12 листопада 2025 р. Справа № 440/2243/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, повний текст складено 13.08.25 по справі № 440/2243/25
за позовом ОСОБА_1
до 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні ді
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 09.12.2020 по 11.02.2025 - не більш як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; зобов'язати 3 ТВУЗ Держспецзв'язку виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 09.12.2020 по 11.02.2025 - не більш як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11.02.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; зобов'язати НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення - 11.02.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 10.12.2020 по 10.02.2025 включно, але не більш як за шість місяців. Зобов'язано 3 територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 125 924 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 08 коп з вирахуванням обов'язкових податків та зборів. Визнано протиправною бездіяльність 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Зобов'язано 3 територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". В решті вимог - позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовної заяви в частині задоволених позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що при звільненні та виключенні ОСОБА_1 із списків особового складу НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку 31.12.2020, а не 09.12.2020, як зазначає суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення, спорів щодо права у позивача на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00 грн), встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови №704 (предмет спору у справі №440/10475/24) не існувало. Стверджує, що позивач звернувся з позовом у справі №440/10475/24 через три роки та дев'ять місяців після звільнення із служби, внаслідок чого збільшився період затримки проведення розрахунку та сума середнього заробітку. Зауважує, що відповідно до розрахунку, здійсненого судом першої інстанції, середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за шість місяців склав 125924,08 грн, при цьому ця сума більше ніж у три рази перевищує суму виплаченого перерахунку грошового забезпечення, що становила 38163,58 грн. Тобто, сума середнього заробітку є не співмірною та не пропорційною основній сумі, що виплачена відповідачем на виконання рішення суду у справі №440/10475/24. Наголошує, що судом першої інстанції не враховано, що у разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Щодо задоволених позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів громадян, зазначає, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів жодним чином не повинно бути з 29.01.2020, як зазначається в рішенні суду, так як на цю дату у позивача не існувало право на отримання виплат, які підлягають компенсації. Вказує, що в матеріалах позовної заяви відсутні докази про звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення. Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку.
Зі змісту витягу з наказу начальника 3 ТВУЗ Держспецзв'язку від 09.12.2020 №68-ОС "Про особовий склад" встановлено, що майора ОСОБА_1 , заступника начальника Відділу охорони, звільнено зі служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пунктом 176 Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31.07.2015 №463, у запас Збройних Сил України, припинено контракт та виключено його зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади 31.12.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №440/137/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2021, зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31 грудня 2020 року.
17.06.2021, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №440/137/21, відповідачем виплачені кошти позивачу в сумі 55107,32 грн.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі №440/7236/21, яке набрало законної сили 01.10.2021, стягнуто з 3-го Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 8896,81 грн, з урахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Надалі, рішенням Полтавського окружного адміністративного сулу від 04.11.2024 у справі №440/10475/24, яке набрало законної сили 03.02.2025, зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України перерахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошове забезпечення (в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 09 грудня 2020 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00 грн), встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного сулу від 04.11.2024 у справі №440/10475/24, 11.02.2025 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 відповідачем зараховано 38 163,58 грн перерахованого грошового забезпечення.
При цьому, як зазначає представник позивача, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення в повному обсязі, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення.
З цих підстав позивач через представника звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 10.12.2020 по 10.02.2025 включно, але не більш як за шість місяців, та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 125 924 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 08 коп з вирахуванням обов'язкових податків та зборів та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у складі НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку та відповідно до витягу з наказу начальника 3 ТВУЗ Держспецзв'язку від 09.12.2020 №68-ОС "Про особовий склад" позивача виключено зі списків особового складу з 31.12.2020.
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби з 3 ТВУЗ Держспецзв'язку з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 по 09.12.2020.
При цьому, виплата позивачу грошового забезпечення проведена 11.02.2025 у розмірі 38163,58 грн на виконання рішення суду у справі №440/10475/24, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів доходить висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов'язання 3 територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 125 924 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 08 коп з вирахуванням обов'язкових податків та зборів, колегія суддів враховує наступне.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 31.12.2020 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 11.02.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків відповідача та всіх видів грошового забезпечення є 31.12.2020, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень та листопад 2020 року.
Зі змісту довідки 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 21.02.2025 про середній заробіток ОСОБА_1 встановлено, що середньоденне грошове забезпечення становить 684,37 грн (20 873,29 грн + 20 873,29 грн) / 61 день).
Матеріалами справи підтверджено, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні склав 476 116,20 грн, з яких:
- 26 940,73 грн - грошове забезпечення;
- 230,30 грн - індексація грошового забезпечення;
- 294 890,78 грн - грошова допомога при звільненні;
- 60 783,49 грн - грошова компенсація за неотримане речове майно при звільненні;
- 55 107,32 грн - грошова компенсація за невикористану відпустку, виплачена на виконання рішення суду у справі №440/137/21;
- 38 163,58 грн - перераховане грошове забезпечення, виплачене на виконання рішення суду у справі №440/10475/24.
Таким чином, загальний розмір виплат при звільненні позивача склав 476 116,20 грн (100%), з яких грошове забезпечення, перераховане на виконання рішення суду у справі №440/10475/24 - 38 163,58 грн (8,02 %).
Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 10.12.2020 по 10.02.2025 включно, але не більш як за шість місяців.
Однак, колегія суддів зауважує, що позивача виключено з кадрів 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 31.12.2020, тому висновок суд першої інстанції про бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, починаючи з 10.12.2020 (наступний день після звільнення позивача), є помилковим.
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що як вже зазначалося вище, позивача з 31.12.2020 виключено зі списків особового складу відповідача, проте останній з вимогами про виплату грошового забезпечення в належному розмірі звернувся до Полтавського адміністративного суду з відповідним позовом лише в вересні 2024 року (ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 про відкриття провадження в адміністративній справі №440/10475/24, тобто більш ніж через 3 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату грошового забезпечення в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.
Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки позивача звільнено зі служби 31.12.2020, з адміністративним позовом до суду у справі №440/10475/24 він звернувся у вересні 2024 року, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 11.02.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 164 календарних дні (з 01.09.2024 по 11.02.2025).
З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 112 236,68 грн (164 календарних дні х 684,37 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 8,02%, становить 9001,38 грн.
Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв'язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 9001,38 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду у справі №440/10475/24 по день фактичного розрахунку.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та безпідставно зобов'язано 3 територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 125 924 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 08 коп з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Доводи апеляційної скарги відповідача про очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром виплачених сум та часу не звернення до суду за захистом порушеного права приймаються колегією суддів в якості належних.
При цьому, посилання апелянта на те, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 у справі №440/7236/21 стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 8896,81 грн, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки спірним у справі №440/7236/21 є питання стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, натомість, у даних правовідносинах спірним є питання стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог є частково обґрунтованими.
Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову в частині визнання протиправною бездіяльності 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та зобов'язання 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", та відповідних доводів апелянта, колегія суддів вказує на таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі по тексту - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону №2050-ІІІ).
Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні норми також викладені у Порядку №159.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зі змісту вказаних норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24.01.2025 у справі №380/1607/24, від 12.09.2024 у справі №240/18489/23, від 12.09.2024 у справі №400/5837/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Судом встановлено, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного сулу від 04.11.2024 у справі №440/10475/24, 11.02.2025 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 відповідачем зараховано 38 163,58 грн перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 09.12.2020.
Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок затримки виплати місячного грошового забезпечення в належному розмірі.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки невиплата компенсації втрати частини доходів свідчить про відмову провести відповідні виплати і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача вказують на помилкове сприйняття положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та вільне тлумачення обставин справи на користь відповідача.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та зобов'язання 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 11.02.2025 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 по справі № 440/2243/25 скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 10.12.2020 по 10.02.2025 включно, але не більш як за шість місяців, та зобов'язання 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 125 924 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять чотири) грн 08 коп з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 31.12.2020 по 11.02.2025, але не більш як за шість місяців.
Зобов'язати 3 територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9001,38 грн.
В іншій частині в позові відмовити.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 по справі № 440/2243/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко