11 листопада 2025 р.Справа № 520/25465/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 25.09.25 року по справі № 520/25465/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 );
- зобов'язати ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України поновити реєстрацію фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) як платника єдиного податку другої групи з 01.01.2025 та включити до Реєстру платників єдиного податку.
Позивачем одночасно з поданням позовної заяви подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43983495) від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішення суду по цій справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 року по справі №520/25465/25 та прийняти рішення, яким зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП - 43983495) від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду по цій справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуваним рішенням ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2025 виключено з Реєстру платників єдиного податку. Це спричинило зміну системи оподаткування - перехід на загальну систему та обов'язок реєстрації платником ПДВ відповідно до п.183.4 ст.183 ПК України. Як наслідок, на позивача покладається додаткове податкове навантаження у вигляді сплати податку на доходи фізичних осіб (ставка 18%), військового збору (ставка 5%) та податку на додану вартість (ставка 20%), з 01.01.2025. Крім того, зазначає, що анулювання реєстрації з 01.01.2025 тягне за собою застосування до позивача штрафних санкцій за неподання декларацій про доходи від підприємницької діяльності та декларацій з ПДВ за період понад вісім місяців. Також позивач зазначив, що чинність оскаржуваного рішення протягом періоду його оскарження спричиняє для позивача необхідність ведення значно складнішого податкового обліку, зокрема: електронне адміністрування ПДВ, реєстрацію податкових накладних, застосування правила «першої події» для податкових зобов'язань і податкового кредиту, пропорційне віднесення сум податку до податкового кредиту, «умовний продаж», подання більш складної звітності та щомісячну сплату податкових зобов'язань, необхідність ведення обліку не лише доходів, а й витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів.
Крім того, позивач зазначає, що відновлення порушених прав апелянта без ужиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних додаткових зусиль. Також внаслідок оподаткування ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох контрагентів позивача, оскільки, позивач, після набуття статусу платника ПДВ, почне генерувати податковий кредит для контрагентів, який у свою чергу, буде впливати на фінансові та податкові результати діяльності контрагентів. А у разі скасування оскаржуваного рішення контрагенти втратять право на податковий кредит за весь період розгляду справи. Просить звернути увагу на практику Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема правову позицію викладену в постанові від 20.02.2025 року у справі № 280/9044/24.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обставин, зазначених у ч. 2 ст. 150 КАС України для забезпечення даного адміністративного позову та дійшов до висновку, що застосування заходів забезпечення позову є необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову може бути наступне :
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, судовим розглядом встановлено, що предметом позову у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, є оскарження рішення ГУ ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ).
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, зокрема, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2.
Відповідно до п.299.11 ст.299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Тобто, анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Позивач, як в заяві про забезпечення позову, так і у апеляційній скарзі зазначає на те, що наслідком виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку є зміна системи оподаткування - перехід на загальну систему та обов'язок реєстрації платником ПДВ відповідно до п.183.4 ст.183 ПК України та як наслідок, на позивача покладається додаткове податкове навантаження у вигляді сплати податку на доходи фізичних осіб (ставка 18%), військового збору (ставка 5%) та податку на додану вартість (ставка 20%), «заднім числом» - з 01.01.2025. Анулювання реєстрації з 01.01.2025 тягне за собою застосування до Позивача штрафних санкцій за неподання декларацій про доходи від підприємницької діяльності та декларацій з ПДВ за період понад вісім місяців. Відновлення порушених прав апелянта без ужиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних додаткових зусиль, у разі задоволення позову ФОП ОСОБА_1 буде поновлено право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що потребуватиме повторної зміни порядку звітування, коригування сплати податків, а також вирішення питання про повернення надмірно сплачених сум у т.ч. ПДВ, податку на доходи фізичних осіб, військового збору. Також, внаслідок оподаткування ПДВ виникне ситуація втягування у стан податкової та фінансової невизначеності багатьох контрагентів позивача.
З огляду на викладене, за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.
Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку другої групи, позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді сплати податку на доходи фізичних осіб (ставка 18%), військового збору (ставка 5%) та податку на додану вартість (ставка 20%). При цьому, слід прийняти до уваги покликання позивача на те, що не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в цьому випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та матиме наслідком заподіяння також шкоди правам, свободам та інтересам третіх осіб.
Колегія суддів вважає, що при анулюванні ФОП ОСОБА_1 реєстрації платником єдиного податку другої групи, позивачу буде змінено систему оподаткування, що може мати наслідком застосування штрафних санкцій, розірвання договірних відносин, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
А тому, колегія судів приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Колегія суддів вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 25.10.2023 по справі №160/11784/23, від 20.02.2025 року у справі № 280/9044/24, від 29.05.2025 року у справі № 520/33137/24.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Стосовно посилання відповідача у своєму відзиві на врахування правової позиції, викладеної Верховного Суду в постанові від 12.06.2018 у справі №826/14722/17, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування, то колегія суддів зазначає, що у справі що переглядається слід врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.10.2023 по справі №160/11784/23.
Висновки Верховного Суду на які посилається відповідач фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
При цьому суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 в пункті 77 зазначив, що обсяг зобов'язань Договірних держав за статтею 13 змінюється в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (див. рішення в справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Такий засіб має бути достатньою мірою гарантовано не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, ухвалу щодо прийнятності в справі «Міфсуд проти Франції» (Mifsud v. France) [ВП], заява № 57220/00, ECHR 2002-VIII).
Враховуючи вищевказані норми законодавства та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що наведені позивачем підстави є необхідними, оскільки свідчать про обґрунтованість і адекватність вимог заявника задоволеної судом щодо забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 р. та прийняти постанову, якою заяву позивача про забезпечення позову задовольнити, зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43983495) від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішення суду по цій справі.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 308, 315, 316, 317, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі № 520/25465/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою задовольнити заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП - 43983495) від 29.07.2025 №4947/20-40-24-03-05 про анулювання реєстрації та виключення із Реєстру платників єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішенням суду по цій справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 12.11.2025 року