Справа №295/15788/25
2-а/295/259/25
12.11.2025 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Зосименко О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
установив:
Позивач звернулася до суду з позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Частиною 2 ст. 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Встановлено, що предметом позову є зобов'язання Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України провести зняти обтяження накладеного арешту на рахунки позивача.
Статтею 59 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII) врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного уні відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував на те, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Положеннями ч. 1 ст. 287 КАС (в редакції від 19.12.2024) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Частинами 1 та 2 статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, ч. ч. 1 та 2 ст. 74 Закону України №1404-VIII чітко встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, прийнятих (вчинених, допущених) в ході виконання виконавчого документу, що виданий адміністративним судом, а також на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Тобто критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та суть оспорюваних рішень, дій або бездіяльності.
При цьому суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Також суд враховує, що положення ст. ст. 19, 287 КАС України не визначають повноважень адміністративного суду розглядати спори про скасування арешту майна (як єдиної та основної позовної вимоги), накладеного державним виконавцем в процесі здійснення виконавчого провадження.
Юрисдикція відповідних спорів чітко визначається положеннями цивільного процесуального законодавства.
А тому, приходжу до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку саме цивільного судочинства.
Відповідно до положень Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» передбачено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому VII розділом ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження (п.5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.
Тобто, судом встановлено, що позивач є учасником виконавчого провадження, а відповідно до положень статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Враховуючи те, що арешт коштів, припинити чинність якого просить позивач, накладено у виконавчому провадженні, в рамках якого позивач є боржником, суд приходить до висновку, що вона, повинна звертатися зі скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця в порядку визначеному розділом, а не в порядку позовного провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, у відповідності до вимог п. 1 ч. 1ст. 170 КАС України, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, оскільки, даний спір не поширюється на юрисдикцію адміністративних судів.
Одночасно, роз'яснюю позивачу можливість звернення з відповідними вимогами в порядку цивільного судочинства, а саме зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому VII розділом ЦПК.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 248, 256, 294, 295 КАС України, суддя,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.М. Зосименко