12 листопада 2025 р. Справа № 520/8256/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.08.25 по справі № 520/8256/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 батальйон територіальної оборони), Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України)
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 батальйон територіальної оборони), Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України Міністерства оборони України), в якій просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 батальйон територіальної оборони) у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 на підставі рапорту від 16.10.2024 про звільнення, викладену у листі від 13.03.2025 № 1572/1405, з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України Міністерства оборони України) звільнити ОСОБА_1 на підставі рапорту від 16.10.2024 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , яка підпорядкована НОМЕР_4 окремій бригаді територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_3 ). Зазначив, що він має матір - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до медичних документів потребує постійного догляду. На переконання позивача, він підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації відповідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». З метою звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача з рапортом та надав необхідні документи. Листом відповідачем відмовлено позивачу у звільненні з посиланням на те, що рапорт, поданий останнім з порушенням пункту 233 розділу ХІІ Положення №1153/2008 та пункту 12.9 розділу ХІІ наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170. Також зазначено, що засвідчення копій документів, а також засвідчення справжності підпису на документах, не відповідають вимогам положень статтей 75, 78 Закону України «Про нотаріат». Водночас зазначено, що до рапорту не додано, серед іншого, аркуш бесіди, документ, що посвідчує родинні зв'язки військовослужбовця з інвалідом, документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону утримувати інваліда та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за інвалідом, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 , яка підпорядкована НОМЕР_4 окремій бригаді територіальної оборони (Військова частина НОМЕР_3 ) та має статус військовослужбовця.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір'ю позивача, яка є особою з інвалідності ІІ групи та відповідно до медичних документів потребує постійного догляду.
З метою звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме - у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії (далі-МСЕК) чи лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я, позивач 16.10.2024 звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом документів.
До рапорту надано: копії паспортів та РНОКПП позивача та ОСОБА_2 (мати позивача), довідку від 18.08.2022 № 6339-5002029597 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; копію ТВО ОСОБА_2 , довідки до акта МСЕК серії 12 ААГ № 956819, висновок Комунального некомерційного підприємства «Харківське територіальне медичне об'єднання» Лозівської міської ради Харківської області № 3131, свідоцтво про народження позивача.
У подальшому, представник позивача звернувся із заявою до відповідача в якій просив долучити до рапорту про звільнення від 16.10.2024 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» документи, які підтверджують факт проходження братом позивача - ОСОБА_3 військової служби у Збройних силах України, а саме копію свідоцтва про народження позивача, свідоцтва про народження ОСОБА_3 (брата позивача), посвідчення офіцера ОСОБА_3 (брата позивача), направлення на проходження МСЕК ОСОБА_3 (брата позивача).
Листами відповідачем відмовлено позивачу у звільненні з посиланням на те, що рапорт, поданий останнім з порушенням пункту 233 розділу ХІІ Положення №1153/2008 та пункту 12.9 розділу ХІІ наказу Міністра оборони України від 10.04.2009 №170. Також зазначено, що засвідчення копій документів, а також засвідчення справжності підпису на документах, не відповідають вимогам положень статтей 75, 78 Закону України «Про нотаріат». Водночас зазначено, що до рапорту не додано, серед іншого, аркуш бесіди, документ, що посвідчує родинні зв'язки військовослужбовця з інвалідом, документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону утримувати інваліда та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за інвалідом, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапорту, оскільки позивачем не надано всіх належних документів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, а відтак оскаржувана відмова у звільнені позивача з військової служби за його рапортом відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 19 Конституції України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За змістом частини 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд встановив те, що розглянувши рапорт позивача про звільнення та додані документи, відповідач виходив з того, що позивач не надав достатні докази для підтвердження 1) родинних зв'язків військовослужбовця з інвалідом; 2) відсутності інших працездатних осіб, зобов1язаних відповідно до закону утримувати інваліда; 3) акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за інвалідом, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Спір виник через відмову відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992.
Надаючи відповідь на питання, чи були у позивача передбачені Законом України № 2232-XII підстави для звільнення його з військової служби й відповідно у відповідача підстави для фактичної відмови щодо такого звільнення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
На підставі пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час дії воєнного стану) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Отже, з моменту 24.02.2022 (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України № 2232-XII.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Згідно пункту 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, передбачено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» та визначено підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, зі змісту наведеної норми вбачається, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність таких умов:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів електронної справи, позивач до рапорту подав: копії паспортів та РНОКПП позивача та ОСОБА_2 (мати позивача), копія довідки від 18.08.2022, копія ТВО ОСОБА_2 , копія довідки до акту МСЕК, копія висновку від 25.09.2024, копія свідоцтва про народження позивача.
Згодом на підтвердження факту проходження братом позивача - ОСОБА_3 військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_1 було подано до військової частини НОМЕР_5 документи, а саме: копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копія посвідчення офіцера ( ОСОБА_3 ), копія направлення на проходження МСЕК ( ОСОБА_3 )
Однак, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи не підтверджують відсутність в його матері родичів другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею, або той факт, що інші члени сім'ї позивача другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та не можуть слугувати підставою для звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Натомість, положеннями пункту 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, де передбачено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються, зокрема, документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, позивачем до рапорту від 16.10.2024 про звільнення з військової служби не надано вказаних документів, а саме документів про те, що інші члени сім'ї другого ступеню споріднення самі потребують постійного догляду за висновками МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров'я, а також акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Долучений до апеляційної скарги позивачем акт № 9 від 22.04.2025 про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначений акт не був предметом розгляду у суді першої інстанції, не долучався позивачем до рапорту від 16.10.2024, не надавався до суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не має процесуальних підстав для його оцінки під час апеляційного перегляду.
Однак, слід зауважити, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, надавши повний пакет документів передбачений законодавством для прийняття відповідачем обгрунтованого рішення.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі рапорту, оскільки позивачем не надано всіх належних документів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-ХІІ, а відтак оскаржувана відмова у звільнені позивача з військової служби за його рапортом відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, частини другої статті 19 Конституції України.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 520/8256/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк