10 листопада 2025 р.Справа № 632/957/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Кузьменко С.Л., вул. Леніна, 18, м. Первомайський, Первомайський, Харківська, 64107, по справі № 632/957/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області
про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Златопільського міськрайонного суду Харковській області з позовом до Головного управління національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ НП в Запорізькій області), в якому просив суд:
- скасувати постанову серія ББА №721563 від 01.05.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) та ч. 5 ст.122 КУпАП винесеної інспектором СРПП ГУ НП в Запорізькій області.
Рішенням Златопільського міськрайонного суду Харковській області від 24 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 721563 від 01.05.2025, винесену поліцейським СРПП ВП №4 Пологівського РВП ГУ НП в Запорізькій області старшим сержантом поліції Тесленко О.В., в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП та справу в цій частині закрито.
В інший частині постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ББА № 721563 від 01.05.2025, винесену поліцейським СРПП ВП №4 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області старшим сержантом поліції Тесленко О.В., в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП залишено без змін.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ НП в Запорізькій області судові витрати у розмірі 302,80 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, просив скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити у цій частині постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено відео, оскільки на ньому відсутній факт керування ним транспортним засобом, а також стверджує, що розгляду справи не було.
Вважає, що його не може бути притягнути до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки він ніколи не мав свідоцтва про право керування транспортним засобом.
ГУ НП в Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Наполягало на законності та обґрунтованості ухваленої постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені такі обставини, які не оспорено сторонами.
Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 721563 від 01.05.2025, винесеної поліцейським СРПП ВП №4 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області старшим сержантом поліції Тесленко О.В., за ч. п. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 121 КУпАП у зв'язку з тим, що водій ОСОБА_1 01.05.2025 о 12:30 в с. Максимівка Пологівського району Запорізької області керував транспортним засобом, будучи позбавлений права керування т/з, що підтверджується постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.04.2025 №314/486/25, будучи не пристебнутий ременем безпеки, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 121 КУпАП, тому на нього накладено штраф у розмірі 20400,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з дослідженого відеозапису не можливо встановити, що на момент керування позивачем транспортним засобом він не був пристебнутий ременем безпеки.
Відповідно до ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова винесена в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені чинним законодавством, вказавши, що на момент притягнення позивача до відповідальності було наявне таке, що набрало законної сили рішення суду про позбавлення прав позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно із п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1.
Згідно з підпунктом а) п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; та суб'єктивна сторона.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб'єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.
Ознаками суб'єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.
Як вбачається із оскаржуваної постанови 01.05.2025 о 12:00 в с. Максимівка Пологівського району Запорізької області водій ОСОБА_1 керував т/з ВАЗ 2106 днз Е6002ХА будучи позбавлений права керування т/з, що підтверджується постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.04.2025 №314/486/25.
Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 74 КАС України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так на момент складання відповідачем спірної постанови, з наявних у інспектора баз даних органів Національної поліції України, було встановлено, що позивача позбавлено прав керування постановою Вільнянського районного суду Запорізької області по справі від 16.04.2025 №314/486/25, а саме, цим судовим рішенням ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, застосовано адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 217161 від 10.01.2025, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.01.2025, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відеозаписом. Також, у вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість бути присутнім в судовому засіданні, оскільки був обізнаний про складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення, йому було повідомлено про розгляд справи у Вільнянському районному суді Запорізької області, він сповіщався про час і місце розгляду справи, однак не вжив заходів для явки до суду, не подавав письмових заперечень проти протоколу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Тобто, постанова Вільнянського районного суду Запорізької області по справі від 16.04.2025 №314/486/25, набрала законної сили 26.04.2025.
Тобто, станом на дату складання спірної постанови в вказана постанова Вільнянського районного суду Запорізької області по справі від 16.04.2025 №314/486/25 набрала законної сили.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.08.2025 постанова Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2025 року залишена без змін.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
В силу приписів статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Тобто позбавлення позивача правом керування транспортним засобом ґрунтується на судових рішеннях, які набрали законної сили та є обов'язковими як для позивача так і для інших суб'єктів права.
Стосовно доводів як позовної заяви так і апеляційної скарги про необізнаність позивача про ухвалення постанови Вільнянського районного суду Запорізької області по справі від 16.04.2025 №314/486/25, колегія суддів зазначає, що позивач був обізнаний про дату, час та місце розгляду справи № 314/486/25, захисник та позивач не прибули без жодних пояснень поважності такого неприбуття.
Неявка у судове засідання не позбавляла позивача та його представника права цікавитися про подальший рух розглядуваної справи та про прийняте рішення.
Незнання про прийняте судом рішення через байдужість або небажання дізнатися не можуть розглядатися судом як поважна причина невиконання відповідних рішень суду, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають йому вчасно виконати відповідне рішення суду.
Крім того, вступна та резолютивна частини постанови та повний текст постанови у справі № 314/486/25 були оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, отже позивач міг ознайомитися із оприлюдненою судом у загальному доступі копією постанови.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенства права, у тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
Крім того, суд враховує, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Також, у справі Каракуця проти України у своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Разом з цим, колегія суддів бере до уваги, що на відеозаписі з бодікамери поліцейського №002007 (відомості про відеозапис вказано у графі 5 спірної постанови) встановлено, що поліцейський ставив питання щодо наявності посвідчення водія на що Позивач повідомим про його відсутність, а у подальшому поліцейський повідомив Позивачу, що останній позбавлений права керування транспортним засобом, на що Позивач повідомим про те, що він знає про це.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що він не був повідомлений про розгляд справи № 314/486/25 та результат її розгляду, є необґрунтованими та не є підставою для звільнення позивача від відповідальності за скоєне ним адміністративне правопорушення.
Доводи апелянта про необхідність дослідження та надання оцінку матеріалами судової справи, у якій ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, як відповідачем при складанні спірної постанови так і судами при розгляду цієї справи є хибними, з огляду на приписи ч. 2 ст. 14, ч. 6 ст. 78, 370 КАС України.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не було досліджено відео, оскільки на ньому відсутній факт керування ним транспортним засобом є безпідставним, оскільки спростовується відеозаписом VID_20250503_062719_198.mp4.mov (починаючи з 30 секунди).
При цьому, суд першої інстанції не робив висновків про те, що позивач не керував транспортним засобом, навпаки, суд першої інстанції вказав: « ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ-2106, номерний знак НОМЕР_1 , був зупинений працівником поліції, поліцейський підійшов до зупиненого автомобіля (автомобіль не рухався), в якому сидів водій ОСОБА_1 . Факту керування транспортним засобом позивачем з не пристебнутим ременем безпеки відеозапис не містить. Тобто, з дослідженого відеозапису не можливо встановити, що на момент керування позивачем транспортним засобом він не був пристебнутий ременем безпеки.». Вказане спростовує твердження позивача, що судом першої інстанції зроблені взаємовиключні висновки щодо факту керування позивачем транспортним засобом.
Твердження апелянта про те, що розгляду справи не було також спростовується наданим відповідачем відеозаписом.
Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правову висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 по справі № 145/932/20 та інших з таких підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 29.03.2023 по справі № 145/932/20 колегія суддів зауважує, що вона стосувалася притягнення особи до кримінальної відповідальності, у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом, отже не має висновків щодо застосування норм права, передбачених КУпАП.
Наведене у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 о справі № 338/1/17 роз'яснення стосувалося відсутності доказів вчинення правопорушення, зокрема, відеозапису, натомість у цій справі відповідач надав відеозапис вчиненого позивачем правопорушення з накладенням КЕП уповноваженої особи та відображенням такого запису у графі 5 спірної постанови.
Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17, оскільки позивач посилається не на висновок Верховного Суду, а на цитату п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005, оскільки так не є ані джерелом права, ані рішенням суду касаційної інстанції.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості, так і про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на її безпідставність.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 24 вересня 2025 року по справі № 632/957/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк