'язку із введенням військового стану на всій території України.

Зауважує, що після судового рішення фактично він був поновлений на роботі формально, так як відповідач не ввів скорочену посаду позивача в діючий штатний розпис відповідача та не допустив позивача до виконання попередніх трудових обов'язків, які встановлені при укладанні трудового договору посадовою інструкцією позивача від 01.08.2017 року, чим відповідно, не виконав рішення судів, які набрали законної сили і тому підстав для звільнення позивача з 28.02.2022 за п. 1 ст. 40 КЗпП України не було.

Також відповідач не надав позивачу згідно його заяв гарантованих Конституцією України щорічних оплачуваних відпусток при звільненні та протягом двох років підряд, чим порушив порядок звільнення та не виконав рішення судів, що набрали законної сили. Позивачу не нараховано та не виплачено заробітну плату за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№51,52 та доведеному в судовому порядку по справі позивача до відповідача по справі №296/12153/19, тобто не здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2022 року головуючим суддею у справі №296/2123/22 було визначено суддю Шалоту К.В. та справу передано судді для розгляду.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира Шалоти К.В. від 25.07.2022 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27.09.2022 ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 25 липня 2022 року скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суддя Корольовського районного суду м.Житомира Шалота К.В. заявив самовідвід та ухвалою від 12.10.2022 задовольнив такий самовідвід від розгляду цивільної справи №296/2123/22.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2022 головуючим суддею у справі №296/2123/22 було визначено суддю Петровську М.В. та справу передано судді для розгляду.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира Петровської М.В. від 08 листопада 2022 у вищевказаній справі відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін та призначено судове засідання.

18.11.2024 постановлено ухвалу про повернення ОСОБА_1 судового збору у розмірі 992,40 грн.

15.12.2022 від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву у якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що твердження щодо ненадання щорічних оплачуваних відпусток при звільненні та протягом двох років підряд є безпідставними, оскільки 29.12.2017 позивач при звільненні за період з 01.08.2017 по 29.12.2017 отримав грошову компенсацію за невикористану відпустку. За період 2018-2019 позивач отримав грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки з моменту поновлення на роботі та до моменту звільнення, що підтверджується відповідним наказом №36-ОД від 11.03.2020. Вважає, що за ненадання відпустки відповідач вже поніс відповідальність у вигляді компенсації середнього заробітку час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку із незаконним звільненням через ненадання відпустки. А чинним законодавством не передбачено понесення подвійної відповідальності за один і той самий вид порушення. Твердження щодо не введення скороченої посади в штатний розпис та не допуск до виконання попередніх трудових обов'язків також є безпідставними, оскільки позивача було поновлено не в новий штат, а на посаду, яка була передбачена старим штатним розписом та з якої позивач був звільнений. Роботодавець не наділений правом введення у штат чи виведення зі штату посад, оскільки це виключна прерогатива Правління Фонду згідно повноважень, перелічених у ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України» №1105. Із наведеного випливає, що поновити працівника у штаті підприємства, де його посада не передбачена, відповідач не міг, оскільки такі питання не належать до кола його повноважень та компетенції. Однак, законом та підзаконними нормативними актами не заборонено приймати працівників поза штатом. В інший спосіб роботодавець не міг би виконати рішення суду. Що стосується питання тимчасової посадової інструкції, з якою позивач був ознайомлений, то слід зазначити, що посадові інструкції затверджуються керівником або уповноваженим ним органом. Після того, як посадова інструкція затверджена, вона обов'язково має бути доведена до відома працівника під підпис. Оскільки посада позивача діючим штатним розписом не передбачена, тому на цю посаду розроблялась тимчасова посадова інструкція головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, яка визначала коло обов'язків поновленого працівника (затверджена 24.11.2021). З тимчасовою посадовою інструкцією позивач ознайомився під підпис 25.11.2021. Що стосується змін істотних умов праці (зміни основної трудової функції - посадових обов'язків, які діяли при укладенні трудового договору) позивач був з ними ознайомлений 25.11.2021. Зважаючи на відсутність позивача на роботі (перебування у відпустці, пізніше відкрито електронний листок непрацездатності) 25.01.2022 позивачу було надіслано повідомлення поштовим відправленням з описом в якому зазначалося про те, що у разі незгоди позивача продовжувати роботу в нових умовах трудовий договір з ними може бути припинено до 28.02.2022 за п.6 ст. 36 КЗпП України. З даним листом позивач ознайомився під підпис 14.02.2022. Також посилання позовна щодо незаконного звільнення 28.02.2022 року не заслуговує на увагу з тих підстав, що відповідач у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці виконав всі вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про звільнення та пропонування вільних вакантних посад з моменту попередження до дня розірвання трудового договору. Ненадання згоди позивача на пропозиції зайняти посади в штаті свідчить про небажання працювати. Позовна вимога щодо нарахування та виплати позивачу частини заробітної плати за листопад, грудень 2021 та лютий 2022 у розмірі встановленому Правлінням ФСС України від 10.10.2017 №51, №52 є безпідставною, оскільки всі виплати, на які працівник мав право, йому встановлені відповідно до тих нормативних документів, які діяли на момент виникнення цих прав - 29.12.2017. Крім того, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (т. 2 а.с.132-139).

16.01.2023 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив у якій просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що питання надання щорічних оплачуваних відпусток, в тому числі при звільненні, чітко визначений міжнародно-правовими актами, Конституцією України, Законом України «Про відпустки» та КЗпП України, згідно яких позивач має право на отримання щорічних оплачуваних відпусток по наданих заявах Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, в тому числі при звільненні та протягом двох років підряд і це право є непорушним відповідно до статей 8, 21 та 45 Конституції України, міжнародно-правових актів та Законодавства України. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у своєму відзиві стверджує, що ним понесено відповідальність у вигляді компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що не відповідає дійсності, так як Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) сформувала правовий висновок про те, що: «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату». Більш того, згідно п.2 ч.1 ст.82 КЗпП та п.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про відпустки», час оплачуваного вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Однак всупереч вищевказаному, до дня звільнення позивача - 28.02.2022 року вищевказані щорічні оплачувані відпустки не були надані позивачу, при тому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області повторно аналогічно не надало відпустки при звільненні, які були предметом розгляду у суді по справі позивача до відповідача № 296/897/18. Також Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області не надало позивачу гарантованих міжнародними правовими актами та Конституцією України щорічних оплачуваних відпусток, в тому числі при звільненні та протягом двох років підряд за період із 01.01.2018 року по 22.11.2019 рік по заяві позивача від 11.11.2019 року, яка була подана після отримання позивачем попередження про його звільнення його із роботи від 06.11.2019 року № 11-2146. Вказує, що позивач працював в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області безперервно із дня прийняття на роботу - 01.08.2017 по день звільнення - 28.02.2022 і враховуючи вищевказане мав право користуватись всіма Конституційними і трудовими правами, враховуючи право позивача на отримання щорічних оплачуваних відпусток за цей проміжок часу, в тому числі при звільненні. Повернення позивачем виплат грошових коштів за невикористані відпустки при незаконному звільненні позивача не є предметом спору у даній справі. Звертає увагу суду, що накази Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 21.12.2017 року № 466-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 22.11.2019 року № 01-134-к «Про звільнення ОСОБА_1 », на підставі яких були здійснені виплати грошових компенсацій за невикористанні відпустки, скасовані рішенням Корольовського районного суду ч. Житомира від 05.11.2019 року по справі позивача до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області № 296/897/18 та постанови Житомирського апеляційного суду від 24.11.2021 року по справі позивача до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області № 296/12153/19 відповідно, і в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають. Крім того, у відзиві Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області посилається лише на видачу наказу від 24.11.2021 року№01-12-к, однак вищевказаний наказ про поновлення позивача виданий формально, так як позивачу не відновили дію умов його трудового договору від 01.08.2017 року, а саме: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області 24.11.2021 року не ввів скорочену посаду позивача у діючий штатний розпис та не допустив позивача до виконання його трудових обов'язків, які обумовлені його трудовим договором - посадовою інструкцією позивача від 01.08.2017 року і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області поновило позивача на роботі шляхом обману на іншу неіснуючу посаду надавши позивачу незаконно складену Тимчасову посадову інструкція від 24.11.2021 року без відповідного наказу та без згоди позивача. Отже, відповідно до діючого штатного розпису Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, який введений в дію з 01.04.2019 року, посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління, на яку поновили позивача наказом від 24.11.2021 року № 01-12-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », взагалі не існує і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області спеціально для позивача видає незаконну нову Тимчасову посадову інструкцію від 24.11.2021 року на не існуючу посаду, яка немає нічого спільного із посадою позивача і з якою позивач не був згоден, тобто Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області не поновило умови трудового договору позивача від 01.08.2017 року та не повністю виконало постанову Житомирського апеляційного суду від 24.11.2021 року у справі № 296/12153/19 щодо поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління ВД ФССУ у Житомирській області із 23 листопада 2019 року і тому підстав для звільнення позивача з 28.02.2022 року за п.1 ст.40 КЗпП не було. Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області грубо порушено процедуру звільнення при скороченні чисельності і штату працівників, зокрема не повідомлено належним чином позивача про його звільнення за 2 місяці у зв'язку з скороченням чисельності штату працівників згідно п.1. ст.40 КЗпП України; не запропонував всі вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, які позивач може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду роботи, при тому грубо порушено Конституційні та трудові права позивача щодо рівності трудових прав громадян, а саме: обмеження права позивача самому обирати вакантну посаду. Більш того Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області порушено процедуру призупинення Фондом соціального страхування України реорганізації структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та всі пов'язані з цим заходи у зв'язку із веденням військового стану на всій території України. Також позивачу не нарахована та не виплачена заробітна плата за листопад, грудень2021 року та лютий 2022 року в розмірі встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№51,52, що підтверджено Управлінням Держпраці у Житомирській області та доведеному в судовому порядку по справі позивача до відповідача по справі №296/12153/19, тобто не здійснено остаточний розрахунок при звільненні (т. 2 а.с.169-213).

20.01.2023 від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області надійшли письмові заперечення в яких викладено обставини аналогічні обставинам зазначеним у відзиві (т.3 а.с. 11-16).

07.11.2023 постановою Житомирського апеляційного суду скасовано ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира та ухвалено нове рішення яким замінено відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

17.01.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Зазначає, що вимоги позивача про надання йому відпусток за період з 01.08.2017 по 22.11.2019 не передбачені законодавством, оскільки Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області за вказаний період уже виплачено компенсацію. Отже, на момент попередження про звільнення позивача у 2021 році право на відпусту за вищенаведений період відсутнє. У позовній заяві, не погоджуючись зі звільненням, позивач зазначає про невиконання, на його думку, УВД ФСС України у Житомирській області рішень судів у справі № 296/897/18 та № 296/12153/19. Однак, предметом розгляду цих справ було звільнення позивача у 2017 та 2019 роках відповідно, суди надавали оцінку спірним правовідносинам, що виникли між позивачем та УВД ФСС України у Житомирській області у відповідний період, підстави щодо його звільнення, порядок вивільнення тощо. У разі незгоди з виконанням УВД ФСС України у Житомирській області вищенаведених рішень судів, позивач мав можливість скористатися правами, наданими йому, зокрема, ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України. Також вимога позивача про поновлення його на посаді в УВД ФСС України у Житомирській області, тобто в юридичній особі яку припинено, є неефективним способом захисту прав, оскільки не дозволить в подальшому позивачу реалізувати свої права (приступити та виконувати роботу, отримувати заробітну платню за виконану роботу тощо). Крім того, законодавчо визначений механізм щодо поновлення позивача на роботі в УВД ФСС України у Житомирській області Пенсійним фондом відсутній. У правовідносинах, які склалися між сторонами цього спору, вимагати від відповідача (Головного управління) в примусовому порядку поновити позивача на посаді в УВД ФСС України у Житомирській області є неналежним способом захисту і є неможливим до виконання. Позивача було звільнено з посади, яка не відносить до публічної служби, а тому його прийняття на посаду державного службовця без проведення конкурсу та лише на підставі рішення суду є неможливим (т.4 а.с.20-22).

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 09.04.2024 провадження у справі закрито з посиланням на положення пункту 1 частини першої ст. 255 ЦПК України, а саме з підстав віднесення розгляд справи до компетенції адміністративного суду (т. 4 а.с.160-134).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05.06.2024 ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 09.04.2024 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 року дану справу передано судді Адамовичу О.Й. для розгляду.

09.07.2024 постановлено ухвалу про витребування доказів.

08.10.2024 постановлено ухвалу про витребування доказів.

Представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у поданих заяв по справі та з урахуванням додаткових пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову повністю з підстав викладених у поданих заявах по справі та просила врахувати письмові пояснення надані в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи та оцінивши зібрані докази, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2017 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №68-к позивача прийнято у порядку переведення з виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління Фонду з 01.08.2017 (т. 1 а.с. 214, а.с.216).

21.12.2017 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №466-к позивача звільнено з роботи 29.12.2017 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 2 а.с. 140).

05.11.2019 рішенням Корольовського районного суду міста Житомира у цивільній справі №296/897/18 визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 21.12.2017 № 466-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління Фонду з 29.12.2017; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2017 до 05.11.2019 у сумі 194 813,81 грн (т. 1 а.с. 220-224).

05.11.2019 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-123-к скасовано п. 1 наказу Фонду від 21.12.2017 №466-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 29.12.2017; зобов'язано виплатити позивачу середньомісячний заробіток у межах платежу за один місяць у сумі 9 296 грн (т.1 а.с. 225).

06.11.2019 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області винесено попередження про майбутнє звільнення 09.01.2020 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою згідно ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1 а.с.226).

21.11.2019 позивач подав на ім'я начальника Управління Фонду заяву, в якій просив звільнити його 22.11.2019 у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов трудового договору та діючого колективного договору згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України (т.1 а.с. 227).

22.11.2019 наказом Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-134-к позивача звільнено з роботи 22.11.2019 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (т. 1 а.с.228).

11.03.2020 наказом Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №36-ОД наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 44 дні невикористаної щорічної відпустки за час вимушеного оплаченого прогулу, у т.ч. за 14 календарних днів за період роботи з 30.12.2017 по 31.07.2018, за 24 календарних дні за робочий рік з 01.08.2018 по 31.07.2019, за 6 календарних днів за період роботи з 01.08.2019 по 05.11.2019 (т. 2 а.с. 141).

24.11.2021 постановою Житомирського апеляційного суду скасовано рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 червня 2021 року та ухвалено нове судове рішення. Визнано незаконним та скасовано наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 22 листопада 2019 року №01-134-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 23 листопада 2019 року. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 210 872 грн.41 коп. Визнано незаконними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопада 2019 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№51,52 та матеріальної допомоги для вирішення соціального-побутових питань за 2019 рік у розмірі, передбаченому колективним договором управління та відділень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 18 квітня 2018 року. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину неотриманої заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2 002 грн. 62 коп. Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу головного спеціаліста Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у сумі 7 200 грн (т.1 а.с. 229-234).

24.11.2021 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-12-к скасовано наказ Фонду від 22.11.2019 №01-134-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено позивача на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 23.11.2019; зобов'язано виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 210872,41 грн, частину неотриманої заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2002,41 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 7200,00 грн (т.1 а.с. 225).

24.11.2021 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-13-к встановлено ОСОБА_1 посадовий оклад у розмірі 4700 грн на місяць та щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу(940 грн) (т. 2 а.с.48).

25.11.2021 позивач подав на ім'я в.о. начальника Управління Фонду заяву, в якій просив надати йому невикористані щорічні відпустки за період з 01.08.2017 по 31.12.2021 та додаткову відпустку за період роботи з 01.08.2017 по 31.12.2017, а також надати матеріальну допомогу на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки (т.2 а.с.15-16).

01.12.2021 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-97-кв надано ОСОБА_1 щорічну основну відпустку тривалістю 16 календарних дні за період роботи з 23.11.2019 по 31.07.2020; щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за період роботи з 01.08.2020 по 31.07.2021; щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 01.08.2021 по 31.12.2021, а саме починаючи з 13 грудня 2021 року по 3 лютого 2022 року. Також надано матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 2 а.с.19).

09.12.2021 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області адресовано позивачу лист в якому вказано, що у зв'язку із відкриттям вакантних посад у відділеннях управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області пропонують ОСОБА_1 переведення на посади згідно додатку, а саме головний спеціаліст перевірки обґрунтованості видачі листів непрацездатності Хорошівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 25.12.2021 по 28.02.2022 та головний спеціаліст по роботі зі страхувальниками Ємільчинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 23.12.2021 по 28.02.2022 (т. 2 а.с.43).

10.12.2021 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області винесено попередження про майбутнє звільнення 28.02.2022 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою згідно ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. У вказаному попередженні повідомлено, що відповідно до постанови правління Фонду соціальне страхування України від 18.11.2021 № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» з 1 березня 2022 року гранична чисельність працівників Фонду соціального страхування України буде скорочена на 7 відсотків. Таким чином, з 1 березня 2022 року в управлінні та відділеннях управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області відбудуться зміни в організації виробництва і праці, в тому числі припинення ряду відділень управління, скорочення чисельності та штату працівників. Дана ситуація унеможливлює введення у штатний розпис управління додаткових посад, а посада головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, на яку ОСОБА_1 поновлено за рішенням суду, відсутня у штатному розписі управління, затвердженому наказом управління від 24.01.2019 №01-5-к. У зв'язку із вищевикладеним та зважаючи на відмову ОСОБА_1 від вакантних штатних посад, які запропоновані йому згідно листа управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 09.12.2021 № 11-2683, він підлягаєте звільненню згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України 28.02.2022 з виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1 а.с.236, т.2 а.с. 151).

24.12.2021 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області адресовано позивачу лист в якому вказано, що згідно листа від 10.12.2021 № 11-2687 ОСОБА_1 був попереджений про скорочення 28.02.2022 посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, яку він обіймає. 23.12.2021 затверджено штатні розписи управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області та його відділень, які вводиться в дію з 01.03.2022 (Наказ управління виконавчої дирекції Фонду від 23.12.2021 № 266-0Д «Про введення в дію структури та штатного розпису»). Враховуючи вищезазначене пропонують ОСОБА_1 з 01.03.2022 посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг Новоград- Волинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області з посадовим окладом 6600 грн. та умовами оплати праці відповідно до Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 № 52 (зі змінами) та Колективного договору зі збереженням встановленого режиму роботи (т.2 а.с.152).

05.01.2022 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Житомирській області Сивком В.В. проведено захід державного контролю Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у ході якого виявлено наступні порушення: про зміну істотних умов праці (про зміну основної трудової функції - посадових обов'язків, які діяли при укладенні трудового договору) ОСОБА_1 не повідомлений Управлінням не пізніше ніж за 2 місяці; при поновленні ОСОБА_1 на роботі відповідно до наказу по Управлінню від 24.11.2021 №01-12-к. в.о. начальником Управління 24 листопада 2021 року було затверджено тимчасову, посадову інструкцію головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, якою у порівнянні з посадовою інструкцією від 01.08.2017 було змінено основну трудову функцію працівника, передбачену при укладенні трудового договору з ним; попередження про наступне вивільнення за скороченням штату було надано Харитонюку для ознайомлення 10.12.2021, а нові штатні розписи відділень Управління затверджені 23.12.2021, а тому не всі наявні вакантні посади були запропоновані ОСОБА_1 . Управлінням (т. 2 а.с.44).

25.01.2022 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області адресовано позивачу лист в якому вказано, що на виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24.11.2021 року по справі №296/12153/19 ОСОБА_1 поновлено на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту. 25.11.2021 ОСОБА_1 ознайомлено з Тимчасовою посадовою інструкцією головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, яка затверджена 24.11.2021. Також вказано, що у разі незгоди ОСОБА_1 продовження роботи в нових умовах з 25.01.2022 трудовий договір з ним може бути припинений до 28.02.2022 за пунктом 6 статті 36 КЗпП України (т. 1 а.с.240).

01.02.2022 позивач повторно подав на ім'я в.о. начальника Управління Фонду заяву, в якій просив надати йому невикористані щорічні відпустки за період з 01.08.2017 по 22.11.2019 та додаткову відпустку за період роботи з 01.08.2017 по 31.12.2017, а також надати матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік (т.2 а.с.17).

14.02.2022 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області адресовано позивачу лист в якому вказано, що відповідно до наказу управління виконавчої дирекції Фонду від 23.12.2021 №266-ОД "Про введення в дію структури та штатного розпису" пропонують ОСОБА_1 з 01.03.2022 року посаду головного спеціаліста відділу медичних та соціальних послуг Новоград-Волинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області з посадовим окладом 6600 грн або посаду головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення Новоград-Волинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області з посадовим окладом 6600 грн та умовами оплати праці відповідно до Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 № 52 (зі змінами) та Колективного договору зі збереженням встановленого режиму роботи (т.2 а.с.153).

21.02.2022 позивач подав на ім'я в.о. начальника Управління Фонду заяву, в якій просив до дня свого звільнення надати відповідь про результати розгляду його заяви від 01.02.2022 року щодо надання відпусток при звільненні, надати для ознайомлення документи щодо процедури скорочення чисельності та штату працівників Фонду із 01,03.2022 року та аргументовану відповідь щодо повторних незаконних дій відповідача щодо не нарахування та не виплати заробітної плати позивачу згідно постанов правління Фонду від 10.10.2017 року № 51 та № 52, але в порушені вимог статей 15,19, та 20 Закону України «Про звернення громадян» відповіді не отримав (т.1 а.с. 241-242).

23.02.2022 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області Фонду соціального страхування України №01-14-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області 28.02.2022 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 календарні дні за період роботи з 01.08.2021 по 28.02.2022; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день у кількості 2 календарні дні за період роботи з 01.08.2021 по 28.02.2022; вихідну допомогу згідно з ст. 44 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1 а.с. 215).

18.03.2022 року наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №98-ОД внесено зміни до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 28.02.2022 №84-од "Питання виконання постанови правління Фонду соціального страхування України від 18.11.2021 №35", а саме, у пункті1 слова "до 01 квітня 2022року" замінити "до 01 червня 2022 року" (т. 2 а.с.46).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Вирішуючи питання дотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області процедури звільнення позивача з підстав скорочення чисельності і штату працівників відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суд виходить з наступного.

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначається, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Отже роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом ВД ФССУ від 17 грудня 2021 року № 621-ОД «Про затвердження граничної чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області» була затверджена чисельність працівників управління та відділень управління ВД ФССУ у Житомирській області у кількості 135 штатних одиниць (т.3 а.с.122).

Наказом управління виконавчої дирекції Фонду від 23.12.2021 року № 266-ОД «Про введення в дію структури та штатного розпису» пунктами 1-6 була введена в дію з 01.03.2022 року структура та штатні розписи управління та Бердичівського, Житомирського, Коростенського та Новоград-Волинського відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області та одночасно в пункті 7 встановлено, що до 28.12.2021 з дотриманням вимог частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України у порядку і терміни, встановлені вимогами статті 492 Кодексу законів про працю України, персонально, письмово попередити працівників про зміни в організації виробництва і праці; зміну істотних умов праці, скорочення чисельності та штату працівників та про наступне їх звільнення (т.3 а.с.123-124, 141-142).

Тобто нові штатні розписи відповідача, які вводились в дію з 01.03.2022 року були затверджені та погоджені 23 грудня 2021 року, при цьому підставою звільнення ОСОБА_1 , відповідно до наказу від 23 лютого 2022 року № 01-14-к «Про звільнення ОСОБА_1 » (т.1 а.с.215), було повідомлення від 10.12.2021 року № 11-2687. Тобто повідомлення позивача про майбутнє звільнення мало місце ще до затвердження нових штатних розписів, хоча попередження позивача 10.12.2021 року відбулося також на піставі постанови правління Фонду соціальне страхування України від 18.11.2021 № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» з 1 березня 2022 року і роботодавцю було відомо про майбутнє затвердження нових посад (т.1 а.с.236).

Порушення відповідачем трудового законодавства було встановлено Управлінням Держпраці у Житомирській, яке видало припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЖТ0002/64/АВ/П від 02.01.2022 року, а саме порушень ч.3 ст.32 та ч.3 ст.492 КЗпП України та вказано, що попередження про наступне вивільнення за скороченням штату було надано Харитонюку для ознайомлення 10.12.2021, а нові штатні розписи відділень Управління затверджені 23.12.2021 року, а тому не всі наявні вакантні посади були запропоновані ОСОБА_1 управлінням. Припис був вручений відповідачу для виконання та поставлені строки для усунення порушень до 05.02.2022 року (т.2 а.с.44).

На виконання припису № ЖТ0002/64/АВ/П від 02.01.2022 року, відповідач листом від 14.02.2022 року № 11-330 знову запропонував ОСОБА_1 не всі вакантні посади відповідно до наказу Відповідача від 23.12.2021 року № 266-ОД «Про введення в дію структури та штатного розпису» (т.3 а.с.140-152), а лише дві вакантні посади: головного спеціаліста Новоград-Волинського відділення Управління ВД ФССУ у Житомирській області: відділу медичних та соціальних послуг та відділу страхових виплат та матеріального забезпечення.

Твердження представника відповідача про те, що інші 52 посади не могли бути запропоновані, оскільки вони були запропоновані іншим працівникам не беруться судом до уваги, так як вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада на яку не укладений трудовий договір. За умов зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, скорочення чисельності та штату працівників роботодавець зобов'язаний запропонувати усі вакантні посади і у разі конкуренції працівників застосувати положення ст. 42 КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Системний аналіз вищевказаних норм КЗпП України дозволяє суду дійти висновку про те, що трудовим законодавством встановлено принцип пріоритетного працевлаштування працівників, які підлягають скороченню. Вказаний принцип застосовується не менше ніж протягом двох місяців до часу звільнення працівника та розповсюджується на всі випадки звільнення вакансій на підприємстві. Тобто в разі звільнення вакантної посади на підприємстві, де відбувається скорочення чисельності або штату працівників, така посада має бути запропонована в тому числі тим працівникам, яким вона підходить за відповідною професією чи спеціальністю та які підлягають скороченню. При цьому, в разі наявності згоди на переведення на вакантну посаду від декількох працівників, один з яких підлягає скороченню, посада має бути надана тому з них, хто має переважне перед іншими працівниками право на зайняття цієї посади за критеріями, викладеними в ст.42 КЗпП України.

Відповідачем не надано суду доказів того, що працівники, які були переведені на роботу за новим штатним розписом мали переважне право перед позивачем на таке переведення.

Не надано суду доказів і того, що в управлінні була створена відповідна комісія з визначення переважного права або в іншій спосіб визначалось таке право.

Крім того суд погоджується з доводами позивача, що його посада взагалі була відсутня в діючому штатному розписі відповідача.

24 листопада 2021 року Житомирським апеляційним судом по справі № 296/12153/19 було прийнято рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту із 23 листопада 2019 року. Однак відповідач не ввів скорочену посаду ОСОБА_1 в діючий штатний розпис (посада головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління ВД ФССУ у Житомирській області відповідно до діючого штатного розпису Відповідача, який діє з 01.04.2019 року, більше не існувала). Відповідач не поновив умови трудового договору ОСОБА_1 , який незаконно був припинений, не відновив виконання попередніх трудових обов'язків, які встановлені при укладанні трудового договору посадовою інструкцією ОСОБА_1 від 01.08.2017 року, а прийняв Тимчасову посадову інструкцію від 24.11.2021 року на посаду, яка була відсутня у штатному розписі.

Усталеною практикою Верховного Суду, сформованою постановами Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18-ц, від 10 лютого 2021 року по справі № 569/13347/18, від 31 травня 2021 року по справі № 0840/3202/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц визначено, що для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену (виведену) посаду в свій діючий штатний розпис.

Отже порушення позивачем приписів частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України є підставою для скасування наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 23.02.2022 №01-14-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників ).

Крім того суд вважає доведеними твердження позивача про незаконність його звільнення з підстав порушення права на відпустки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Корольовського районного суду у м. Житомирі від 05.11.2019 по справі № 296/897/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області позивача поновлено на роботі зокрема з тих підстав, що відповідач не забезпечив право працівника на відпустку. Позивача було звільнено 29.12.2017 року згідно наказу від 21.12.2017 року №466-к (т.2 а.с. 140) без надання відпустки за 34 календарних днів невикористаної відпустки, у тому числі 13 календарних днів за період роботи з 01.08.2017 року по 29.12.2017 року, 21 календарних днів за час роботи у виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

За вказані дні невикористаної відпустки була виплачена компенсація (п. 2.2. наказу №466-к).

При цьому судом встановлено, що обставити протиправного не надання відповідачем відпустки позивачу за його заявою перед звільненням також підтверджені постановою Управління держпраці у Житомирській області від 19 січня 2018 року №ЖИ34/06-03-042/1052, якою встановлено порушення відповідачем ч.1 ст.3 ЗУ «Про відпустки», а саме не надання невикористаної відпустки за бажанням працівника ОСОБА_1 при його звільненні та у зв'язку з чим на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області накладено штраф у розмірі 3 200,00 грн.

Також постановою Житомирського апеляційного суду від 24.11.2021 року по справі № 296/12153/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, встановлено незаконність звільнення позивача, визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 22.11.2019 року №01-134-к «Про звільнення ОСОБА_1 », який став підставою для виплати грошової компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до постанови апеляційного суду позивача було поновлено на посаді головного спеціаліста управління ВД ФССУ у Житомирській області із 23 листопада 2019 року.

Зокрема відповідно до п.2.2. наказу від 22.11.2019 №01-134-к позивачу було виплачено компенсацію за 1 календарний день невикористаної частини відпустки за період роботи з 06.11.2019 по 22.11.2019 ( т.1 а.с.228).

Також 11.03.2020 за наказом Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №36-ОД виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 44 дні невикористаної щорічної відпустки за час вимушеного оплаченого прогулу, у т.ч. за 14 календарних днів за період роботи з 30.12.2017 по 31.07.2018, за 24 календарних дні за робочий рік з 01.08.2018 по 31.07.2019, за 6 календарних днів за період роботи з 01.08.2019 по 05.11.2019 (т. 2 а.с. 141).

25.11.2021 позивач подав на ім'я в.о. начальника Управління Фонду заяву, в якій просив надати йому з 13.12.2021 року невикористані щорічні відпустки за період роботи з 01.08.2017 по 31.12.2021 та додаткову відпустку за період роботи з 01.08.2017 по 31.12.2017 (т.2 а.с.15-16).

На підставі поданої заяви 01.12.2021 за наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №01-97-кв надано ОСОБА_1 щорічну основну відпустку тривалістю 16 календарних дні за період роботи з 23.11.2019 по 31.07.2020; щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за період роботи з 01.08.2020 по 31.07.2021; щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 01.08.2021 по 31.12.2021, а саме починаючи з 13 грудня 2021 року по 3 лютого 2022 року. Також надано матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 2 а.с.19).

01.02.2022 позивач повторно надіслав на ім'я в.о. начальника Управління Фонду заяву, в якій просив надати йому з 21.02.2022 року невикористані щорічні відпустки за період з 01.08.2017 по 22.11.2019 та 3 дні додаткової відпустки за період роботи з 01.08.2017 по 31.12.2017, а також надати матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік (т.2 а.с.17-18).

Заяви від 01.02.2022 та від 21.02.2022 щодо надання відпустки при звільненні залишені роботодавцем без відповіді.

Як вказувалося вище, 23.02.2022 наказом Управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області Фонду соціального страхування України №01-14-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області 28.02.2022 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 календарні дні за період роботи з 01.08.2021 по 28.02.2022.

Отже з матеріалів справи вбачається, що позивачу було компенсовано 21 календарний день відпустки за час роботи у виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; 34 календарних днів невикористаної відпустки, у тому числі 13 календарних днів за період роботи з 01.08.2017 року по 29.12.2017 року; за 44 дні невикористаної щорічної відпустки за час вимушеного оплаченого прогулу, у т.ч. за 14 календарних днів за період роботи з 30.12.2017 по 31.07.2018, за 24 календарних дні за робочий рік з 01.08.2018 по 31.07.2019, за 6 календарних днів за період роботи з 01.08.2019 по 05.11.2019; за 1 календарний день невикористаної частини відпустки за період роботи з 06.11.2019 по 22.11.2019.

За заявою позивача йому надано щорічну основну відпустку тривалістю 16 календарних дні за період роботи з 23.11.2019 по 31.07.2020; щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дні за період роботи з 01.08.2020 по 31.07.2021; щорічну основну відпустку тривалістю 10 календарних днів за період роботи з 01.08.2021 по 31.12.2021.

Таким чином спір виник щодо права позивача на отримання відпусток за робочий період з 01.08.2017 по 22.11.2019 та за 21 календарний день відпустки за час роботи у виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зокрема тих відпусток, які не були використані позивачем та за які була виплачена компенсація згідно наказів про звільнення, однак в подальшому визнаних судом незаконними з поновленням позивача на роботі.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок і це право забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані.

Щорічні відпустки - найтриваліший за кількістю вільних днів поспіль вид відпочинку. Порядок надання цього виду відпочинку регулюється Законом України «Про відпустки» № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Право на відпустки відповідно до статті 2 Закону № 504/96-ВР мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

У статті 6 Закону № 504/96-ВР передбачено тривалість щорічної відпустки, яка надається працівникам не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ч.5 ст.11 Закону № 504/96-ВР, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (частина перша ст. 24 Закону 504/96-ВР).

Право на відпустки у разі звільнення врегульоване статтею 3 Закону України «Про відпустки» відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Проаналізувавши у взаємозв'язку положення статей 2, 3, 9, 10 , 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», а також статті 1215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом.

При цьому, грошова компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки, яку працівник отримав внаслідок незаконного звільнення з роботи, при реалізації ним права на відпочинок при поновленні на роботі поверненню не підлягає.

Такий висновок відповідає позиції наведеній в постанові від 7 березня 2017 року у справі №821/500/16 (№ К/800/20576/16) Вищим адміністративним судом України де також зазначено, що незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок через відсутність в цьому графіку відомостей щодо його відпустки.

Таким чином отримання позивачем компенсації за невикористані відпустки, право на які мав позивач, однак був позбавлений цього з вини роботодавця при звільненні, що в подальшому визнавалося судом незаконним, не є перешкодою для реалізації права на відпочинок. При цьому суд бере до уваги, що виплата компенсації за невикористану відпустку проведена роботодавцем добровільно за відсутності рахункової помилки його боку і недобросовісності з боку набувача (позивача), та не підлягає поверненню в силу ст.1215 Цивільного кодексу України. Позивач не бажав отримувати таку компенсацію, а мав намір реалізувати своє право на відпустку, що встановлено судами.

Отже право працівника на отримання відпустки при звільненні за його бажанням є прямою нормою Конституції України (ст.45 Конституції України та ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки»), а грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки у разі звільнення працівника (стаття 24 Закону № 504/96-ВР) - є альтернативним видом поведінки роботодавця, коли працівник не бажає скористатись своїм Конституційним правом на отримання невикористаних щорічних оплачуваних відпусток при звільненні.

Законодавством не передбачено право роботодавця відмовити працівнику у наданні відпустки при звільненні.

В позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі №456/2212/19 (провадження № 61-13654св20) зазначено, що відповідно до положення частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Право на відпустки у разі звільнення врегульоване статтею 3 Закону України «Про відпустки» відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Обґрунтованими є висновки судів щодо порушення відповідачем вимог частини третьої статті 2, статті 3 Закону України «Про відпустки», оскільки відповідач відмовив у задоволенні заяви позивачки про надання відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, чим порушив права останньої на відпочинок та інші трудові гарантії працівника. Відповідач не врахував, що лише при небажанні використати належні дні відпочинку, працівнику повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток, згідно з приписами статті 24 Закону України «Про відпустки».

Оскільки позивач подавав заяви про надання відпустки при звільненні, які були залишені без відповідачем без реагування та звільнення відбулося без дотримання вимог статті 3 Закону України «Про відпустки», вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 23.02.2022 №01-14-к про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників ) підлягає задоволенню також з підстав порушення законодавства, що регулює питання надання відпусток.

З вказаних вище підстав підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання неправомірними дії управління виконавчої дирекції управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 щорічних оплачуваних відпусток при звільненні та протягом двох років підряд.

Разом з тим вимога про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 щорічні оплачувані відпустки за період із 01.08.2017 по 22.11.2019 та 21 календарний день за час роботи у виконавчій дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є передчасною.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто приводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20).

Згідно із Статутом Фонду соціального страхування України, який затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 11 квітня 2017 року № 28 (т.4 а.с.65-67):

1.2. Фонд у своїй діяльності керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими актами, прийнятими відповідно них.

5.3. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду.

6.4. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

10.1. Фонд припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації згідно Закону. У разі реорганізації Фонду майно, права та обов'язки переходять до визначеного законом правонаступника або правонаступників.

Розділом ІІ «Порядок прийняття та звільнення працівників» Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, який є додатком 1 до діючого Колективного договору Відповідача та затверджений наказом Відповідача від 18.04.2018 року № 77-од, встановлено, що працівники реалізують своє право на працю згідно з Кодексом Законів про працю України» (т.2 а.с.25-27). :

В постанові Житомирського апеляційного суду по даній справі № 296/2123/22 від 05.06.2024 року колегія судів дійшла висновку, що спір між сторонами виник у зв'язку із виданням управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області наказу №01-14-к від 23.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу контрольно- ревізійної роботи та аудиту управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Отже, видача наказу про звільнення позивача не є реалізацією уповноваженими особами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області публічно-владних управлінських функцій та не спрямовано на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника та роботодавця.

Отже, ОСОБА_1 при своєму звільненні із роботи мав статус найманого працівника відповідно до норм КЗпП України і був звільнений із роботи згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз статті 235 КЗпП України свідчить, що основним першочерговим засобом такого правового захисту є поновлення на роботі.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено правовий висновок, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно положення статтей 235, 240-1 КЗпП України та положення п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнений без законних підстав або з порушенням установленого порядку працівник не поновлюється на попередній роботі лише у випадку, коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації.

01.01.2023 набув чинності Закон України № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого передбачається припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

На відміну від ліквідації, при реорганізації (приєднання, злиття, виділення, поділ, перетворення) юридична особа також припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Зокрема, до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язку щодо працевлаштування працівника.

При цьому в постанові Житомирського апеляційного суду по даній справі №296/2123/22 від 07.11.2023 року колегія судів дійшла висновку, що належним відповідачем у даній справі є Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області, як правонаступник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області

Таким чином враховуючи, що судом встановлено протиправне звільнення ОСОБА_1 із 28 лютого 2022 року при цьому Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області реорганізоване, а не ліквідоване, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту або на іншій рівнозначній посаді, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 306/1325/18-ц, від 10 лютого 2021 року по справі № 569/13347/18, від 31 травня 2021 року по справі № 0840/3202/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 721/910/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 465/6661/16-ц.

Разом з тим суд не бере до уваги доводи відповідача щодо неможливості поновлення позивача на посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області з підстав наявності лише посад державної служби та обставин часткового правонаступництва, з посиланням на постанову Верховного Суду від 09.12.2024 року у справі №712/4776/23, оскільки обставини такої справи стосувалися правовідносин, які виникли під час реорганізації Фонду соціального страхування України та переведення працівників до Пенсійного фонду України.

В справі, що розглядається позивача було звільнено ще до набуття чинності Закону України № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. Права позивача підлягають захисту згідно положень КЗпП України, які регулюють питання поновлення на роботі при незаконному звільненні.

Оскільки поновлення на роботі передбачає реалізацію працівником своїх трудових прав, зокрема права на відпустку шляхом подання роботодавцю відповідної заяви із зазначенням конкретного робочого періоду та строку відпустки, в даних конкретних обставинах вимога про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 щорічні оплачувані відпустки є передчасною.

Як вказувалося вище, належний спосіб захисту передбачає відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу та має бути ефективними, тобто приводити до того результату, на який вони спрямовані. Встановлення судом неправомірності дій управління виконавчої дирекції управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненадання позивачу щорічних оплачуваних відпусток при звільненні та протягом двох років підряд є ефективним способом захисту, зокрема щодо визнання наказу про звільнення незаконним та для подальшої реалізації свого права на відпустку після поновлення на роботі шляхом звернення до роботодавця, який хоча і є правонаступником, однак який не може реалізувати свій обов'язок щодо надання відпустки без вчинення відповідних дій безпосередньо працівником.

Таким чином в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про визнання неправомірними дії Відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№ 51,52.

Згідно ч.1 ст.21 та ст.22 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ч.2, ч.3 та ч.4 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори та угоди» №3356 від 01.07.1993 передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Судом встановлено, що наказом Відповідача від 24.11.2021 року № 01-12-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » ОСОБА_1 поновлений на роботі із 23 листопада 2019 року, коли діяв наказ Відповідача від 05.11.2019 року № 01-124-к «Про встановлення посадового окладу та надбавки за вислугу років ОСОБА_1 », який був оскаржений ОСОБА_1 в суді та досліджувався у справі №296/12153/19 і судом визнано незаконними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі, встановленими постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 51 та № 52.

Так постановою Житомирського апеляційного суду від 24.11.2021 року у справі №296/12153/19, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 був встановлений посадовий оклад в розмірі 4700 грн. без додержання нормативно-правових актів із цього приводу, тоді як посадовий оклад для головного спеціаліста з 01 січня 2018 року становив 7200 грн., тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати в розмірі, встановленому постановами Правління ФССУ від 10.10.2017 року № 51, № 52, визнані неправомірними (т.1 а.с.229-234).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 939/1406/20 (провадження № 61-7214св22) зазначено, преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Згідно ч.4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, встановлені Судом по справі № 296/12153/19 факти відображені в мотивувальних та результативних частинах судових актів і є Преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню, а також є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно, про що вказано у правових висновках Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) та від 03 березня 2021 року в справі №753/2270/19 (провадження № 61-23330св17).

Судом також враховано, що із часу попередніх неправомірних дій відповідача щодо умов оплати праці ОСОБА_1 , яке оформлене наказом Управління від 05.11.2019 року № 01-124-к «Про встановлення посадового окладу та надбавки за вислугу років ОСОБА_1 », що встановлено Управлінням Держпраці у Житомирській області і доведено в судовому порядку та повторних дій відповідача щодо умов оплати праці позивача, яке оформлене наказом Управління від 24.11.2021 року №01-13-к «Про встановлення посадового окладу та надбавки за вислугу років ОСОБА_1 », ніяких змін в локальних документах відповідача із оплати праці не відбулось, продовжив свою дію Колективний договір відповідача від 18.04.2018 року з його невід'ємними додатками із оплати праці, які затверджені постановами правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року № 51 та № 52.

Перевіркою Управлінням Держпраці у Житомирській області - Припис №ЖТ 2606/91/АВ/П від 02.01.2020 року та Акт Управління від 09.02.2021 року № ЖТ 0438/64/АВ встановлено, що посадовий оклад та надбавка за вислугу років повинні нараховуватись і виплачуватись ОСОБА_1 згідно діючого Колективного договору Управління від 18.04.2018 року та його невід'ємних додатків із оплати праці, які затверджені постановами правління ФССУ від 10.10.2017 року № 51 та № 52 і посадовий оклад повинен бути встановлений ОСОБА_1 в розмірі 7200 грн., який встановлений для всіх головних спеціалістів управління незалежно від відділу або сектору управління.

На підставі наданих позивачем доказів та встановлених обставин слід дійти висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 становить 7200 грн. та надбавка за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу ОСОБА_1 - 1440 грн. (7200 грн. - посадовий оклад * 20% = 1440 грн.), згідно постанов Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№ 51, 52, які є невід'ємними додатками до Колективного договору Відповідача від 18.04.2018 року.

Судом перевірено розрахунок позивача, з якого вбачається, що невиплачена заробітна плата ОСОБА_1 становить:

Різниця не нарахованих та невиплачених коштів ОСОБА_1 за листопад 2021 року складає:

1724,03 грн. (8640 грн. (7200 грн. посадовий оклад + 1440 грн. надбавка за вислугу років) : 22 робочих днів у листопаді 2021 року х 4 робочі дні, які були відпрацьовані ОСОБА_1 + 153,12 грн. індексація = 1724,03 грн.) - 1178,58 грн. (виплачено ОСОБА_1 відповідно розрахункового листа відповідача за листопад 2021 року, т.2 а.с.60) = 545,45 грн

Різниця не нарахованих та невиплачених коштів ОСОБА_1 за грудень 2021 року складає: 3461,19 грн. (8640 грн. (7200 грн. посадовий оклад + 1440 грн. надбавка за вислугу років) : 22 робочих днів у листопаді 2021 року х 8 робочих днів, які були відпрацьовані ОСОБА_1 + 319,37 грн. індексація = 3461,19 грн.) - 2370,28 грн. (виплачено ОСОБА_1 відповідно розрахункового листа відповідача за грудень 2021 року, т.2 а.с.60) = 1090,91 грн.

Різниця не нарахованих та невиплачених коштів ОСОБА_1 за лютий 2022 року складає:

5235,05 грн. (8640 грн. (7200 грн. посадовий оклад + 1440 грн. надбавка за вислугу років) : 20 робочих днів у листопаді 2021 року х 11 робочих днів + 483,05 грн. індексація = 5235,05 грн.). - 3585,05 грн. (виплачено ОСОБА_1 відповідно розрахункового листа відповідача за лютий 2022 року від 24.02.2022 № 08-434, т.2 а.с.61) = 1650,00 грн.

Всього не нарахованих та не виплачених коштів за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року становить: 3286 грн. 36 коп. (545,45 грн. за листопад 2021 + 1090,91 грн. за грудень 2021 року + 1650,00 грн. за лютий 2022 року = 3286,36 грн.).

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу частини заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№ 51,52 неправомірними і зобов'язання правонаступника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області - Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину неотриманої заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в сумі 3286 грн. 36 коп., згідно діючого Колективного договору Відповідача від 18.04.2018 року та його невід'ємних додатків із оплати праці працівників Фонду, які затверджені постановами правління Фонду від 10.10.2017 року № 51 та № 52 є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу із дня звільнення до ухвалення рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п.8 розділу чотири Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Звільнення ОСОБА_1 (подія) відбулось 28 лютого 2022 року, а отже два попередні календарні місці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, є грудень 2021 року та січень 2022 року. Таким чином розрахунковим періодом буде грудень 2021 року та січень 2022 року.

В грудні 2021 року ОСОБА_1 відпрацював 8 робочих днів згідно Розрахункового листка відповідача за грудень 2021 року (т.2 а.с.60) та згідно Колективного договору відповідача та його невід'ємних додатків із оплати праці, які затверджені постановою правління Фонду від 10.10.2017 року № 51 та № 52 повинен отримати заробітну плату в сумі 3461,19 грн., розрахунок якої судом наведено вище.

В січні 2022 року ОСОБА_1 не працював - перебував у щорічній оплачуваній відпустці із 13 грудня 2021 року по 03 лютого 2022 року згідно наказу відповідача від 01.12.2021 року № 01-97-кв «Про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 ».

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає: 432,65 грн. (грудень 2021 року - 3461,19 грн. - заробітної плата за фактично відпрацьовані робочі дні) / 8 (фактична кількість відпрацьованих робочих днів у грудні 2021 року) = 432,65 грн.).

Отже при обчисленні середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу (з 28 лютого 2022 року до дня ухвалення судового рішення) необхідно взяти середньоденний заробіток ОСОБА_1 , який становить 432,65 грн і помножити на число робочих днів у розрахунковому періоді (кількість днів вимушеного прогулу позивача, з 28.02.2022 року до дня ухвалення судом рішення - 22.09.2025 року).

Станом на день ухвалення рішення суду - 22 вересня 2025 року, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу становить: 402364,50грн. (930 робочих днів із 28.02.2022 по 22.09.2025 року, не враховуючи 28.02.2022) х 432,65 грн. - середньоденна заробітна плата) = 402364,50 грн.).

Враховуючи вищевикладене, з Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 402364,50 грн.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, серед яких витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги та сплачено судовий збір при подачі позову в сумі 992,40 грн, за однією вимогою про визнати неправомірними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 щорічних оплачуваних відпусток при звільненні із 28 лютого 2022 року та протягом двох років підряд, оскільки від сплати судового збору за іншими вимогами позивач звільнений в силу ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи задоволення позовних вимог повністю, на підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору в сумі 992,40грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при поданні трьох апеляційних скарг, що становить 1488,60грн. (496,20грн. * 3).

Судовий збір за іншими вимогами в сумі 2977,20грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 23 лютого 2022 року № 01-14-к «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно п.1 ст.40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників).

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту або на рівнозначній посаді з 28 лютого 2022 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 402364 (чотириста дві тисячі триста шістдесят чотири) грн. 50 коп.

Визнати неправомірними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо ненадання ОСОБА_1 щорічних оплачуваних відпусток при звільненні із 28 лютого 2022 року та протягом двох років підряд.

Визнати неправомірними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№ 51,52.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину неотриманої заробітної плати за листопад, грудень 2021 року та лютий 2022 року в сумі 3286 грн. 36 коп. (три тисячі двісті вісімдесят шість) грн. 36 коп.

В інші частині позову - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області в дохід держави судовий збір в сумі 2977,20 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, адреса: м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341.

Головуючий суддя О. Й. Адамович

Дата складання повного тексту рішення: 21.10.2025

Попередній документ

131740630

Наступний документ

131740632

Інформація про рішення:

№ рішення:	131740631
№ справи:	296/2123/22
Дата рішення:	22.09.2025
Дата публікації:	14.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Корольовський районний суд м. Житомира
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто: рішення набрало законної сили (18.11.2025)
Дата надходження:	13.11.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (27)

27.09.2022 00:00	Житомирський апеляційний суд
07.12.2022 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
23.01.2023 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
22.02.2023 12:00	Корольовський районний суд м. Житомира
28.03.2023 14:30	Корольовський районний суд м. Житомира
08.05.2023 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
12.06.2023 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
17.07.2023 11:30	Корольовський районний суд м. Житомира
20.09.2023 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
07.11.2023 08:45	Житомирський апеляційний суд
23.01.2024 11:15	Корольовський районний суд м. Житомира
04.03.2024 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
09.04.2024 10:00	Корольовський районний суд м. Житомира
05.06.2024 10:30	Житомирський апеляційний суд
05.06.2024 13:30	Житомирський апеляційний суд
09.07.2024 11:30	Корольовський районний суд м. Житомира
11.09.2024 12:20	Корольовський районний суд м. Житомира
08.10.2024 12:00	Корольовський районний суд м. Житомира
13.11.2024 11:00	Корольовський районний суд м. Житомира
11.12.2024 10:30	Корольовський районний суд м. Житомира
06.02.2025 11:00	Корольовський районний суд м. Житомира
01.04.2025 11:40	Корольовський районний суд м. Житомира
11.06.2025 12:00	Корольовський районний суд м. Житомира
10.07.2025 11:30	Корольовський районний суд м. Житомира
12.08.2025 11:00	Корольовський районний суд м. Житомира
25.08.2025 11:00	Корольовський районний суд м. Житомира
22.09.2025 12:30	Корольовський районний суд м. Житомира