12 листопада 2025 р. Справа № 520/8951/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О.) від 11.08.2025 по справі № 520/8951/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2024 № О/р 205250010047, яким відмовлено в перерахунку пенсії;
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.12.2024 № 205250010047, яким відмовлено в перерахунку пенсії;
визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ у Харківській області від 13.01.2025, яким відмовлено в перерахунку пенсії;
зобов'язати ГУ ПФУ у Харківській області включити до страхового стажу, який враховується при призначенні пенсії, періоди роботи:
з 01.10.1980 по 15.06.1981 на посаді прибиральника морфокорпусу Харківського ветеринарного інституту (запис № 1-2 у трудовій книжці НОМЕР_1 );
з 17.11.1986 по 15.04.1988 - проходження строкової служби в армії (запис № 5 сторінка 4-5 у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 , запис № 6 у трудовій книжці НОМЕР_1 );
з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі Дімітрова (записи 3-4 сторінка 8-9 у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 );
10.06.1988 по 03.03.1997 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) «Хвиля революції» (записи № 5 сторінка 8-9, запис № 6 сторінки 10-11 у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 ) та на посаді інженера з благоустрою та розвитку особистих підсобних господарств Куп'янського міськвиконкому (записи 9-10 у трудовій книжці НОМЕР_1 );
зобов'язати ГУ ПФУ у Харківській області здійснити перерахунок пенсії з дня її призначення, а саме з 14.01.2023 з урахуванням включених до стажу періодів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 частково задоволено вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області, ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2024 № О/р 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.12.2024 № 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985, та здійснити перерахунок пенсії з 14.01.2023.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що правомірно прийняв рішення про відмову в проведенні пенсії, у зв'язку з тим, що на титульній сторінці трудової книжки позивача відсутня повна дата народження заявника, та спірні періоди треба підтвердити довідками про встановлений мінімум і кількість відпрацьованих виходів та надати довідку про перейменування.
Також, суд першої інстанції, через неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , спірні період роботи задоволенню не підлягають та прийшов до висновку, що в даному випадку необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, з урахуванням висновків суду.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечував та просив відмовити.
Відповідач-1 по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком з 14.01.2023, яку позивачу було призначено на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 520/9325/23.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 520/9325/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2024, з урахуванням ухвали про виправлення описки в рішенні від 12.02.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області, ГУ ПФУ в Сумській області, ГУ ПФУ в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його навчання у Харківському ветеринарному інституті ім. М.М. Борисенка з 20.06.1981 по 25.07.1986 (запис трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.02.1985 № 1 про те, що 20.06.1981 позивач прийнятий в члени колгоспу ім. Фрунзе з направленням на навчання до ХЗІ) та періоди його роботи починаючи з 01.05.1997 в колгоспі ім. Шевченка та з 22.01.1998 в колгоспі "Хвиля революції", згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.02.1985; а також зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 14.01.2023.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач 05.12.2024 звернувся з заявою № 2488 про перерахунок пенсії "зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004", за результатами опрацювання якої ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення від 12.12.2024 О/р № НОМЕР_3 про відмову в проведенні перерахунку пенсії.
На підставі документів, доданих до заяви, пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби, оскільки заявником було долучено до заяви копію військового квитка; періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці відсутня повна дата народження заявника, періоди роботи в колгоспах з 23.06.1981 по 01.07.1996 необхідно підтвердити довідками про встановлений мінімум і кількість відпрацьованих вихододнів та надати довідку про перейменування. Крім того, в рішенні зазначено, що потребують уточнення періоди роботи з 01.05.1997, оскільки відсутня інформацію про звільнення з роботи з 22.01.1998, оскільки наявні виправлення в записах про період роботи.
Також, позивач 05.12.2024 звернувся з заявою № 2489 про перерахунок пенсії "зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004", за результатом розгляду якої ГУ ПФУ в Донецькій області винесено рішення від 13.12.2024 № 205250010047 про відмову в проведенні перерахунку пенсії.
На підставі документів, доданих до заяви, пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці відсутня повна дата народження заявника, періоди роботи в колгоспах з 23.06.1981 по 01.07.1996 необхідно підтвердити довідками про встановлений мінімум і кількість відпрацьованих вихододнів та надати довідку про перейменування. Крім того, в рішенні зазначено, що потребують уточнення періоди роботи з 01.05.1997, оскільки відсутня інформацію про звільнення з роботи з 22.01.1998, оскільки наявні виправлення в записах про період роботи.
Також, за результатом перевірки встановлено, що ОСОБА_1 не додав до заяви сканкопію оригіналу документа, що засвідчує особу та надав копію військового квитка серії НОМЕР_4 від 04.11.1986.
07.01.2025 позивач звернувся із заявою №66 про перерахунок пенсії "згідно рішень суду".
За результатами опрацювання заяви ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення від 13.01.2025 б/н про відмову в проведенні перерахунку пенсії.
Рішення обґрунтовано тим, що 12.03.2024 ГУ ПФУ в Черкаській області рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 520/9325/23 виконано в межах покладених судом зобов'язань з 14.01.2023.
Позивач, вважаючи протиправними рішення від 12.12.2024, від 13.12.2024 та від 13.01.2025, звернувся до суду з позовом в цій справі.
Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2024 № О/р 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.12.2024 № 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985, та здійснити перерахунок пенсії з 14.01.2023.
Відмовляючи у задоволенні позивних вимог щодо зобов'язання ГУ ПФУ у Харківській області включити до страхового стажу позивача, який враховується при призначенні пенсії, період роботи з 01.10.1980 по 15.06.1981 на посаді прибиральника морфокорпусу Харківського ветеринарного інституту, згідно записів №1 -2 у трудовій книжці НОМЕР_1 , та періоду роботи з 10.06.1988 по 03.03.1997 на посаді інженера з благоустрою та розвитку особистих підсобних господарств Куп'янського міськвиконкому, згідно записів 9-10 у трудовій книжці НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення пенсійних органів не містять відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів, згідно трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.10.1980.
Відмовляючи у задоволенні позивних вимог про визнання протиправним та скасування рішення відділу перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ у Харківській області від 13.01.2025, яким позивачу відмовлено в перерахунку пенсії, суд першої інстанції виходив з того, що Відділом перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Харківській області винесено рішення від 13.01.2025 б/н, яким позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки пенсійний орган на виконання рішення суду, ухваленого у справі № 520/9325/23, вже здійснив перерахунок та призначення пенсії позивача, в межах покладених судом зобов'язань з 14.01.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 26 Закону України № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 років.
Згідно зі ст. 40 Закону № 1058-ІV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Частинами першою та третьою статті 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (далі - Порядок № 637).
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1 Порядку № 637, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу наступні періоди роботи:
з 09.08.1986 по 04.11.1986, та з 10.06.1988 по 01.07.1996, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985 оскільки на титульній сторінці відсутня повна дата народження заявника, що є порушенням Положення "Про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників", затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975;
проходження військової служби, оскільки заявником було долучено до заяви копію військового квитка.
Стосовно незарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 09.08.1986 по 04.11.1986, та з 10.06.1988 по 01.07.1996, згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985 оскільки на титульній сторінці відсутня повна дата народження заявника, що є порушенням Положення "Про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників", затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975, колегія суддів зазначає таке.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - Постанова № 310).
Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п. 13 Основних положень).
Відтак, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).
Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Подібні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за № 58 (далі - Інструкції № 58) які були чинними в спірний період.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (пункт 2.11 Інструкції).
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.12 Інструкції).
Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов'язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням усіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до записів трудової книжки № НОМЕР_2 від 07.02.1985 (а.с. 24 - 32), яка наявна у матеріалах справи, вказані періоди роботи позивача з зазначенням відповідних наказів про прийняття та звільнення та скріплені печатками.
Колегія суддів зазначає, що записи в трудовій книжці в частині спірних періодів виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності відповідно до дати.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів, містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується для призначення пенсії.
Колегія суддів, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Таким чином законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення, покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Відтак, суб'єктом владних повноважень, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо записів у трудовій книжці позивача на момент їх внесення, не вжито заходи з метою перевірки відповідних відомостей.
Натомість відповідачем покладено тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав виключно на позивачку.
Стосовно незарахування позивачу до страхового стажу період проходження військової служби, оскільки заявником було долучено до заяви копію військового квитка, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії військового квитка серії НОМЕР_4 від 04.11.1986 вбачається, що ОСОБА_1 з 17.11.1986 по 15.04.1988 проходив військову службу (а.с. 42).
Також, згідно записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 10.10.1980 (запис № 6), позивач з 1986 по 1988 проходив службу в рядах Радянської армії (а.с. 35).
У трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985 містяться записи (запис № 4), що 04.11.1986 ОСОБА_1 1 звільнений з колгоспу у зв'язку з уходом в Радянську армію. У записі № 5 зазначено про службу в рядах Радянської армії (а.с. 26).
Згідно з статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 513/1195/16-а.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.09.1986 прийнятий у члени колгоспу імені Дімітрова на посаді головного ветлікаря та 04.11.1986 звільнений у зв'язку з призовом у Радянську армію.
Таким чином, позивач на момент призову на строкову військову службу працював на посаді, яка дає право на призначення пенсії за віком.
Враховуючи викладені обставини, період проходження позивачем строкової військової служби з 17.11.1986 по 15.04.1988 підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 01.03.2021 у справі № 127/1762/17.
Щодо доводів апелянта про дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути “ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.12.2024 № О/р 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.12.2024 № 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії; зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 07.02.1985, та здійснити перерахунок пенсії з 14.01.2023.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 по справі № 520/8951/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко