12 листопада 2025 р. Справа № 520/35856/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сагайдак В.В.) від 01.08.2025 по справі № 520/35856/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту реєстрації Харківської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо відмови від 19.09.2024 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що набув право власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом. На момент набуття права власності позивачем питання державної реєстрація права власності у порядку спадкування не ставилося у зв'язку з тим, що вказане нерухоме майно використано попереднім власником у шахрайських цілях. Вказує, що зареєстрував своє право власності на вказаний об'єкт нерухомості лише 29.06.2023 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 10.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою своєї власної квартири, а саме: АДРЕСА_1 , але Головним спеціалістом відділу реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання відмовлено. Зазначає, що 27.02.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою своєї власної квартири. Головним спеціалістом відділу реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання відмовлено вдруге. Підставою для відмови у реєстрації місця проживання зазначає наявність обтяжень на об'єкт нерухомості. Вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 по справі № 520/35856/24 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо відмови від 19.09.2024 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Департамент реєстрації Харківської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що враховуючи вимоги чинного законодавства України, відомості про обтяження житла за адресою: АДРЕСА_1 є підставою для відмови у реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Виходячи з вищевикладеного, 10.08.2023 та 27.02.2024 працівниками Департаменту реєстрації було відмовлено у реєстрації з одночасним зняттям із зареєстрованого місця проживання позивача. Про підстави відмови у реєстрації зняття з реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою органом реєстрації було зазначено у відповідному розділі заявах позивача від 10.08.2023 та 27.02.2024. Крім того, заявнику було додатково надано роз'яснення підстав відмови у реєстрації зняття з реєстрації місця проживання (лист від 10.08.2023). В подальшому, позивач звернувся до Департаменту реєстрації зі скаргою на дії державного реєстратора (вх. № Я-1-460/0/51-24 від 06.09.2024) де у п. 2 скарги міститься вимога повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що діючим законодавством не передбачено такої процедури як повторний розгляд заяви про реєстрацію місця проживання. Вказує, що позивачем подано 2 заяви від 10.08.2023 та 27.02.2024 (але у скарзі не зазначено яку саме заяву від 10.08.2023 чи 27.02.2024 він пропонує розглянути повторно). Крім того, 10.08.2023 та 27.02.2024 позивач звертався до органу реєстрації із заявами щодо одночасної реєстрації зняття з реєстрації місця проживання відповідно, про що теж не зазначено у скарзі позивача, що разом унеможливлює виконання вимог, викладених у п. 2 скарги позивача. На вищезазначену скаргу був наданий обґрунтований лист-відповідь від 19.09.2024 № 2587/0/50-24 де, зокрема, заявнику було роз'яснено порядок подання заяви про реєстрацію/зняття з реєстрації особи (заявочний принцип) та порядок та підстави відмови в реєстрації зняття з реєстрації місця проживання особи з посиланням на норми діючого законодавства. Звертає увагу, що вищезазначена скарга на дії державного реєстратора була розглянута у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» і лист-відповідь Департаменту реєстрації від 19.09.2024 № 2587/0/50-24 не можна вважати відмовою щодо реєстрації зняття з реєстрації місця проживання заявника.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.
Вказаний факт підтверджується рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15.03.2013 року у справі № 2034/2-5015/11 за позовом Харківського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , яким договір купівлі-продажу від 27.12.2007 року визнано недійсним, та скасовано державну реєстрацію прав власності на цю квартиру за ОСОБА_4 .
Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (на час вирішення справи: АДРЕСА_1 ) визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Раніше, вказана квартира належала ОСОБА_4 , який, як зазначає позивач, у шахрайський спосіб придбав її у ОСОБА_5 (матері позивача) за договором купівлі-продажу від 27.12.2007 року.
Попередній власник заклав вказане нерухоме майно в іпотеку ПАТ “УкрСиббанк» за договором від 27.12.2007 року, що призвело до обтяження на тривалий час.
ОСОБА_1 у зв'язку з обтяженнями на вказане майно, які мають відношення до попереднього власника та мали місце за час володіння попереднім власником, не мав можливості зареєструвати своє право власності.
З метою захисту свого майнового права ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ПАТ “УкрСиббанк» про визнання недійсним договору іпотеки.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.09.2016 року у справі № 645/496/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного та постановою касаційного судів, визнано недійсним договір іпотеки від 27.12.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ “УкрСиббанк».
ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на вказаний об'єкт нерухомості лише 29.06.2023 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Фактично, ОСОБА_1 проживає за адресою власного помешкання з 01.06.2017 року, що підтверджується довідкою з місця проживання № 212 від 25.10.2024 року.
10.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою своєї власної квартири, а саме: АДРЕСА_1 .
Головним спеціалістом відділу реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради у реєстрації місця проживання відмовлено.
27.02.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою своєї власної квартири.
Головним спеціалістом відділу реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання відмовлено вдруге.
Підставою для відмови у реєстрації місця проживання є наявність обтяжень на об'єкт нерухомості.
Позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії державного реєстратора.
У відмові від 19.09.2024 року Департамент реєстрації Харківської міської ради повідомив підстави за якими не здійсним реєстраційних дій.
Позивачу роз'яснено підстави відмови, передбачені п. 1, ч. 1, ст. 12 Закону України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та пп. 1 п. 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022р. № 265, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
На думку відповідача, обтяження на об'єкт нерухомості, які мають відношення до попереднього власника та мали місце за час володіння попереднім власником, унеможливлюють зареєструвати місце реєстрації ОСОБА_1 у належній йому квартирі.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон № 1382-ІV), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
При цьому, відповідно до ст. 4 Закону № 1382-ІV законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.
Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі Закон № 1871-ІХ), а також Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2022 № 265 (далі Порядок).
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону № 1871-ІХ декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
За термінами наведеними у п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ декларування місця проживання особи полягає у повідомленні особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.
В свою чергу у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи полягає у внесенні за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.
Отже, вказані норми закони передбачають можливість декларування та реєстрацію особою місця свого проживання та відповідно здійснення органом реєстрації послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання, які є різними способами визначення особою місця свого проживання.
Так, декларування полягає у повідомленні особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі, в свою чергу для реєстрації свого місця проживання особа подає до органу реєстрації заяву про реєстрацію місця проживання (перебування) в паперовій формі, яка є підставою для внесення до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування). Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларації (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи визначений ч. 1 ст. 9 Закону № 1871-ІХ, відповідно до якої, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
Пунктом 3 ч. 2 ст. 9 цього Закону передбачено, що до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи визначені Кабінетом Міністрів України.
Отже, зазначеним законом, Кабінету Міністрів України надано право визначати порядок реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, визначати документи, що додаються до заяви про реєстрацію місця проживання особи.
На виконання повноважень, визначених вказаним законом Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.02.2022 р. за № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
За приписами п. п. 31, 32 вказаного Порядку № 265 особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування). У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти.
Відповідно до пункту 35 Порядку № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), подає документи, серед яких, заява за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; паспортний документ особи; документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі. Також, відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування); військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно з п. 41 Порядку № 265 передбачено, що посадова особа органу реєстрації з метою перевірки належності особі, що подала заяву для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності чи належності власнику (співвласникам), що надали згоду особі для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності, а також з метою перевірки перебування такого житла в іпотеці або довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи; У разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання в іншій адміністративно-територіальній одиниці до органу реєстрації, на території обслуговування якого зареєстроване попереднє місце проживання особи, не пізніше наступного дня надсилається в електронній формі повідомлення про зняття з реєстрації місця проживання особи для внесення інформації до відповідного реєстру територіальної громади. У разі коли реєстр територіальної громади створено та ведеться засобами інформаційно-комунікаційної системи органу реєстрації і повідомлення неможливо надіслати в електронній формі, таке повідомлення в день здійснення реєстраційної дії надсилається відповідному органу реєстрації у паперовій формі. Заяви, зазначені у підпункті 1 пункту 35 цього Порядку, формуються посадовою особою органу реєстрації або адміністратором центру надання адміністративних послуг з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюються примірники у паперовій формі, після чого особа або законний представник (представник) підтверджують правильність внесених відомостей власним підписом.
Відповідальність за достовірність відомостей, що містяться в заяві, несе заявник, якщо інше не встановлено судом (п. 37 Порядку).
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання особи додатково подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника. (п. 38 Порядку).
Згідно із п. 87 Порядку № 265 орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, зокрема коли:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
3) особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною.
Відповідно до п. 88 Порядку № 265 не може бути підставою для відмови у реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про житло, в якому реєструється місце проживання (перебування) особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1871-ІХ орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо, зокрема, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
З матеріалів справи судом встановлено, що єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання стало те, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містяться обтяження від 23.07.2023 (іпотека, арешт нерухомого майна та заборона на нерухоме майно) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна відносно квартири АДРЕСА_2 містяться наступні відомості про державну реєстрацію іпотеки: Договір іпотеки, серія та номер: ВКС № 780992-780995, виданий 27.12.2007, видавник: ОСОБА_6 , реєстровий № 9277; підстава внесення - Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597051 від 25.07.2023 18:35:55, ОСОБА_7 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл. Строк виконання основного зобов'язання: 26.12.2021, розмір основного зобов'язання: 21000,00 долари США; відомості про суб'єктів: Іпотекодавець: ОСОБА_4 , Іпотекодержатель: АКІБ "УкрСиббанк", код ЄДРПОУ: 09807750, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, м. Харків, пр. Московський, 60, Державний реєстр іпотек, реєстраційний номер іпотеки: 632853, 27.12.2007, 11:16:22.
Згідно наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна відносно квартири АДРЕСА_2 містяться наступні відомості про державну реєстрацію обтяжень:
1) постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: 60441878, виданий 05.11.2019, видавник: Приватний виконавець Бабенко Д.А.; підстава внесення: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597051 від 25.07.2023 18:35:55, ОСОБА_7 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; Відомості про суб'єктів обтяження: Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 , Обтяжувач Приватний виконавець Бабенко Дмитро Анатолійович; номер запису обтяження 51122670, дата, час державної реєстрації: 11.02.2011, 14:08:47;
2) постанова, серія та номер: б/н, виданий 04.02.2011, видавник: Харківська міжрайонна прокуратура; підстава внесення: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597051 від 25.07.2023 18:35:55, ОСОБА_7 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; Відомості про суб'єктів обтяження: Особа, в інтересах якої встановлено обтяження: Харківська міжрайонна прокуратура, причина відсутності коду ЄДРПОУ: інша причина відсутності коду, країна реєстрації: Україна, адреса: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер обтяження: 10822670, 11.02.2011, 14:08:47;
3) договір іпотеки, серія та номер: ВКС № 780992-780995, виданий 27.12.2007, видавник: ОСОБА_6 , реєстровий № 9277; підстава внесення: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 68597051 від 25.07.2023 18:35:55, ОСОБА_7 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл.; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_4 ; реєстраційний номер обтяження: 6328476, 27.12.2007, 11:12:12.
Надаючи оцінку висновкам відповідача, які слугували підставою для відмови в реєстрації місця проживання, колегія суддів зазначає, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15.03.2013 у справі № 2034/2-5015/11, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30.09.2015 позовні вимоги Харківського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Кулиничівська селищна рада Харківського району Харківської області, Комунальне підприємство «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації прав власності, припинення прав власності та визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 27 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Скасовано державну реєстрацію прав власності на квартиру за ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Також судом встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.09.2016 у справі № 645/496/16-ц, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.08.2017 та постановою Верховного Суду від 07.08.2019 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О. В., про визнання недійсним договору іпотеки задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 27 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , яким ОСОБА_4 - іпотекодавець, передав в іпотеку іпотекодержателю - ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (на момент укладення договору - АДРЕСА_5 ), який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В., реєстровий № 9277.
На підставі рішення суду у справі № 2034/2-5015/11, державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Шеховцовою М.Є. 29.06.2023 (реєстраційний номер 2770609063120) за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості: квартира, загальна площа (кв.м): 30.1, житлова площа (кв.м): 16.8, адреса: АДРЕСА_1 , про що свідчить долучена до матеріалів справи Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Факт реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначену вище квартиру відповідачем у справі не заперечується.
При цьому, колегія суддів зазначає, що всі наявні обтяження відносно зазначеного вище об'єкта нерухомості стосуються попереднього власника цієї квартири - ОСОБА_4 , право власності якого, з урахуванням рішення у справі № 2034/2-5015/11 було скасовано.
Цим же судовим рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 у порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 і саме на підставі рішення у справі № 2034/2-5015/11 за позивачем зареєстровано право власності на квартиру.
Також, заочним рішенням суду у справі № 645/496/16-ц визнано недійсним договір іпотеки від 27 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , яким ОСОБА_4 - іпотекодавець, передав в іпотеку іпотекодержателю - ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (на момент укладення договору - АДРЕСА_5 ), який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В., реєстровий № 9277.
Звертаючись до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявами від 10.08.2023 та від 27.02.2024 ОСОБА_1 , серед іншого зазначав про те, що житло в іпотеці/довірчій власності, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань не перебуває, про що свідчить відмітка «Ні» у відповідній графі поданих заяв, тобто позивач вважав, що у зв'язку із набранням законної сили судових рішень у справах № 2034/2-5015/11 та № 645/496/16-ц, жодних обтяжень за цим майном існувати не могло, оскільки право власності ОСОБА_4 припинено, а договір іпотеки від 27.12.2007 визнаний недійсним.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно приписів ст. ст. 317, 319 та 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).
У статті 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Тобто, ст. 1 Першого протоколу гарантує особі мирне володіння майном, однак її право може бути обмежено з боку держави на певних умовах, передбачених законом, та лише у суспільних інтересах.
У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Європейський суд з прав людини суд з прав людини /надалі - ЄСПЛ/ зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. ЄСПЛ вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
У свою чергу ЄСПЛ зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 55 рішення у справі «Брайловська проти України» від 06.06.2016 р. Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що для відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції позбавлення має відповідати трьом умовам: воно має здійснюватись «на умовах, передбачених законом», що виключає будь-які свавільні дії національних органів влади; здійснюватись «в інтересах суспільства»; забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства.
А в п. 56 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у мирне володіння майном має бути законним. Перш за все, це означає відповідність вимогам національного законодавства.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що набуття особою права власності нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. При цьому, обтяження речових прав, такі як іпотека, арешт чи заборона відчуження, не перешкоджають самій реєстрації права власності на законного власника. В свою чергу, реєстрація місця проживання є адміністративною послугою яка залежить від факту володіння або інших законних підстав для проживання у певному житлі і обтяження на нерухомість (іпотека, арешт, тощо) не є перешкодою для реєстрації місця проживання, зокрема для законного власника цього нерухомого майна, з урахуванням того, що право власності особи, відносно якої вчинялися обтяження, припинено у судовому порядку, а договір іпотеки визнаний недійсним також у судовому порядку.
При цьому, суд звертає увагу на те, що за встановленими у цій справі обставинами, всі наявні обтяження відносно зазначеного вище об'єкта нерухомості стосуються попереднього власника цієї квартири - ОСОБА_4 , право власності якого, з урахуванням рішення у справі № 2034/2-5015/11 було скасовано, а заочним рішенням суду у справі № 645/496/16-ц визнано недійсним договір іпотеки від 27 грудня 2007 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , яким ОСОБА_4 - іпотекодавець, передав в іпотеку іпотекодержателю - ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (на момент укладення договору - АДРЕСА_5 ), який посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В., реєстровий № 9277.
Отже, зазначені вище обставини у своїй сукупності, свідчать про те, ОСОБА_1 , як законний власник нерухомого майна: квартири, яка знаходить за адресою АДРЕСА_1 не може бути обмежений у реалізації права на реєстрацію у належній йому квартирі, з посиланням на обставини того, що щодо цього об'єкта нерухомості містяться відомості про наявність обтяжень відносно іншої особи ( ОСОБА_4 ), право власності якої на це майно припинено в судовому порядку та в подальшому визнано недійсним договір іпотеки від 27.12.2007, який укладався цією особою із банківською установою, оскільки у цьому випадку реєстрація місця проживання є похідною від права власності на житло, а не навпаки.
Враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо відмови від 19.09.2024 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 є неправомірними, оскільки така відмова прийнята без врахування судових рішень у справах № 2034/2-5015/11 та № 645/496/16-ц, які набрали законної.
Також колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується доводів позивача про те, що відповідач допустив перевищення службових обов'язків, вийшов за межі наданих повноважень, а саме: самовільно, через місяць, після проведення реєстрації речового права ОСОБА_1 - реєстрації його права власності на нерухоме майно, здійснив реєстрацію обтяжень на вказаний об'єкт нерухомості, які не мають відношення до ОСОБА_1 чим порушено його права власника, колегія суддів зазначає, що правомірність дій реєстратора щодо перенесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про обтяження речового права (іпотека, арешт нерухомого майна та заборона на нерухоме майно) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , які містилися в невід'ємній архівній складовій частині Державного реєстру прав, не є предметом спору у цій справі.
На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 по справі № 520/35856/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко