10 листопада 2025 р.Справа № 440/13916/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 07.08.25 у справі № 440/13916/24
за позовом Керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства
до Великобудищанської сільської ради
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Керівник Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі за текстом також - прокурор) звернувся до адміністративного суду з позовом до Великобудищанської сільської ради (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Великобудищанської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії подань Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 та неприйняття рішення про віднесення залісених земельних ділянок загальною площею 8180,74 га та 26,0627 га до самозалісених земель;
- зобов'язати Великобудищанську сільську раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23 з прийняттям рішення про віднесення залісених земельних ділянок без кадастрових номерів загальною площею 8180,74 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України;
- зобов'язати Великобудищанську сільську раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 з прийняттям рішення про віднесення залісених земельних ділянок з кадастровими номерами 5320481400:00:003:0070, 5320481400:00:005:0125, 5320481700:00:011:0225, 5320483000:00:004:0111, 5320483000:00:008:0015, 5320483000:00:001:0564, 530483000:00:002:0381 загальною площею 26,0627 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч, ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Великобудищанської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії подань Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24.
Зобов'язано Великобудищанську сільську раду повторно розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-2 та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що за фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин єдиним правомірним та законно обґрунтованим варіантом поведінки суб'єкта владних повноважень є прийняття Великобудищанською сільською радою рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених, а єдиним ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель та самосійних лісів є рішення суду про зобов'язання Великобудищанської сільської ради прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 4 ст. 57-1 ЗК України, а отже Полтавським окружним адміністративним судом здійснено неправильне тлумачення норм ст. 57-1 ЗК України та порушено норми процесуального права (ст. 2, пунктів 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України), що призвело до неправильного вирішення справи.
За результатами апеляційного розгляду прокурор просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, з клопотанням про долучення доказів надав рішення 57 позачергової сесії 8-го скликання Великобудищанської сільської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок на території Великобудищанської сільської ради».
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства скеровано до Великобудищанської сільської ради подання від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених загальною площею 8180,74 га та 26,0627 га до самозалісених земель. Проте жодне із зазначених подань на розгляд сесії сільської ради не виносилось.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено наявності достатніх підстав для відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель та дійшов висновку, що бездіяльність Великобудищанської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії подань Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 є протиправною.
Зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам, зокрема, не провів обстеження земельних ділянок за участі представників позивача, та не навів обґрунтованих мотивованих доводів щодо відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про віднесення залісених земельних ділянок з кадастровими номерами 5320481400:00:003:0070, 5320481400:00:005:0125, 5320481700:00:011:0225, 5320483000:00:004:0111, 5320483000:00:008:0015, 5320483000:00:001:0564, 530483000:00:002:0381 загальною площею 26,0627 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч, ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку слід зобов'язати Великобудищанську сільську раду повторно розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-2 та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням висновків суду.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи “Масштабне залісення України».
Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
"Стаття 57-1. Самозалісені землі
1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".
Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 за №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
У свою чергу, Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Держлісагенства, завданням якого є реалізація повноважень Держлісагенства України, зокрема, на території Полтавської області.
Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Як убачається з матеріалів справи, спірні земельні ділянки розташовані на території Великобудищанської сільської територіальної громади Миргородського району Полтавської області, відповідно, Великобудищанська сільська рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування з прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель.
Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства скеровано до Великобудищанської сільської ради подання від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених загальною площею 8180,74 га та 26,0627 га до самозалісених земель.
Проте жодне із зазначених подань на розгляд сесії сільської ради не виносилось, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд ураховує, що відповідно до приписів частин 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає таке.
Процедура віднесення земель до самозалісених урегульована статтею 57-1 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року №404, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 року за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами. Згідно з пунктом 3 цього Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.
У позові прокурор стверджує, що Великобудищанська сільська рада належним чином не виконала покладені на неї повноваження щодо прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, що відноситься до повноважень відповідача в силу статті 57-1 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 103 Лісового кодексу України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.
Отже, спори, що виникають між Державним агентством лісових ресурсів України, його територіальними органами та органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування щодо питання віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки підлягають вирішенню судами.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність Великобудищанської сільської ради щодо невинесення на розгляд сесії подань Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-24 є протиправною.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто за змістом указаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про віднесення залісених земельних ділянок з кадастровими номерами 5320481400:00:003:0070, 5320481400:00:005:0125, 5320481700:00:011:0225, 5320483000:00:004:0111, 5320483000:00:008:0015, 5320483000:00:001:0564, 530483000:00:002:0381 загальною площею 26,0627 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч, ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Ураховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку слід зобов'язати Великобудищанську сільську раду повторно розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 за №821-ВС-23, від 27.12.2023 за №02-28/1001, від 22.08.2024 за №02-28/543-24, від 07.10.2024 за №02-28/609-2 та прийняти за результатами розгляду рішення з урахуванням висновків суду.
Окрім того, слід зазначити, що виконання рішення суду першої інстанції, на підтвердження якого відповідачем надано до суду апеляційної інстанції копію рішення 57 позачергової сесії 8-го скликання Великобудищанської сільської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок на території Великобудищанської сільської ради», не є підставою для його скасування згідно з нормами статті 317 КАС України.
За приписами ч. 1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції в цій частині помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З огляду на приписи статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 440/13916/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова
Повний текст постанови складено 12.11.2025