Справа № 158/253/25
Провадження № 2/0158/268/25
06 листопада 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Поліщук С.В.
при секретарі Шрамко Н.В.,
з участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Сидун О.С.,
представника відповідача - адвоката Скрипчук О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
31.01.2025р. до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом звернувся ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Грушицький О.І. до ДСГП «Ліси України» про скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10.01.2023р. позивача по справі ОСОБА_1 було прийнято на роботу у філію «Ківерцівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на посаду майстра лісу Горинського лісництва в порядку переведення з ДП «Ківерцівське лісове господарство». В подальшому, 01.06.2023 року ОСОБА_1 було переведено на посаду майстра лісу Цуманського лісництва, а 03.01.2024 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за скороченням чисельності і штату працівників, згідно п.1, ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2024 року, яке постановою Волинського апеляційного суду від 19.11.2024р. залишено без змін, позивача по справі ОСОБА_1 поновлено на роботі. На виконання вищевказаного рішення суду філією «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» видано наказ №178-к від 19 листопада 2024 року про поновлення позивача по справі ОСОБА_1 на посаді майстра лісу Партизанського лісництва з 04.01.2024 року.
19.11.2024р. ОСОБА_1 адміністрацією філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» був повідомлений про скорочення посади, яку він обіймає, а 31 грудня 2024р. наказом №271-к за підписом в.о. директора - головного лісничого філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв'язку із скорочення штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав:
- зміна структури ДП «Ліси України» та ліквідація філії «Ківерцівське лісове господарство» не є наслідком скорочення чисельності чи штату працівників;
- керівником філії видано наказ про його звільнення раніше як за два місяці з дати вручення персонального попередження про наступне вивільнення;
- з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору йому не було запропоновано іншу роботу.
З врахуванням вищенаведеного, а також уточнених позовних вимог, просить позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №271-к від 31.12.2024р. «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »., поновити ОСОБА_1 на посаді майстра лісу Партизанського лісництва з 01 січня 2025 року, стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2025 року по день постановлення рішення суду у справі в розмірі 190049 грн 76 коп.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.02.2025р. відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі, призначено підготовче засідання. Визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с. 35-36).
20.02.2025р. представником відповідача по справі ДСГП «Ліси України» - адвокатом Багацьким Є.Г. до суду подано відзив на позовну заяву у якому позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що до задоволення не підлягають. Вказує, що оспорюваний наказ виданий директором філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в межах повноважень, покладених на нього Положенням про філію «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 26.12.2023 № 2063 та з дотримання вимог чинного законодавства. Також зазначає, що наказом філії «Ківерцівське лісове господарство» №178-к від 19 листопада 2024 року скасовано наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №01-К від 03.01.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено його на посаді майстра лісу Партизанського лісництва майстерської дільниці №3 філії "Ківерцівське лісове господарство" з 04.01.2024 року. Того ж дня, а саме 19.11.2024р. ОСОБА_1 було вручено попередження про скорочення №1983/26.2- 2024, яким його повідомлено про припинення філії «Ківерцівське лісове господарство» шляхом її закриття на підставі наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 року №1869 та звільнення позивача із займаної посади після закінчення 2- х місячного терміну з моменту одержання цього повідомлення у зв'язку із скороченням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Оспорюваний наказ було видано 31.12.2024 року у зв'язку з тим, що на момент прийняття рішення про ліквідацію філії «Ківерцівське лісове господарство» Ковальчук Я.Є. був відсутній на роботі, а 31.12.2024 року був останнім днем функціонування філії. Крім того зазначає, що позивачу по справі ОСОБА_1 13.12.2024р. було надано письмово список із переліком вакантних посад за №2099/26.2-2024, однак від підпису про ознайомлення останній відмовився. Просить в задоволенні позову відмовити в повному об'ємі (т. 1 а.с. 38-46).
11.03.2023р. представником позивача по справі ОСОБА_1 - адвокатом Грушицьким О.І. до суду подано відповідь на відзив у якому останній вказує, що розірвання з працівником трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, можливе лише у разі ліквідації підприємства, а не філії. Також наголошує, що закриття філії не було наслідком скорочення штату чи чисельності працівників. З боку відповідача по справі наявні порушення чинного законодавства, а тому вважає, що позов підставний та такий, що підлягає до задоволення (т. 1 а.с. 129-135).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 травня 2025р. за клопотанням представника позивача по справі ОСОБА_1 - адвоката Грушицького О.І., витребувано з ДСГП «Ліси України»: штатний розпис філії Поліський лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на 2024 рік; інформацію щодо наявності вакантних посад та їх перелік станом на час вручення позивачу по справі ОСОБА_1 повідомлення про скорочення по день його звільнення з роботи; інформацію про кількість посад майстрів лісу в філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за вищевказаний період та станом на 2025 рік (т. 1 а.с. 221-222).
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.05.2025р. закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 136).
В судовому засіданні 27.10.2025р. представник позивача по справі ОСОБА_1 - адвокат Грушицький О.І. позовні вимоги підтримав в повному об'ємі з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
06.11.2025р. в судовому засіданні позивач по справі ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сидун О.С. позовні вимоги викладені у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог підтримали, просили позов задовольнити в повному об'ємі, скасувати наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №271-к від 31.12.2024 року про звільнення з посади ОСОБА_1 , поновити ОСОБА_1 на посаді майстра лісу Партизанського лісництва з 01 січня 2025 року, стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 190049 грн. 76 коп.
Представники відповідача, в судовому засіданні 27.10.2025р. - адвокат Бортнік О.О. та 06.11.2025р. адвокат Скрипчук О.П. просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному об'ємі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Вважають, що позов до задоволення не підлягає, оскільки порушень закону при звільнені з роботи позивача по справі ОСОБА_1 відповідачем допущено не було.
Заслухавши пояснення сторін по справі, їх представників, дослідивши надані письмові докази, суд приходить наступного висновку.
Як визначено ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2024 року, яке постановою Волинського апеляційного суду від 19.11.2024р. залишено без змін, ОСОБА_1 04.01.2024р. поновлений на посаді майстра лісу Партизанського лісництва (Наказ №178-К від 19.11.2024р.). 31.12.2024р. на підставі наказу в.о. директора філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №271-к від 31.12.2024р., ОСОБА_1 звільнений з посади майстра лісу Партизанського лісництва за скороченням чисельності штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 15, 20-29).
Згідно наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 року №1887 припинено філію «Ківерцівське лісове господарство», шляхом її закриття. Зобов'язано директора філії «Ківерцівське лісове господарство» здійснити відповідні дії щодо припинення філії, зокрема: провести повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних інвестицій, запасів, грошових коштів філії; забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акту до філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України»; забезпечити передачу активів та пасивів до філії «Поліський лісовий офіс»; попередити працівників філії «Ківерцівське лісове господарство» про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством (т.1 а.с. 17).
Згідно копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) має у складі відокремлений підрозділ філія «Ківерцівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 45003195, адреса: Волинська обл., Луцький р-н, м. Ківерці, вул. Бандери Степана, 4) (а.с. 30-31).
Відповідно до п.1.1. Положення про філію «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 21 грудня 2023 року №2063, філія «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, діяльність якого спрямовується, координується та контролюється Поліським лісовим офісом. Філія є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи. Положенням філії «Ківерцівське лісове господарство» визначено, що працівники філії є працівниками підприємства (т. 1 а.с. 57-67).
Також судом встановлено, що наказом ДСГП «Ліси України» №1703 від 03.10.2024 року затверджено положення про філію «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (т. 1 а.с. 72).
Відповідно до п.1.1. Положення про філію «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 03 жовтня 2024 року №1703, філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034 (т. 1 а.с. 73-84).
Наказом ДСГП «Ліси України» від 31 грудня 2024 року №2338 затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Поліським лісовим офісом, в тому числі філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» (т. 1 а.с. 70-71).
Крім того, наказом ДСГП «Ліси України» від 24 січня 2025 року №206 затверджено організацію території земель філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», поміж яких землі, передані від державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» передавальним актом від 09.01.2023р., затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023р. №69 (т. 1 а.с. 92-93).
Таким чином, суд встановив, що державне спеціалізоване господарське підприємство змінило свою організаційну структуру, шляхом ліквідації філії «Ківерцівське лісове господарство» та створення філії «Поліський лісовий офіс».
Право визначати штат і чисельність працівників є прерогативою роботодавця. Проте, суд зобов'язаний перевірити, чи справді мало місце скорочення чисельності (штату) працівників або зміни в організації та виробництва.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
У ч. 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Верховний суд в Постанові по справі №591/3105/16-ц від 18.10.2018 року, зазначив: виходячи із змісту п. 1 ст. 40 КЗпП вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, зокрема: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Вживані у зазначеному пункті поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи. Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією юридичної особи.
На виконання ухвали суду про витребування доказів представником відповідача по справі надано інформацію про кількість посад майстрів лісу в філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» станом на день звільнення ОСОБА_1 , згідно якої штатним розписом філії «Ківерцівське лісове господарство» ДП «Ліси України» було визначено посаду майстра лісу Партизанського лісництва в кількості 4 одиниці (т. 2 а.с. 127).
Штатний розпис філії «Поліський лісовий офіс» на 2024 рік містить інформацію про структурний підрозділ «Ківерцівське надлісництво» в якому передбачалась одна посада начальника надлісництва. При цьому, в 2024 році генеральний директор ДП «Ліси України» затвердив штатний розпис філії «Поліський лісовий офіс» на 2025 рік, в якому до Ківерцівського надлісництва включено 4 посади майстра лісу Партизанського лісництва, тобто таку ж кількість посад, що й була затверджена у філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на день звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи (т. 1 а.с. 153, т. 2 а.с. 125 на звороті).
З урахуванням встановлених судом обставин, зокрема, затвердження штатним розписом у філії «Поліський лісовий офіс» такої ж кількості посад майстра лісу Партизанського лісництва, яка й була у філії «Ківерцівське лісове господарство», суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов'язок перевести ОСОБА_1 в філію «Поліський лісовий офіс» на посаду майстра лісу Партизанського лісництва, а не звільняти на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того відповідачем не доведено невідповідність ОСОБА_1 кваліфікаційним вимогам, необхідним для заняття вищезазначеної посади.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відповідачем не доведено дотримання вимог ч. 3 ст. 49-2, ч. 2 ст. 40 КЗпП України при звільненні позивача по справі ОСОБА_1 (не дотримано 2-х місячного терміну попередження про наступне звільнення, не виконано обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців та існували на день звільнення).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 міститься правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №758/2190/23 (провадження №61-5749св24) зробив такий висновок: «При розгляді спору про поновлення працівника на роботі суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), однак не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник на свій розсуд визначає чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, може зменшити чисельність одних посад, а також здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад. Проведення роботодавцем заходів щодо зміни організації виробництва і праці - законне повноваження роботодавця».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №756/10727/16 (провадження №61-42382св18) та від 07 серпня 2019 року у справі №367/3870/16 (провадження №61-38248св18)".
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, відповідачем всупереч свого процесуального обов'язку не надано жодних доказів пропонування позивачу всіх вільних вакансій, а також не надано доказів про те, що позивач відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу.
Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів (а по даній категорії справ обов'язок доказування покладається на роботодавця) пропонування позивачу вільних вакансій наявних на день його звільнення з роботи, також не надано доказів про відмову позивача ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу (наявність відповідного акту про відмову), тому доводи представника відповідача про те, що такі вакансії позивачу пропонувалися, суд не бере до уваги.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що він виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Відповідно, порушене право позивача повинно бути поновлено, шляхом визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.
З урахуванням викладеного, враховуючи наявність порушень трудового законодавства (ч. 3 ст. 49-2, ч. 2 ст. 40 КЗпП України) відповідачем по справі при звільненні з роботи позивача по справі ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №271-к від 31.12.2024 року про звільнення з посади ОСОБА_1 є незаконним та таким, що підлягає скасування з подальшим відновленням порушеного права позивача, шляхом поновлення його на займаній посаді.
У частині другій статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки чинним законодавством, зокрема ст. 235 КЗпП України, не передбачено будь-яке зменшення середнього заробітку.
Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.
Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, висловлений у цій постанові, узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18) та не узгоджується з висновком об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) від якого Велика Палата Верховного Суду відступає.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Порядок розрахунку середнього заробітку регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Постанова КМ).
Відповідно до п.2 Постанови КМ в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Згідно п.5 Постанови КМ нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Постанови КМ передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме з довідки філії «Ківерцівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» №24 від 18.02.2025р., розмір середньоденної заробітної плати позивача по справі ОСОБА_1 складає 856,08 грн. з урахуванням зарплати за останні 2 місяці, що передували звільненню та не оспорюється сторонами по справі (т. 1 а.с. 202).
Вимушений прогул це період з дати звільнення працівника до дати ухвалення рішення про поновлення його на роботі.
Період вимушеного прогулу позивача триває з 01.01.2025 року (перший робочий день після ухвалення наказу про звільнення) до 06.11.2025 року (день ухвалене рішення суду) та становить 222 робочих днів.
Отже, розрахунок заробітної плати має наступний вигляд: 222 робочих днів х 856,08 грн. (середньоденна заробітна плата) =190049,76 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2025 року по 06.11.2025 року становить 190049,76 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що обраховано без віднімання сум податків та зборів.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у відповідності до заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин із відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнений позивач, в сумі 2422,40 грн.(дві позовні вимоги).
Згідно з п. п. 2, 4 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах: про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
У відповідності до ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 354, 430 ЦПК України, ст. п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2, ст. 235 КЗпП України, керуючись суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №271-к від 31.12.2024 року про звільнення з посади ОСОБА_1 - скасувати.
Поновити ОСОБА_1 на посаді майстра лісу Партизанського лісництва з 01 січня 2025 року.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 190049 (сто дев'яносто тисяч сорок дев'ять) грн 76 коп.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в дохід держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
представник позивача - адвокат Сидун Олена Степанівна, діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АС №1162672 від 06.11.2025р., юридична адреса: м. Луцьк, вул. Ковальська, 2 Волинської області;
відповідач - Філія «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», адреса: м. Ківерці, вул. Степана Бандери, 4, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ: 45003195;
представник відповідача - Скрипчук Ольга Петрівна, діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АС №1159762 від 15.10.2025р., юридична адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2025 року.
Суддя Ківерцівського районного суду С.В. Поліщук