12 листопада 2025 р. Справа № 520/12474/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., повний текст складено 27.08.25 по справі № 520/12474/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - ГУ ПФУ в Луганській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 27.12.2024 № 204650024237 про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу Прикінцевих положень положення Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV);
зобов'язати ГУ ПФУ в Луганській області прийняти рішення про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що пенсійним органом протиправно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV, що порушує право позивачки на вільне володіння своїм майном у вигляді пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .
Суд вийшов за межі позовних вимог.
Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 27.12.2024 № 204650024237 про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
Зобов'язав ГУ ПФУ в Луганській області зарахувати до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України № 1058-ІV період її роботи з 15.08.1991 по 15.04.2022 в Клінічному санаторії «Роща».
Зобов'язав ГУ ПФУ в Луганській області призначити з 20.12.2024 ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
Зобов'язав ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити з 20.12.2024 призначену одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Луганській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 302.80 грн.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 302.80 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Луганській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що при ухваленні рішення у справі № 420/7011/25 суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ГУ ПФУ в Луганській області щодо неправомірності зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України № 1058-ІV період її роботи з 15.08.1991 по 15.04.2022. в Клінічному санаторії «Роща», що призвело до неправильного вирішення спору. Посилається на те, що за результатами розгляду документів страховий стаж ОСОБА_1 склав 39 років 8 місяців 6 днів, у тому числі на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, - 2 роки 4 місяці 18 днів . Тобто, до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховано період роботи позивача з 03.05.2022 по 20.09.2024 на посаді лікаря - терапевта в Комунальній установі Хорошевський геріатричний пансіонат. Цей період зараховано до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 . Також судом першої інстанції не враховано доводи ГУ ПФУ в Луганській області щодо підстав незарахування періоду роботи позивача з 15.08.1991 по 15.04.2022 до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та право на призначення грошової допомоги , а саме. Згідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки від 20.09.2024 № 925 виданої ПрАТ (приватне акціонерне товариство) «Укрпрофоздоровниця» ОСОБА_1 з 15.08.991 по 15.04.2022 працювала на посаді лікаря в санаторії «Роща», який був перейменований в філію Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України, далі в філію Харківського дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», далі в дочірнє підприємство «Санаторій «Роща» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», далі в дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Роща» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». До страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, не зараховано вищезазначений період роботи, оскільки відповідно до записів трудової книжки від 03.09.1982 серії НОМЕР_1 та наданої довідки від 20.09.2024 № 925 підприємство не є комунальним чи державним закладом. Таким чином, враховуючи норми діючого законодавства, ОСОБА_1 немає права на призначення грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV, оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років (30 років). Враховуючи наведене, рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 27.12.2024 № 204650024237 правомірно відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та з 19.09.2024 отримує пенсію за віком в ГУ ПФУ в Харківській області відповідно до Закону України № 1058-ІV.
20.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про перерахунок пенсії - допризначення пенсії щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
Заява позивача була розглянута ГУ ПФУ в Луганській області з урахуванням принципу екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1.
Рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 27.12.2024 № 20465002437 було відмовлено ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, а саме 30 років.
Роз'яснено, що відповідно до трудової книжки від 03.09.1982 серії НОМЕР_1 та наданої довідки від 20.09.2024 № 925, яка видана Дочірнім підприємством клінічний санаторій «Роща», до заяви від 20.12.2024 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років не враховано періоди з 15.08.1991 по 15.04.2022, оскільки Дочірнє підприємство клінічний санаторій «Роща» не є комунальним чи державним закладом.
Страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років за період роботи в Комунальній установі Хорошевський геріатричний пансіонат з 03.05.2022 по 20.09.2024 становить 2 роки 4 місяці 18 днів.
Позивачка не погодившись із вищевказаним, звернулася до суду з позовом в цій справі.
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має достатній страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та, відповідно, на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV.
Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058 - IV).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон України № 1788-XII) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Так, пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1058-IV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік № 909)
затверджено вичерпний Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту 2 Переліку № 909 до вказаного переліку відносяться:
лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад);
аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії - фармацевти, асистенти фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборанти;
медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи; а також соціального захисту: інтернатні заклади для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих; медичні відділи протезних підприємств - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-IV (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком № 909.
Пунктом 5 вказаного Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17, від 09.12.2021 по справі № 264/6871/16-а, від 15.06.2022 по справі №200/854/19-а, від 22.02.2024 у справі № 260/323/20, від 05.03.2025 у справі № 280/5256/22.
Як встановлено судом підставою для відмови позивачці у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги стала відсутність необхідного страхового стажу, який дає право на призначення такої допомоги, а саме 30 років.
Зокрема, до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років не було враховано періоди роботи з 15.08.1991р. по 15.04.2022р., оскільки Дочірнє підприємство клінічний санаторій «Роща» не є комунальним чи державним закладом.
Дослідивши надану до суду копію трудової книжки ОСОБА_1 від 03.09.1982 серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що позивачка з :
15.08.1991 була прийнята на роботу на посаду лікаря голкотерапевта в Клінічному санаторії «Роща»;
01.11.1991 переведена на посаду лікаря-терапевта в Клінічному санаторії «Роща»;
з 01.10.2007 переведена на посаду завідуючого кардіологічним відділенням в Клінічному санаторії «Роща»;
з 24.07.2012 по 15.04.2022 позивачка була переведена на посаду лікаря-терапевта кардіологічного відділення в Клінічному санаторії «Роща».
Згідно оскаржуваного рішення від 27.12.2024 № 204650024237 відповідач не врахував позивачу до спеціального стажу періоди роботи з 15.08.1991 по 15.04.2002, оскільки Дочірнє підприємство клінічний санаторій «Роща» не є комунальним чи державним закладом.
Однак, відповідачем не враховано, що відповідно до пункту 2 приміток Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Таким чином, відповідач протиправно не врахував позивачу до спеціального стажу періоди роботи з 15.08.1991 по 15.04.2002, з обґрунтувань відсутності інформації про форму власності медичного закладу.
Таким чином, згідно наведених вище норм, позивачка має достатній страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та, відповідно, на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з метою належного захисту прав позивача та керуючись приписами частини 2 ст. 9 КАС України, наявні підстави для виходу за межі заявлених позовних вимог шляхом додаткового зобов'язання ГУ ПФУ в Луганській області зарахувати до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період її роботи з 15.08.1991 по 15.04.2022 в Клінічному санаторії «Роща», як орган, на розгляді якого перебуває подана заява та який ухвалив рішення про відмову у в перерахунку пенсії, що скасовується судом.
Щодо посилання в апеляційній скарзі, які стосуються стягнення судом першої інстанції судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Луганській області у розмірі 302.80 грн, а саме те, що згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, то такі посилання є необґрунтованими, оскільки скаржником не враховано приписів ст. 139 КАС Україні, які судом першої інстанції правильно застосовано, стягуючи із відповідача, як суб'єкта владних повноважень, судові витрати позивача.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 по справі № 520/12474/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко